... «Господи, Боже наш… що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш?» (Пс 8, 2.5).
header-dds1
header-dds2
header-dds3

Підтримайте/Support Us

Допомогти у вихованні майбутніх священиків

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Перекласти на...

АРХІВ СТАТЕЙ

< квітня 2019 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
1 2 3 4 5 6
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30          

Наші відвідувачі

 Погода в Україні
 
«Господи, Боже наш… що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш?» (Пс 8, 2.5). PDF Друкувати Електронна адреса

о. Мирон Бендик, ректор ДДС

altТакими словами цар Давид, автор і перший виконавець псалмів, поетично захоплюється людиною, виспівує їй величальний гимн. Зауважмо: прослава Давидом людини починається з його звернення до Бога. Бо й справді, адекватним мірилом людини є не природа чи суспільство, а Сам Бог. Він є Творцем людини, вкладаючи в неї Свій образ. Тому початки людства, в тому числі й кожного з нас, сходять до Творця.

Щодо кожної людини Бог має творчий задум і щодо кожної має неповторний план здійснення цього задуму. Божий план, в якому Він передбачає наше щастя, Бог реалізує в історії, відводить нам для цього час розміром у земне життя, аби це наше щастя ми співтворили з Ним.

Відповідно з Божим задумом і планом не тільки ми особисто, а й щораз нові покоління людей приходять у цей світ. А це тому, що Бог-Творець не вичерпує Себе задовільнившись певним числом створених Ним людей. Він і надалі є Творцем кожної людини в історії людства. Кожен із нас народжується в цьому світі згідно з Божим планом, який включає співдію наших батьків. Бог Сам їх для нас вибрав, подарував і вбачає в них оптимальний варіант саме для нас. Батьки – це перший дорогоцінний дар Божий.

Бог також обирає для нашого народження найвідповідніші місце і час. Саме тут і тепер Він творить найкраще середовище для нашого щастя. З огляду на осягнення нами щастя, Бог наділяє нас саме такими, а не іншими статтю та зовнішністю. Розуміння цього дозволяє з вдячністю їх прийняти і вільно й невимушено ставитися до різних людських стереотипів щодо фізичної краси людини. Адже саме в цьому Богом дарованому тілі будемо щасливі.
Бог до тіла додав ще й дар душі, тобто психіки. Адже грецьке слово «психе» перекладається нашою мовою словом «душа». Завдяки обдаруванню психікою кожна людина є істотою мислячою (латинською мовою homo sapiens), вольовою та емоційною. У кожного з нас свій психотип, тобто співвідношення між розумом, волею та емоціями. Співвідношення це не є випадковим, а прямо пов’язаним із Божим планом про нас. До цих рис Бог додав ще необхідні таланти і здібності, розвиваючи які ми й осягнемо щастя.

Найціннішим з-поміж Божих дарів є дар особи, створеної на образ Божої Особи. Якщо нашими тілом і психікою ми належимо до людського роду, то як особа належимо до Божого роду, адже правдивий Бог – це, насамперед, Особа. І як Бог – єдина і неповторна Особа, так і кожен із нас. Такого, як я, не було, нема і не з’явиться в майбутньому.

І якщо наші тіло і психіка підлягають законам природи, то наша особа не підлягає нікому й нічому, тобто є вільною. Водночас це означає, що не хтось інший, а саме ми несемо відповідальність за позитивну реалізацію Божого дару свободи. Завдяки свободі ми вільно окреслюємо напрям руху до нашого щастя.

Згідно з Божим планом, наш рух до щастя буде успішним, якщо ми скеруємо себе до щораз тіснішого спілкування з Богом. Святі отці коментують наш рух до щастя як рух від образу Божого в нас до подоби Божої (до Богоуподібнення). Однак без спілкування з Богом ми не зреалізуємо потенціал для здобуття щастя, закладений у нас Богом. Ми будемо собою, тобто особою, тільки тоді, коли дозволимо Богові втілити в реальність потенціал нашої особи. Відмова від Бога є втратою можливості позитивної самореалізації і в цьому сенсі найбільшим гріхом проти свого щастя.

У спілкуванні з Богом ми здобуваємо духовно-особистісний досвід гармонійного контакту з Кимось іншим від нас, тобто з іншою Особою. Цей досвід дарується в молитві і Святих Таїнствах Церкви. Недостатність чи взагалі відсутність духовного досвіду знеособлює нас, вчиняючи пасивним рабом зовнішніх обставин. Особа нереалізована (по-християнськи «неспасенна») несе за це особисту відповідальність, бо в певний момент життя відмовилася від спілкування з Богом і залишилася з ілюзією самодостатності, яка зникає наприкінці земного життя.

Але ми завжди маємо можливість іншого вибору, яким відмовляємося від безбожного і нещасливого варіанту нашого життя. Така зміна життя називається покаянням або наверненням. Завдяки свободі така можливість існує для нас завжди.
Спілкування з Богом, Котрий є любов’ю розвиває нашу здатність любити настільки, аби ми полюбили інших людей, як себе самих. Цих людей Бог нам щоденно дарує. Кожна людина на шляху нашого життя є Божим післанцем, у спілкуванні з яким ми зростаємо в любові ближнього і позбуваємось егоцентризму й самозакоханості.

Спільнота з Богом розвиває нашу здатність творити спільноти з людьми – церковну, сімейну, товариську, національну. Ми творимо їх вкладаючи нашу любов в інших і переростаючи «любов», яка використовує інших для себе. Служінню Богові й ближньому ми присвячуємо всі дари і таланти душі та тіла, бо саме для цього Бог нам їх подарував.

Таким чином уже від нашого зачаття в лоні матері Господь Бог щедро наділив нас усім необхідним для нашого щастя. Нам залишається вчинити наше життя щасливим активною співдією з Богом. Господь хоче нашого щастя, ми ж можемо втілити в життя це Боже бажання, перспектива якого – вічне тривання нас у щасті. Справді Бог «славою й честю увінчав нас» (див. Пс 8), все підкоривши нам під ноги. Саме Бог усуває всі перешкоди на шляху до здійснення повноти нашого життя. Саме так – оптимістично й позитивно – сприймаємо кожну людину у світлі християнської віри.

о. Мирон БЕНДИК, «Господи, Боже наш… що той чоловік, що згадуєш про нього, аболюдська істота, що про неї дбаєш?» (Пс 8, 2.5)// СЛОВО №3 (71) 2017