З 3 по 10 січня 2019 року семінаристи Качала Максим (II курс) та Карпінець Михайло (ІІІ курс) побували на місійних теренах Донецького екзархату у м. Приморськ. Зустрів братію випускник нашої семінарії о. Юрій Драпак, який є адміністратором храму Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Володимир Литвин

Людство з кожним роком відкриває для себе безліч таємниць, які в давнину були справжньою загадкою. Світ змінюється, і це – природно. Правда, для когось в кращий бік, а для когось – в гірший. Впродовж епох люди прагнули осмислити себе, ведучи пошук свого життєвого шляху, тобто місця у світі. Теперішні люди прагнуть фізичної насолоди поклоняючись матеріальним речам. Новітній світ наповнений багатьма принадами, які манять людей.Віддаляючись від Бога, людина впадає у споживацтво.

п. Юрій Мисів, випускник ДДС

Християнин XXI-го століття стоїть перед численними викликами, на які має знайти адекватну відповідь. Одним з таких викликів є феномен секуляризму. Підкреслимо одразу, що поняття секуляризму є надзвичайно багатогранним та має багато інтерпретацій. Тому дуже важливо окреслити терміни, які будуть використані у цьому короткому дописі: секуляризм та літургія.

З 5 по 7 січня 2019 року семінаристи II курсу Тарас Петруняк та Дмитро Білий побували на місійних теренах Луцького екзархату у м. Луцьк. Браття допомагали у підготуванні до величного свята Різдва Христового владиці Йосафату (Говері), екзарху Луцькому. 5 січня семінаристи прибули до місця призначення, де їх привітно зустрів владика Йосафат. На місії також приїхали брат із Київської трьохсвятительської духовної семінарії та випускник Тернопільської духовної семінарії.

Різдво 2019 року семінаристи Василь Салій (6 курс) і Олексій Стадник (4 курс) провели на місійних теренах нашої Церкви, а саме у містечку Токмак Запорізької області, що входить до Донецького екзархату УГКЦ. Тут вже не перший рік успішно провадить своє служіння випускник Дрогобицької духовної семінарії о. Тарас Буричко.

За семінарійною традицією, щороку 6 курс організовує вертеп, з яким вирушає до домівок викладачів і працівників семінарії, щоби привітати їх зі святом Різдва Христового. Не стало винятком і цьогорічне Різдво: повернувшись з місійних теренів, 11 січня майбутні випускники з’їхались до семінарії, щоб підготувати різдвяну виставу. Цього ж дня семінарійний вертеп вирушив у свою мандрівку.

Андрій Лоїш

Василіянський чин Святого Йосафата був заснований у XVII ст. на базі духовної спадщини святого Василія Великого (ІV ст.) і в 2017 р. Б. урочисто відзначає свій ювілей. Синод єпископів Української Греко-Католицької Церкви, який 4-11 вересня 2016 р. відбувався у Львові-Брюховичах, постановив відзначення цієї події на загально-церковному рівні. Також на основі повноважень, отриманих від папи Франциска, Римський Апостольський Престіл 20 жовтня 2016 р. у рік 400-ліття Василіянського чину Святого Йосафата надав повний відпуст. Повернімося думками назад у часи, коли відбувалися події, які споминаємо цього року.

На цьогорічних зимових вакаціях брати-семінаристи Володимир Литвин (4 курс) та Євген Карпінець (6 курс) завітали до сонячної Італії, щоб порадувати вірних УГКЦ нашої діаспори Різдвяною колядою. Пунктом призначення для місіонерів став храм Воскресіння Христового, що у м. Феррара, в якому душпастирює випускник Дрогобицької духовної семінарії о. Василь Вербіцький, який донедавна виконував обов’язки префекта в нашій alma mater.

Андрій Витівський

«…в єдину, святу, соборну, апостольську Церкву…»… Ці слова ми вимовляємо під час кожної Божественної Літургії у Символі Віри. Та думаю, досить важко співставити характеристику «святу» із відео, які бомбардують ЗМІ, де священики [представники Церкви] поводять себе неналежним чином. Дійсно, така поведінка негативно відбивається на ставленні до Церкви і є свідченням серйозних духовних проблем.

Євген Карпінець

Самогубство… Яке страшне і моторошне слово! Здавалося б, хто може зважитись підняти руку на самого себе та позбавити найціннішого Божого дару – життя? Виявляється, заподіяти собі непоправиме здатна істота, котра має розум, свобідну волю та користується гордим титулом «людина»… І таких, на жаль, сьогодні стає дедалі більше. Статистика свідчить, що за минулий 2016 рік населення України зменшилося на півмільйона людей, з яких кожен п’ятий пішов із життя шляхом самогубства. Жахливим є й той факт, що у списку осіб, які брутально насмілилися повернути Богові квиток життя, чимало юних дівчат та хлопців. Із їхніх передсмертних записок стає відомо кожному (батькам, рідним, друзям, вчителям): вони просто перестали бачити сенс свого існування тут – на цій землі. Але чому так?