ВСТУП
Церква через свої інституції та її вірних впродовж історії свідчить особливу турботу про хворих, акцентуючи на їхній цілісності, яку хвороба руйнує. Через гріхопадіння наших прародичів, Адама і Єви, страждання і смерть увійшли в життя людини (Бут 3, 1–7). Однак, навіть коли людина віддалилася від Бога, Бог не віддаляється від людини (Бут 3, 15). У Старому Завіті Бог наближається до людини через свою присутність (Вих 13, 21–22) та союз із вибраним народом (І Н 24, 14–29). У Новому Завіті Він поєднався з людиною через свого Сина, Ісуса Христа (Йо 1, 14). Після Вознесіння Христа та Зіслання Святого Духа на апостолів Господь продовжує перебувати серед людей у своєму Містичному Тілі — Церкві (Кол 1, 24). Перебуваючи на землі, Христос виконував свою спасенну місію через оздоровлення душ і тіл. Продовження цієї місії Він доручив своїм послідовникам — апостолам, а ті, в свою чергу, єпископам і священникам.