... Святослав Кашеба, «Примат папи за книгою о. Олександра Волконського „Католичество и священное предание Востока”» (керівник - о. д-р. Мирон Бендик, рецензент – о. д-р. Роман Федько)
header-dds1
header-dds2
header-dds3

Підтримайте/Support Us

Допомогти у вихованні майбутніх священиків

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

Translate into...

LAST COMMENTED

Articles archive

< July 2011 >
Mo Tu We Th Fr Sa Su
        1 2 3
5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31

Visits

 Погода в Україні
 
Святослав Кашеба, «Примат папи за книгою о. Олександра Волконського „Католичество и священное предание Востока”» (керівник - о. д-р. Мирон Бендик, рецензент – о. д-р. Роман Федько) PDF Print E-mail
ВСТУП

Питання папського примату займає важливе місце в еклезіології. Воно й досі є предметом католицько – православного діалогу. Дуже цікаво поглянути на це питання в історичному контексті ХІХ ст., коли було проголошено примат папи І Ватиканським собором. У той час як православний світ сприйняв це прогнозовано негативно, були й інші сприймання догматичного проголошення окремими православними богословами. Зокрема, в середовищі російських богословів був ряд філокатоликів із позитивною настановою. Один з них, о. Олександр Волконський, опублікував книгу «Католичество и священное предание Востока», в якій намагався пояснити папський примат православному читачеві. Свою книгу о. Волконський намагався сперти на Святе Письмо та святоотцівське Передання, а також на аргументи церковної історії. Ця книга о. Волконського стала основою для написання дипломної праці, щоб прослідкувати за ходом думки росіянина – прихильника папського примату і єдності Церков. Він, як і інші російські аристократи, а саме Володимир Соловйов, князь Іван Гагарін, княгиня Єлизавета Волконська, Євген Балабін, Григорій Шувалов, Софія Свечина та ін., свідомо прийняв католицьку віру, водночас зберігаючи любов до російської обрядової і культурної традиції. Російські аристократи прокладали шлях новому розумінню єдності Церков, відмінної від прийнятої на той час концепції об’єднання як навернення.
Життєвий шлях о. Волконського, його духовні пошуки відображають і віддзеркалюють пошуки багатьох представників російської інтелігенції ХІХ ст. Шукаючи глибшого духовного життя в Православній Церкві, інтелігенти конкретно стикалися з засиллям формалізму, характерного для одержавленої Церкви. В пошуках виходу погляди російських християн зверталися в бік Католицької Церкви, яка, на відміну від Православної, відзначалася незалежністю від світської влади, організованістю, дисципліною й освіченістю духовенства. Одну з причин високого рівня Католицької Церкви росіяни вбачали в особі і служінні римського папи. Багато з них уважали, що врятувати Російську Церкву від занепаду зможе лише її об’єднання з Католицькою Церквою. Шляхи та способи такого об’єднання вони намагалися осмислити і сформулювати.
Книга «Католичество и священное предание Востока», написана о. Волконським 1933 року, є прикладом осмислення незавидного стану Російської Православної Церкви, а також формулювання варіантів виходу з цього стану. Щодо причин кризи Православної Церкви, то Волконський, як і багато його сучасників, зокрема Володимир Соловйов, бачить такі причини в одержавленні Церкви і обтяженні її ідеями націоналізму. Вихід з одержавлення – в унезалежненні Церкви від держави, а з націоналізму – в прийнятті католицької віри, єдиної для всіх. Унезалежнення Церкви від держави можна досягнути завдяки об’єднанню Церков. Бути католиком зовсім не значить перестати бути росіянином. Запорукою незалежності, вселенськості і єдності Російської Церкви є особа римського папи.  
Приступаючи до аналізу догмату про примат Петра, о. Волконський зосереджується насамперед на делікатному для росіян питанні про співвідношення між  догматом і обрядом, а тому й про можливість вираження догмату папського примату в східній обрядовій традиції. При цьому о. Волконський наголошує на пріоритетності догмату щодо будь – якого обряду, в той час як тільки націоналізм здатний поставити обряд понад догматом і через  те поставити під загрозу спільну віру Церкви.
Слідкуючи за ходом думки о. Волконського, ми в першому розділі дипломної праці розглянемо історичний контекст, в якому розвивалися погляди о. Волконського на єдність Церков і папський примат, що й стало причиною написання ним книги «Католичество и священное предание Востока». Починаючи з другого розділу, ми від історичного методу переходимо до аналітичного, послідовно аналізуючи розділи книги о. Волконського.
Спершу автор книги звертається до євангельських і патристичних підстав петрового примату. Розглянувши ці підстави, о. Волконський розглядає примат у контексті Вселенських Соборів І тисячоліття християнства. Для цього він наводить цитати з соборних документів, особливо підкреслюючи ставлення до примату отців християнського Сходу. Позаяк вже від ІХ ст. з’являються критики примату, о. Волконський розглядає їхні аргументи, а відтак спростовує їх так, як це робили Святі Отці тієї доби.
Переходячи до ІІ тисячоліття християнства, о. Волконський аналізує погляди на примат і показує їх органічний зв'язок із поглядами І тисячоліття. Він спростовує поширений стереотип, що підкреслення примату є пізнішою однобічною вставкою в апостольське і ранньохристиянське вчення Церкви.
Органічним продовженням і конкретизацією того, в що Церква вірила завжди, розглядає о. Волконський догматичне окреслення примату, подане у вченні І Ватиканського собору. О. Волконський аналізує Догматичну конституцію «Вічний Пастир» і відзначає проведене в ній чітке розмежування між тим, що належить і що не належить до папської непомильності. О. Волконський також показує властивість терміну «непомильність» і невластивість терміну «непогрішимість», що його використали при перекладі догматичного тексту на російську мову. Крім непомильності папи, о. Волконський також описує чотири виміри непомильності Церкви і тим спростовує упередженість однобічних пояснень примату і спотворення віровчення через зведення примату лише до особи папи.
Завершуючи аналіз книги «Католичество и священное предание Востока», ми синтезуємо точку зору о. Волконського на примат, щоб відтак зіставити цю точку зору з іншими поглядами на примат, озвученими після І Ватиканського собору.
У висновках ми зіставимо погляди о. Волконського з сучасністю, а саме з розумінням екуменічного руху, запропонованим ІІ Ватиканським собором, і пропозицією адекватного до сучасності сформулювання примату, з якою звернувся до богословів папа римський Іван Павло ІІ. Це зіставлення з сучасністю дозволить виразніше побачити  як сильні, так і слабкі сторони книги о. Волконського, а також безумовну цінність і актуальність окремих пророчих інтуїцій, які й досі зберігають непереминаючу вартість.


ВИСНОВКИ

Питання папського примату, як у часи отця Олександра Волконського (1866-1934), так і нині є, безперечно, складним для екуменічного руху. Олександр Волконський поставив собі за мету наблизити питання примату до російської ментальності, для чого й написав книгу «Католичество и священное предание Востока». У цій книзі о. Волконський  обґрунтував главенство римського папи, спираючись на спадщину християнського Сходу, що є дієвим апологетичним засобом у дискусії з православними противниками примату.
О. Волконський також показує тяглість між догматичним окресленням примату І Ватиканського собору і спадщиною християнського Сходу, яка є водночас спадщиною нерозділеного християнства. Важливим є розрізняння між термінами «непомильність» і «непогрішимість», яке проводить і роз’яснює в книзі о. Волконський. Спираючись на догматичне окреслення примату, о. Олександр описує сфери дії папської непомильності для добра Вселенської Церкви.
Проголошення папського примату було першим етапом діянь І Ватиканського собору. У планах соборових отців було також розглянути примат на тлі соборного служіння єпископату. Проте тогочасні військові обставини унеможливили розгляд соборного аспекту примату. Це було зроблено лише на ІІ Ватиканському соборі (1962-1965).
У Догматичній конституції «Світло народів» отці цього собору виразно навчають про два суб’єкти влади в Церкві – папу і папу разом з єпископами. Кожен єпископ звершує своє служіння не іменем папи, а іменем Ісуса Христа. Тому папа і єпископи колегіально несуть відповідальність за Церкву. Таким чином, Догматична конституція «Світло народів» доповнює Догматичну конституцію «Вічний Пастир» І Ватиканського собору.
З цієї перспективи бачення примату папи, подане о. Волконським у книзі «Католичество и священное преданіе Востока», не втратили своєї актуальності та впливу, як і не втратив своєї актуальності сам примат. Адже ІІ Ватиканський собор потвердив вчення про примат І Ватиканського собору і подав вірним до непохитного вірування . Собор знову потвердив аргументи зі Святого Письма і Отців Церкви, що перегукуються з аргументами, наведеними в книзі о. Волконського.
Важливою особливістю висвітлення примату папи ІІ Ватиканським собором є підкреслення в служінні Петра не лише юридичного, але й харизматичного аспекту: Петровий Престіл предсідає Церкві – цілому зборові любові, в якому кожна з Церков живе повнотою своєї помісної традиції. Харизматичний підхід характерний для євхаристійної еклезіології або еклезіології сопричастя і відрізняється від монархічно – інституційного підходу еклезіології І Ватиканського собору.
Про пошанування до традиції Московської Церкви в разі визнання нею примату папи пише також і о. Волконський у своїй книзі.
Окремі ідеї о. Волконського щодо відносин Московської Церкви з папством розвивали в ХХ ст. російські богослови так званої Паризької школи – оо. Флоровський, Шмеман, Афанасьєв і Мейендорф . Зокрема, йдеться про ідею першості в Церкві, очолення Церкви, коли очільник Церкви служить сопричастю Церков і, водночас, єдності віри Церкви. Погляди вищезгаданих богословів пройшли значний розвиток, якщо порівняти їх з традиційною православною тезою про першість у Церкві Вселенського собору. Інші, філокатолицькі російські богослови часто буквально повторюють тезу Волконського про антиримські конфесійні стереотипи Православних Церков, які унеможливлюють адекватне розуміння папського примату.
В добу після ІІ Ватиканського собору Католицька Церква устами папи Івана Павла ІІ визнала, що вселенський за характером примат папи ще й досі сформульований під впливом переважно латинського богослов’я і західної інтелектуальної культури, а тому потребує сформулювань, близьких та зрозумілих для християн інших культур. Завдяки творчому віднайденню таких сформулювань служіння Петра зможе втілювати служіння любові відповідно до ситуації ІІІ тисячоліття християнства . Вселенське служіння Петра потребує вселенського розуміння цього служіння. У цій перспективі щойно розкриється глибинний сенс Петрового служіння і тим більш цінними виявляться пошуки ширших граней примату, що їх здійснював серед інших і о. Олександр Волконський.

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………..…….......3

Розділ 1. Огляд доби отця Олександра Волконського
1.1. Духовні попередники І половини ХІХ століття…………………...…...………7
1.2. Світогляд отця Олександра Волконського в контексті ІІ половини ХІХ   століття…….16

Розділ 2. Розгляд догмату про примат папи
2.1. Новозавітня підстава главенства апостола Петра…….……..…...……..........22
2.2. Першість Римського Архієрея в церковній традиції І тисячоліття…............29
2.2.1. Свідчення Вселенських соборів……………………………………........29
2.2.2. Свідчення з творінь Святих Отців…………………………....................33
         2.3. Догмат про непомильність папи І Ватиканського собору…………………..38

Висновки…………………………………………………………..…..……46

Список використаної літератури…………………………………..........49