2013

Кобетяк Володимир, «Переображення Господнє в Євангелії від святого Марка (9, 2-8). Лінгвістично-екзегетичне дослідження уривку» (2013, науковий керівник: о. д-р. Юрій Щурко; рецензент: ліц. Ігор Цмоканич).

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Sat, 24 Sep 2016 14:11:51 +0000

ВСТУП
Церква у XX столітті зустрілася з багатьма викликами, і дуже часто вони були зумовлені внутрішнім розділенням у самому християнстві. Це, почасти, спричинене різним розумінням і тлумаченням Святого Письма. Чимало сучасних дослідників згоджується, що різне розуміння Святого Письма є проблемою, а методи дослідження, якими досліджується, не відповідає його сутності. Тому у сучасній біблістиці давно назріла потреба у критичному осмисленні саме методів, а не Святого Письма. У будь-якому випадку відправною точкою для критичної оцінки того чи іншого методу є вірність тексту писання, тобто йдеться про віднайдення того, що автор біблійного тексту через текст дійсно хоче нам сказати (екзегеза), чи радше про пристосування біблійного уривку під вже готові богословські або ідеологічні переконання (екзегеза).

Микола Денис, «Подружжя і сім’я у світлі Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха»» (науковий керівник - о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – о. ліц. Олег Сподар)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Fri, 23 Aug 2013 13:50:37 +0000

ВСТУП
Знаковою та водночас величною подією в житті Української Греко-Католицької Церкви стало представлення у 2011 році Катехизму «Христос – Наша Пасха». Катехизм є не простою книгою, в якій зібрано головні катихетичні визначення істини віри, але це, за словами Патріарха Святослава, – «книга Церкви, яка є сповідування і поясненням її віри в Триєдиного Бога – Отця, і Сина, і Святого Духа» .

Володимир Шотіков, «Святий рівноапостольний князь Володимир (Василь) в історії духовності Київської Церкви» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о. ліц. Андрій Осередчук)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Sat, 17 Aug 2013 11:05:11 +0000

ВСТУП
Кожний народ, який прагне окреслити свою культурну й релігійну ідентичність, намагається сягнути своєї минувшини. Адже минуле – це процес формації, становлення народу. Про жоден феномен у світі не можемо ґрунтовно твердити, не сягнувши до його витоків, не спостерігши, що саме зробило його таким, а не іншим, який був шлях його розвитку. Минуле усього народу включає в себе формування свідомості, виховання, творення суспільної постави. Кожен народ намагається своїм розумом і духом торкнутися духовного минулого, свого коріння, бо інакше ніколи не зрозуміє себе.

Іван Турчин, «Ідея патріархату в Українській Греко-Католицькій Церкві» (науковий керівник - о. д-р Мирон Бендик, рецензент – о. д-р Роман Андрійовський)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Thu, 08 Aug 2013 10:59:50 +0000

ВСТУП
Інституція патріархату має ранньохристиянське коріння, а сам термін має біблійне коріння і наповнювався цей термін конкретним церковним змістом упродовж історії. Слід зазначити що слово «патріархат» походить від грецького (патріархес, патріарха) і первісно мало значення начальника роду чи раси. У Святому Письмі Старого Завіту патріархами називаються начальники племен. У Новому Завіті патріархами називають Аврама, Ісаака, Якова та його 12 синів, які були головами 12 ізраїлевих колін. В поапостольські часи титул «митрополит», «екзарх» та «патріарх» були вживані не для означення ієрархічного ступеня, а радше для виявлення пошани. Лише з часом сформувалося розуміння особи патріарха як єпископа з понадмитрополичою юрисдикцією. Вперше титул «патріарх» для означення патріаршої влади вжив імператор Теодозій ІІ (408-450) у листі до папи Лева І .

Іван Талайло, «Аскетичне вчення св. Єфрема Сирійського» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о. ліц. Степан Угрин)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Fri, 02 Aug 2013 10:55:45 +0000

ВСТУП
Людина прекрасна як у своєму сотворенні, так і в прийдешньому переображенні. Це преображення людської особи починається вже тут, на землі, через залучення людини до благодатного досвіду Церкви та передбачає невпинну духовну працю, щоб вона могла подолати все те, що є чуже її природі і стоїть на перешкоді до сповнення покликання, дарованого Богом. Суть покликання людини – це боротьба із злом, творення у собі нової людини на образ Христа і обожествлення як остання мета.

Іван Стефанишин, «Зновупришестя Христа у світлі іконографії Страшного Суду» (науковий керівник - о. д-р Мирон Бендик, рецензент – о. Михайло Олійник)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Mon, 22 Jul 2013 10:51:01 +0000

ВСТУП
Есхатологія від початків християнства була суттєвою частиною євангельської проповіді. Як вчення про останні речі, есхатологія – не просто одна з тем догматичного богослов’я, а живе релігійне усвідомлення і переживання грядучих реалій, невід’ємна частина правдивого християнського життя. Людина, яка завжди перебуває в духовному пошуку, не може оминути питань про сенс свого життя, сенс існування всього людства, а також питання про майбутнє. Есхатологічні очікування для християн були природними у всі часи, бо будувалися на обітниці Спасителя про Своє Зновупришестя. Від перших слів Свого прилюдного навчання Ісус Христос звістив про початок нового часу : «Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію» (Мр. 1:14).

Андрій Марчук, «Антропологія Іринея Ліонського» (науковий керівник - о. ліц Іван Гаваньо, рецензент – о. д-р Роман Федько)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Wed, 17 Jul 2013 10:46:02 +0000

ВСТУП
Протягом віків людство намагається дати відповідь на чимало складних питань про власне походження. Людину цікавить, чиїм вона творінням є – еволюції природи чи Бога. Різноманітність відповідей засвідчує нам різне розуміння людьми свого покликання. Кожен по-своєму розуміє ціль у житті. Плюралізм людських думок свідчить нам про те, що власний суб’єктивізм не завжди може дати вичерпну відповідь об’єктивній онтологічній дійсності. Суб’єктивній думці протистоїть реальність буття, яка закладена Творцем. Реалізм буття слід розуміти не тільки як те, що ми можемо побачити навколо себе, але і те, що стоїть поза фізичним виміром. Сам факт протистояння між людським розумом і онтологічною дійсністю є позитивним моментом. Він вказує людині на причетність до Божественного буття, хоча іноді до кінця вона і не усвідомлює цього.

Петро Маковецький, «Христологія кардинала Вальтера Каспера за книгою "Ісус Христос"» (науковий керівник - о. ліц Іван Гаваньо, рецензент – о. д-р Роман Федько)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Tue, 09 Jul 2013 10:41:56 +0000

ВСТУП
Віра Церкви основується на Божому Об’явленні. У Новому Завіті повнота Об’явлення осягнута в єдинородному Сині, який споконвіку в лоні Отця і Отця об’являє (Йо. 1, 18). Водночас Христос – правдивий Бог і правдива людина – об’являє у Собі також і образ досконалої людини. Повнотою об’явлення Бога є воскресіння Ісуса Христа, яке стало джерелом християнського життя. Таким чином, у центрі всіх богословських дискусій та рефлексій, як у часи перших християн, так і сьогодні, перебуває особа Ісуса Христа. З Нього виводить свою ґенезу християнство та, зокрема, богослов’я . Тому Кардинал Вальтер Каспер у книзі «Ісус Христос», вслід за багатьма попередниками у сфері христології, дає поштовх до подальших богословських міркувань про Ісуса Христа, Якого можна «вивчати безконечно, заглиблюючись знову і знову» .

Тарас Зубко, «“Житіє” преподобного Теодосія Печерського як пам’ятка духовності Київської Церкви» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о. ліц. Степан Угрин)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Sun, 07 Jul 2013 10:35:52 +0000

ВСТУП
На думку деяких дослідників, сучасній людині, де б вона не проживала, до якої б культури чи релігії не належала, притаманний потяг до духовного життя . Над питанням духовності дискутують фахівці різних ділянок людського знання. Для декого, на жаль, ці дослідження духовності – звичайна інтелектуальна вправа, що немає жодного зв’язку з релігійним досвідом.

Віталій Гулич, «Архипастирське служіння блаженного Йосафата Коциловського» (науковий керівник - п. Ігор Бриндак, рецензент – о. ліц. Григорій Комар)

admin@dds.edu.ua (Роман Андрійовський) — Mon, 01 Jul 2013 10:30:12 +0000

ВСТУП
Без знання минулого не може бути майбутнього. Ця істина відноситься як до кожної людини на сімейному, родинному рівні, так і до народу взагалі. Так само як долі окремо взятої людини складаються у історію родини, так само вони витворюють історію нації і далі, – всесвітню історію. Важливо, відчитуючи цю історію, добратися до першоджерел, зрозуміти чим керувалося суспільство і кожен його член в тих чи інших життєвих обставинах, щоб взяти собі на озброєння їх геніальні винаходи й здобутки і, навпаки, вберегтися від помилок.