2014

Роман Назар, «Пневматологія твору св. Василія Великого “Про Святого Духа”» (науковий керівник - о. д-р Роман Федько, рецензент – о. д-р Мирон Бендик)

2014-08-17T08:12:01Z

ВСТУП
Заповіт Христа зіслати Іншого Утішителя, якого світ не може вмістити (пор. Ів 14, 16) дає наснагу апостолам після вознесення Учителя і стає ключовою ланкою, що пов’язує та утримує цю групу людей у єдиній спільноті. Подія П’ятидесятниці, що супроводжується чудесними знаками та дарами, стає епохальною для юдейських рибалок. Сповнившись Утішителем та досвідчивши містичну глибину Його присутності, боязкі апостоли стають ревними проповідниками Євангельської благовісті. Діяння обіцяного Утішителя настільки інтегроване у життя ранньої Церкви, що Іван Золотоустий зіставляючи Євангеліє і книгу Діянь називає останню «історією Духа-Утішителя: що сказав і що вчинив» . Все це спонукали церковну спільноту задатись питанням аналогічним тому, яке поставили у свій час єфесяни при візиті до них апостола Павла, а саме «Та ми й не чули, чи є Святий Дух» (Ді 19, 2). Понад три століття Церква, поборюючи різні єресі, викристалізовує своє вчення про Святого Духа аж до його чіткого формулювання на другому Вселенському Соборі (381 року). Визначну роль у формуванні цієї християнської доктрини відіграло вчення Василія Великого про Святого Духа. На його долю випало непросте завдання осмислення та зодягнення у філософські шати тієї віри, якою жила Церква. Говорячи про Святого Духа в однойменному творі, Святитель із Кесарії Кападокійської ставить собі за мету переконливо доказати Божество Третьої Особи Пресвятої Трійці всупереч різним єретичним вченням, що намагалися спотворити живу християнську віру.

Андрій Насінник, «Пасторальна опіка узалежнених від алкоголю та наркотиків» (науковий керівник - о.ліц Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц. Тарас Коберинко)

2014-08-11T08:06:38Z

ВСТУП
У сучасному суспільстві щораз то більше зростає число людей, яких медицина характеризує як «наркозалежних» та «алкозалежних». Наркотично і алкоголічно залежні люди, зазвичай, перебувають на дні суспільного життя і саме суспільство ще в більшій мірі «опускає» їхню гідність, вішаючи на них ярлик — «наркоман» чи «алкоголік». На сьогоднішній день число таких узалежнених людей становить вражаючий відсоток населення, тому виникла гостра потреба у допомозі таким людям. Християни взялися глибше дослідити причини цієї вади людського життя, оскільки це випливає з основних засад християнства — любові до ближнього. Ісус Христос, будучи Добрим Пастирем, заради однієї вівці залишає всіх інших, щоб спасти її; так і християни, а особливо пастирі, повинні шукати заблуканих овець серед упосліджених.

Андрій Гладкий, «Пастирський аспект літургійних постанов Львівського собору (1891)» (науковий керівник - о. ліц Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц. Тарас Коберинко)

2014-08-05T08:01:23Z

ВСТУП
Львівський провінційний Синод є однією з найважливіших подій в історії Української Греко-Католицької Церкви, оскільки заклав стійкі основи для церковного життя. Маючи найвище юридично-правове значення, він визначив своїми законодавчими рішеннями не тільки поточне життя, а й стратегічний напрям розвитку Церкви на довгі роки вперед. Синод упорядкував церковно-релігійні питання та суттєво вплинув на пожвавлення життя суспільства в усіх ділянках: духовній, церковній, народній, суспільній та політичній.

Роман Ільницький, «Історично-Канонічний огляд постанов Замойського синоду про Святі Таїнства» (науковий керівник - о. д-р Роман Андрійовський, рецензент – д-р Олег Цимбалюк)

2014-07-30T07:56:14Z

ВСТУП
З перших віків існування Церкви християни жили за певними нормами та правилами, знання та дослідження яких допомагають нам зараз відкрити та краще зрозуміти глибину християнства, особливості церковних структур та інституцій. Для того, щоб об’єктивніше оцінити канонічні приписи Церкви, варто взяти до уваги й історичні обставини, в яких вони творилися, і церковну практику, яку вони мали на меті врегулювати. Подібні дослідження є важливими не тільки у контексті Вселенської Церкви. Особливої актуальності вони набувають для УГКЦ, яка перебуває у пошуках своєї ідентичності та у намаганнях створити своє помісне право. Особливо корисним є історично-канонічний аналіз окремих тих канонічних норм, що з’явилися в УГКЦ після Берестейської унії (1596), адже вважається, що саме в цей період в неї проникло особливо багато латинізаційних практик. Однією з вагомих подій в історії УГКЦ, що вплинула на життя з’єдиненої Київської Церкви, був Замойський Синод (1720). Загалом серед різних постанов цього Синоду особливо актуальними для церковного життя були літургійні постанови, зокрема норми про Святі Таїнства. Саме це вплинуло на вибір теми нашої дипломної праці: «Історично-канонічний огляд постанов Замойського Синоду про Святі Таїнства». На основі зібраного та впорядкованого матеріалу ми спробуємо якомога об’єктивніше оглянути та проаналізувати постанови Синоду, що стосуються Хрещення, Миропомазання, Євхаристії, Сповіді, Подружжя, Священства та Єлеопомазання.

Ярослав Цікало, «Аскетичне вчення святого Йоана Касіяна Римлянина» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о.ліц. Степан Угрин)

2014-07-25T07:51:25Z

ВСТУП
Сучасна людина, шукаючи відповідей на свої екзистенційні питання, приходить до висновку, що вона є нездатною самостійно подолати внутрішні руйнівні сили та осягнути особову єдність і цілісність. Деколи людина навіть не усвідомлює природу та походження зла у собі, а тому виявляється неспроможною його подолати. У боротьбі з гріхом, який нищить людську природу, для нас дуже цінним є досвід ранніх християн та їх наставників. Їхній тривалий духовний досвід вказав на ефективний метод духовної боротьби — аскезу. В цьому спостерігається подібність із Христовою відповіддю на поставлене апостолами питання: чому не могли вигнати біса з юнака. На це Господь відповів: «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом» (Мр 9, 28–29).

Ігор Гайдук, «Салезіянська педагогіка в Україні» (науковий керівник - прот. Іван Гаваньо, рецензент – о. ліц. Олег Сподар)

2014-07-19T07:47:25Z

ВСТУП
Молодь — це верства населення, якій уряди цивілізованих країн приділяють особливу увагу. І це зрозуміло, адже від виховання молоді, її належної освіти залежить майбутнє цілих націй чи навіть цивілізацій. Таким чином, молодіжна політика, виглядає, буде набирати все більшого значення в контексті будь-яких реформ, що їх проводить та чи інша країна. Певне розуміння важливості даного питання є і в нашій державі, про що й говорить вже саме існування Міністерства молоді і спорту. В Україні, на сьогодні, прийнятий закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні». Однак,

Андрій Комар, «Образ монашого життя у богословській спадщині преподобного Ніла Сорського» (науковий керівник - о. ліц. Григорій Комар, рецензент – о.ліц. Степан Угрин)

2014-07-14T07:43:03Z

ВСТУП
У пошуках моделі автентичного духовного життя людина у всіх часах християнської історії не могла оминути увагою монаший ідеал, як практичне втілення євангельського радикалізму. Три обіти складають сутність монашого життя — обіт ціломудрія, обіт послуху, обіт добровільної вбогості. Ціль цих обітів така, щоб відреченням від світу і його задоволень, відсіченням своєї волі дати духові і тілу всеціло посвятити себе служінню Богу . Ще з самих початків зародження монашества в IV ст. його метою було протиставитись зовнішньому формальному християнству. Тобто прагнення бути монахом означало прагнення бути справжнім християнином. Люди, котрі «тікали» в пустиню, розуміли, що дочасні речі та спокуси, які походять від них, приковують ум та серце до земного та часто служать перепоною до осягнення цілі — Небесного Царства.

Андрій Кітик, «Богословське значення чину Проскомидії в традиції Української Греко-Католицької Церкви» (науковий керівник - о. д-р Роман Андрійовський, рецензент – о. ліц. Андрій Осередчук)

2014-07-08T07:34:16Z

ВСТУП
Від апостольських часів християни збираються для участі в Таїнстві Євхаристії. Адже причастя Тіла і Крові Господа Ісуса Христа є для Його вірних джерелом та вершиною всього життя. Євхаристія дає імпульс і в Ній звершується обоження людини та преображення всього творіння. Вона збирає та єднає людей між собою і з Богом. Участь у літургійній трапезі через причастя Тіла і Крові Христових була і досі залишається видимим знаком приналежності вірних до спільноти і знаком єдності Церкви.

Микола Циб, «Канонічні приписи стосовно Чину похорону в УГКЦ» (науковий керівник - д-р Олег Цимбалюк, рецензент – о. д-р Роман Андрійовський)

2014-07-03T07:31:19Z

ВСТУП
З історії відомо, що ще давні народи дбали про належне поховання тіл своїх померлих близьких. Така турбота виявлялась у почестях та похоронних процесіях. Це свідчить про те, що вже тоді люди вірили у продовження життя після смерті. Разом з тим, вже серед давніх народів знаходимо перші згадки про обмеження почестей похорону, а то й взагалі відмову в них. Наприклад, в Ізраїлі та у сусідніх народах позбавлення померлого почестей похорону вважалося великим горем. Також і Святе Письмо згадує про відмову у почестях похорону для грішника: «Твій труп стане поживою всякому птаству небесному й звіру земному, та й нікому буде їх відганяти» (Втор 28, 26). Подібно пророк Єремія пророкує про ганебне закінчення життя юдейського царя Йоакима і його похоронення як про кару за насильство і пролиття невинної крові: «Не голоситимуть по ньому: Леле, брате мій! Леле, сестро! Не голоситимуть по ньому: Леле, володарю, леле, величносте! Неначе осла, його поховають: витягнуть і викинуть геть за браму єрусалимську» (Єр 22, 18–19). Продовжують тематику обмеження похоронних почестей для грішника і Псалми Давида (див. Пс 79, 2–3), й інші книги Святого Письма.

Микола Витівський, «Літургійні аспекти пастирського служіння на парохії в УГКЦ» (науковий керівник - о. ліц Іван Гаваньо, рецензент – о.ліц. Андрій Осередчук)

2014-06-27T07:26:43Z

ВСТУП
Із перших віків існування Церкви християни збиралися для «ламання хіба» — Євхаристії. Саме відтоді почалося формування поняття «обряд», адже ламання хліба не було поодиноким дійством, після якого християни поверталися додому. Перші християнські богослужіння містили також читання Святого Письма, і «братолюбні вечері» — т.зв. агапе, в контексті яких сформувався сучасний чин Божественної Літургії. Вже тоді були священичі чини — єпископи, диякони, згодом священики. В катакомбах Риму досі знаходять давні престоли, на яких звершували християнські богослужіння.