З нагоди інтронізації Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава |
прот. Іван Гаваньо, викладач Дрогобицької Духовної семінарії «Великі речі завжди невидимі» Ми мріємо саме про такого Главу Церкви, ми надіємося, що таким Главою буде Блаженніший Святослав. Такі сподівання реально мотивовані. У схвальному хвилюванні «молодого» Патріарха стосовно отриманого від Господа і Церкви хреста вгледжуємо велике в його коментарі на привітання митрополита РПЦ Іларіона. Привітання Голови ВЗЦЗ (Відділу зовнішніх церковних зносин) – нечувана подія. Уперше за всю історію двох Церков Московська Патріархія офіційно вітає новообраного Предстоятеля УГКЦ! Безумовно, що таке привітання великою мірою є даниною церковній дипломатії. Дипломатична служба чудово поставлена в РПЦ. Однак, ми чудово знаємо, що досі дипломатія РПЦ стосовно УГКЦ зводилася тільки до ультиматумів. А тут сподівання на «конструктивний діалог»! Щоправда, такі сподівання ґрунтуються на новій ініціативі до співпраці між РПЦ і Католицькою Церквою, озвучені саме митрополитом Іларіоном. Запропоновано здійснювати співпрацю в рамках «стратегічного альянсу» перед лицем новітніх глобальних викликів. Виклики такі значущі, що вимагають співпраці між роз’єднаними Церквами, не чекаючи на досягнення церковного сопричастя. Відрадно, що програма співпраці є виключно позитивною – це не боротьба проти когось чи чогось, а намагання утвердити християнські цінності в світі. Як згадує Глава УГКЦ, ще до скликання виборчого Синоду УГКЦ він у ранзі єпископа Аргентинського брав участь у православно-католицькій конференції з питань створення «стратегічного альянсу», де виступав і митрополит Іларіон. Блаженніший Святослав позитивно відгукнувся на виступ Іларіона, цитуючи окремі тези: «Ми не мусимо боротися з ісламом в Європі, але мусимо боротись за силу християнства. Ми не хочемо виступати проти абортів, але боротись за людське життя». Загалом коментар Блаженнішого Святослава на пропозицію РПЦ до співпраці чіткий і зрозумілий: «Я почуваюся комфортно в такому альянсі». Велике у відповіді Патріарха полягає в тому, що це відповідь рівноцінного і рівноправного партнера. Адже досі ми вважали, що нам суджено лише нести хрест, а не бути носіями ідей та їхніми реалізаторами. У позиції Блаженнішого Святослава великим є те, що він відмовляється від «окопних позицій» Церкви у стосунках зі світом, відкидає песимізм «пророків апокаліптичних нещасть». За цією відповіддю стоїть і «пророча візія». Існує один духовний закон: відносини у суспільстві складаються на взірець відносин, що формуються і реалізовуються у внутрішньому житті Церкви (секуляризований світогляд вбачає зворотну закономірність: Церква є відображенням суспільних відносин). Те ж стосується і міждержавних відносин – вони залежать від того, який тон зададуть у своїх відносинах Церкви. Участь УГКЦ у православно-католицькому «альянсі», конструктивний діалог між РПЦ і УГКЦ однозначно сприятиме розвиткові по-справжньому партнерських відносин України як із Заходом, так і з Росією. При цьому УГКЦ і Українська держава не плистимуть у фарватері накинутої ззовні політики, не перебуватимуть у пасивній ролі «містка» між Сходом і Заходом, а виступатимуть як повноцінна помісна Церква і самобутня цивілізаційна платформа. У світлі «пророчої візії» слід розглядати і візит новообраного Глави УГКЦ до Ватикану. Це не просто візит ввічливості, лояльності чи виявлення церковного сопричастя. За словами Блаженнішого Святослава, він їде до Риму, щоб розповісти папі про те, який поступ здійснила наша Церква в своєму дозріванні до патріархату. Патріархат – це не справа регалій, честі чи посад, а вимога нової євангелізації, як в Україні, так і по всьому світу, де тільки-но проживають вірні нашої Церкви. Глава УГКЦ вбачає суть нової євангелізації в «інкультурації», стоячи на позиціях Святоотцівського Передання. Це свідчить не лише про формальну освіченість доктора богослов’я Святослава Шевчука, на академічних титулах якого так захоплено наголошувалося у ЗМІ, а про значну богословську зрілість Патріарха УГКЦ. То ж у щасливу путь, Патріарше Святославе! P.S. До речі, якщо РПЦ спроможеться на справжній «конструктивний діалог» з УГКЦ, то отримає партнера у відродженні російського християнства, яке перебуває в серйозній кризі. Москві не слід забувати, що світоч християнської віри на московські землі було принесено з Києва – «Руського Єрусалиму». Нам же, спадкоємцям древньої Київської Митрополії слід пам’ятати, що ми маємо перед росіянами певний духовно-історичний борг – незавершену інкультурацію Євангелія, що й є справжньою причиною сучасної кризи християнства в Росії. Адекватна ж інкультурація передбачає доглибинне преображення всього життя народу, а не лише поверхневу інституційно-обрядову плівку на національному тілі. Чи не тому Промисл так до болі тісно зводить наші народи? Див. також Блог Дрогобицької Духовної Семінарії на RISU.
|