| Не ставмо крапку! |
|
|
Микола ВИТІВСЬКИЙ Ми ставим крапку… Це кінець… Надія в нас чомусь вмирає, Та й мрії всі звелися нанівець… Усе… Лиш день за днем минає… Так, мабуть, каже кожен, У кого опустились руки, Хто з розпачем боротися не може, Не хоче жити через ці душевні муки. Страшний це розпач! Пекучий біль розчарування! Зневіра й плач… Це темряви бажання… Це бажання заховатись, Втекти від рідних, друзів й ворогів, Це мрія непробудно спати, Пристать до ночі берегів. Та в світі ж так багато світла! О нерозумне ти дитя! Ти вибрать хочеш існування, Не знаючи ціни життя… Тобі здається, Бог тебе покинув? Чи впевнений, що одинокий ти? Це ж розпач твій тебе поглинув Й тепер в полоні ти у самоти. Та це ж неправда, це – обман! Відкрий своє серденько друзям, І зрозумієш, що не сам… Тоді побачиш й Бога там. М. Витівський. Не ставмо крапку! // Слово № 2 (39) (2009) с. 50
|