Ці слова євангелиста Луки, а напевне і їх продовження, всі ми знаємо напам'ять. Вони такі звичні, що часом вже й не звертаємо на них уваги, але «жодна йота з Закону не перейде». Тому звернімо сьогодні увагу на ці слова в контексті найближчої неділі. Вона несе для нас два аспекти. Перше - святкування Дня матері. Безумовно, що Богородиці, як Матері Бога Вишнього Христа, Матері Церкви і Матері кожного християнина, в цей день належить особливе почитання. З цього випливає і друга подія - наша проща до Грушева.

Парадоксально, але Бог не вибирає людину для спокійного, безтурботного життя, але для виконання завдання, яке потребує від людини всіх її зусилля, цілу її. Бог кличе працівників(І) у свій виноградник, а не туристів. Безсумнівна довіра Марії до Бога полягала в її зв'язку з Ним, спілкуванні, молитві. Без вагань можемо ствердити, що проща теж є молитвою. А Богородиця, як Молільниця і Заступниця, стає нашою «Співпрочанкою». Ми знаємо, що Марія ходила на прощі до Єрусалиму, а раніше, ще як була юною, теж пройшла скажемо так своєрідну «прощу» - «рушила в дорогу в гірську околицю місто Юди».

Фраза Луки «в ті дні, вставши, Марія пустилася швидко в дорогу» може бути для нас добрим прологом до прощі.

Слова «в ті дні», якщо читати цілу главу, буквально означають дні після Благовіщення. Однак, можемо їх розуміти і в інший спосіб. Марія не пішла зненацька, не вирішила провідати родичку через те, що не мала роботи, ні. Вона вирушила в якісь конкретні «ті дні», дні, які вона вибрала, щоб вирушити в таку дорогу; дні, до яких вона готувалася і на які чекала.

Приготування до прощі включає дві сторони. Оскільки харчування, думаю, як завжди нам забезпечать, то не маємо особливої потреби перейматися через той матеріальний бік, хоч і він потрібен. Але від нас залежить духовна підготовка. Зазвичай кожен прочанин має певний намір, в якому йде прощу: це може бути прохання, подяка чи покаяння. Буває, що людина йде з цікавості. Всім відомий о. Юстин Бойко, організатор Унівських прощ, каже, що такий мотив теж не є злий сам по собі, але цю цікавість слід направити на Особу - Особу Христа. Подібно не є зле, коли хтось бажає зустрітися з друзями, поспілкуватися... Тільки слід пам'ятати, що головним Другом, з Яким маємо прагнути зустрітися і поспілкуватися, а особливо на прощі, є Ісус Христос. «Прочанин є подібним до апостолів, які зростали у вірі і довір'ї до Ісуса, перебуваючи завжди при Ньому».

Не можна забути у підготовці до прощі і про святе таїнство Покаяння. Адже Сповідь, а відтак Причастя є практично невід'ємними частинами прощі. «В ті дні, вставши, Марія, пустилася в дорогу». Щоб іти - треба встати, щоб іти до Бога - треба встати з гріха.

У фізичному плані, ми, звісно також встанемо зранку, і пустимося швидко в дорогу. Дорога до Слисавети забрала в Богородиці від трьох до п'яти днів. Це не була легка дорога, а як чуємо гірська. Наша проща не займатиме і дня, і буде вона для нас мабуть легшою, ніж для молодої дівчини дорога в горах, але цей вчинок Марії записаний в Євангелії як постійний приклад для нас, заохота до постійної праці, незважаючи на різні навіть найприкріші моменти нашого життя. У своїй довірі до Бога ми покликані сказати «нехай станеться мені по твоєму слову» і продовжувати йти «в імені Господнім».

Пригадую одну матір, яка йшла десятиденну прощу з паралізованим сином. Хлопчику було 5 років. Цілу дорогу вона його везла, а місцями, де візок не міг їхати через велике болото, ліс чи трави, вона несла свого Артура на руках. Така довіра до Бога і таке свідчення віри заставило, мабуть, задуматися не одного. І я певний, що Богородиця не залишить без своєї опіки цю матір і її сина. Але лиш таке життя, коли ми щодня приймаємо Божу волю, принесе нам життя вічне. Митрополит Андрей Шептицький, звертаючись до української молоді у 1932 році, казав:

«Служба любови, мої Дорогі, не знає лаврів, так довго, як довго жертва ще не повна, а жертва одної хвилини не заступить довголітньої журавлиної праці. Не поривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами але до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіазму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов'язки і двигати спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір'я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чекаючи лаврів за перемогу, ані винагороди за заслугу!»

Не чекаючи лаврів, брати, свідчення своєї віри покликані дати і ми. Мета кожної прощі - допомогти з одного боку людині зрозуміти сенс свого життя та наблизити її до Бога, а з іншого - це можливість засвідчити свою віру і довіру до Бога перед іншими, щоб «вони, убачивши наші добрі діла, прославляли Отця нашого, що на небі».

Нехай Пресвята Богородиця ласкаво прийме ту нашу жертву і молитву, щоб прийшовши до Грушева, ми почули її привітання і, як Иоан Хреститель в лоні своєї матері, «здригнулися», «затанцювали», зраділи та подібно Єлисаветі сповнилися Духом Святим, зшестя Якого у ці світлі дні П'ятидесятниці очікуємо. Незадовго після свята Зіслання ми повернемося до своїх домів, як і Марія повернулася до свого. Але нехай наша проща, як молитва, як свідчення нашої віри, наша постава довіри Богові, наша любов до рідних матерів і надалі тривають. І, звісно, не забуваймо тоді надалі прибігати під Покров Пречистої, величаючи Господа та співаючи Марії: «Благословенна ти між жінками». Амінь.

(бр. Андрій Кітик, травень 2012 р.Б.)