Сучасний світ постає перед людиною як множинність різних можливостей, одночасно і проблем, спричинених стрімким технічним прогресом та різними дослідженнями в сфері людського та оточуючого її середовища. Не рідко в людини виникають запитання, наскільки важливі і морально допустимі є ті чи інші технології, маніпуляції чи засоби для досягнення особистого або загального добра. Саме тому, починаючи від минулого числа „Слова” ми розпочали  серію публікацій на певні біоетичні міркування щодо різних проблем, які постають перед людиною. В цій статті ми пропонуємо вам ознайомитись із проблематикою часто використовуваної в лікарській практиці маніпуляції - трансплантації.

Відомий культуролог М.Бахтін писав: “Три сфери людської культури – наука, мистецтво, життя – знаходять єдність лише в особі, яка прилучає їх до своєї єдності”.1  Коли людина у мистецтві, її немає в житті, і навпаки. “Мистецтво і життя як одне ціле, – стверджує Бахтін, – але повинні стати у мені єдиним”;1 Саме такою єдністю, про яку мріяв учений, у кожній людині є  мовотворчість – особливий вид творчої діяльності людини, що йде в ногу з життям, розвивається і живе в ньому, немислима без нього (життя).

Тихо-тихо скотилась сльоза,
А за нею нова  набереться...
І збулись Симеона слова-
Меч прошив її зболене серце.

Гавриїл Костельник (1886–1948) належить, може, до найтрагічніших постатей в українській державній, культурно-освітній та церковній історії першої половини ХХ–го століття. В його особі органічно поєдналися вчений-богослов, письменник, літературний критик, публіцист, видавець. У кожній з цих ділянок української дійсності він полишив помітні сліди. На жаль, ще й досі тяжіє над ним гріх перед українською церквою. Водночас у основі цього гріхопадіння лежить штучна кривда, творцем якої була особливо зла “третя сила” – рука сталінського режиму.

Наркоманія... Дедалі більше людей реагують на це слово як на обірваний поруч провід високої напруги. Її називали чумою XX, а тепер і XXI століття, і, попри «конкуренцію» СНІДу, вона такою залишається, забираючи та калічачи щорічно мільйони життів.

Біблія — символ Книги Книг, Космосу, законності, духовного спокою, мудрості; неповторності; віри; таїни слова Божого; знання, життя; повчання, поради, духовного заповіту людству; Слова Божого.
Біблія — слово давньогрецького походження, що означає “книги”. У наш час ми цим словом позначаємо не будь-які книги, а саме ті, що складаються з кількох десятків окремих релігійних творів. Це книги, які люди християнської та юдейської релігій вважають своїм Священним Писанням.

“Пречистому образові твоєму поклоняємося, благий, просячи прощення прогрішень наших, Христе Боже...” (Тропар неділі Торжества Православ’я)

В час перемоги світла над темрявою, коли день повноправно переймає владу в ночі, прокидається із зимового сну вся природа, приймаючи життєдайні промені весняного сонця. Саме в цю, а не іншу пору року, Церква обрала, щоб особливим чином, літургійно пережити Воскресіння Христове – перемогу життя над смертю. Для кожної людини є хоча б один день у році, що є найбільшим та найвеличнішим, якого очікують з нетерпінням. В цей день пригадується якась подія, що має для нас безцінну вартість.

15 лютого 2005р. відбулася виставка-презентація студії іконопису ім.о.Василя Глібкевича при Дрогобицькому добровільному товаристві захисту дітей – інвалідів “Надія”, директором і засновником якого є Ірина Семенівна Павлішак. Присутні священики, семінаристи, дрогобичани мали змогу оглянути експозицію ікон дітей та їхнього керівника семінариста Михайла Олійника, шестикурсника Олега Чупи та с. Катерини (Чалик). Гості познайомилися з юними іконописцями, дізналися про заснування і життя студії, основи іконопису та богослів’я ікони. Перед присутніми виступили п.Ірина Павлішак, о.Іван Гаваньо, бр .Михайло Олійник. В експозиції представлено сорок ікон Христа, Богородиці, святих, церковних свят. Роботи вражають своєю безпосередністю, дитячим талантом, живою гамою кольорів.

У період скрутних і складних процесів національного розвитку, ломки традиційних усталених уявлень, перегляду духовних цінностей і пошуку ідеалів, адекватних нашому етносу, пов’язаному з християнством, закономірним стає звернення до вітчизняної духовної спадщини, кращих здобутків національного православного образотворчого мистецтва як унікальної складової скарбниці світової культури