2006Дрогобицька Духовна Семінарія блаженних священомучеників Северина, Якима та Віталіяhttp://www.dds.edu.ua/articles/2/slovo/2006.feed2025-04-26T10:13:07ZJoomla! 1.5 - Open Source Content ManagementОтче наш2010-09-19T22:00:00Z2010-09-19T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/610-lords-prayer.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<p align="justify">Бобер С.</p><p align="justify">Чому молитву «Отче Наш...» називаємо Господньою молитвою? Тому що її навчив і передав своїм апостолам та учням сам Господь, Ісус Христос. Святий євангелист Лука ось так про це розповідає: «Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів”. А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я...». Так записані в Євангелії Луки (11:1-5) та Матея (6:9-14) слова Господньої молитви збереглися аж до наших днів.</p><p align="justify">Бобер С.</p><p align="justify">Чому молитву «Отче Наш...» називаємо Господньою молитвою? Тому що її навчив і передав своїм апостолам та учням сам Господь, Ісус Христос. Святий євангелист Лука ось так про це розповідає: «Раз якось він молився в якомусь місці, і як закінчив, сказав до нього один з його учнів: “Господи, навчи нас молитись, як і Йоан навчав своїх учнів”. А він до них промовив: “Коли ви молитесь, кажіть: Отче, нехай святиться твоє ім’я...». Так записані в Євангелії Луки (11:1-5) та Матея (6:9-14) слова Господньої молитви збереглися аж до наших днів.</p>Погонецька чудотворна ікона Божої Матері2010-09-16T22:00:00Z2010-09-16T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/608-pogonja-icon.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">І. Назар </div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Український народ від віків оспівував у піснях Пречисту Діву Марію як нашу помічницю. Ось слова відомої старовинної української пісні, яку ще, мабуть, пам’ятають старші люди?<br />Пресвята Богородиця була поміччю в часах міжусобиць, неспокою і нещасть. Молитвами Пресвятої Божої Матері у часи війн завжди перемагала справедливість. Війська імператора царгородського Гераклія, який у VII ст. розгромив перську армію, що напала на Єрусалим і викрала правдивий хрест, на якому помер Ісус Христос, ідучи до бою, співали пісні на честь Пресвятої Діви Марії. Хрестоносні походи збільшували не тільки набожність до страстей Христових, але і до страждання Богоматері. Найславніша поміч Матері Божої – це 7.10.1571р., коли австрійський полководець Дон Жуан знищив турків, які погрожували залити всю Європу.<div align="justify">І. Назар </div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Український народ від віків оспівував у піснях Пречисту Діву Марію як нашу помічницю. Ось слова відомої старовинної української пісні, яку ще, мабуть, пам’ятають старші люди?<br />Пресвята Богородиця була поміччю в часах міжусобиць, неспокою і нещасть. Молитвами Пресвятої Божої Матері у часи війн завжди перемагала справедливість. Війська імператора царгородського Гераклія, який у VII ст. розгромив перську армію, що напала на Єрусалим і викрала правдивий хрест, на якому помер Ісус Христос, ідучи до бою, співали пісні на честь Пресвятої Діви Марії. Хрестоносні походи збільшували не тільки набожність до страстей Христових, але і до страждання Богоматері. Найславніша поміч Матері Божої – це 7.10.1571р., коли австрійський полководець Дон Жуан знищив турків, які погрожували залити всю Європу.Найдавніша чудотворна київська ікона2010-09-15T22:00:00Z2010-09-15T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/607-kyivan-icon.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">Олійник М. </div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Ще в сиву давнину наші князі, «простий люд» були свідками багатьох чудес, зокрема тих, які відбувались у храмах перед святими іконами. Біля таких благодатних і чудотворних ікон зцілялися князі і бояри, їх дружинники, люди набиралися віри і сили. Багато з цих чудес біля святих ікон описали очевидці, котрі потрапили на сторінки давніх літописів, а самі ікони стали називати чудотворними і благодатними.<div align="justify">Олійник М. </div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Ще в сиву давнину наші князі, «простий люд» були свідками багатьох чудес, зокрема тих, які відбувались у храмах перед святими іконами. Біля таких благодатних і чудотворних ікон зцілялися князі і бояри, їх дружинники, люди набиралися віри і сили. Багато з цих чудес біля святих ікон описали очевидці, котрі потрапили на сторінки давніх літописів, а самі ікони стали називати чудотворними і благодатними.Етикет взаємних стосунків: чоловік та жінка2010-09-14T22:00:00Z2010-09-14T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/606-etiket.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">Панкевич Г.</div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Господь Бог дає людині завдання окультурнити, облагороднити, ошляхетнити себе і світ навколо себе (Бт. 2:15). Поведінка віруючих, а особливо священика, катехита, семінариста завжди сприймається як своєрідний взірець, «візитна картка» на користь чи шкоду Церкві та релігії загалом. Справжня, зріла культура уособлює гармонізацію, збалансованість внутрішнього та зовнішнього, думок і дій, духовности та знання. Відомо, що етикет, правила, норми зовнішнього співжиття мають відносний характер і визначаються місцем, часом, обставинами, ситуацією. Як тлумачить Книга Проповідника, «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом…» (Пр.3:1). Ісус Христос неодноразово наголошував, що любов до Бога та людини значно перевищує усякі приписи, обрядовість (Лк.6:5). Але, оскільки шлях визрівання в цій чесноті складний, довготерпеливий, сповнений болю і драматизму, людство виробило певні стереотипи, які суттєво полегшують, уприємнюють нашу земну мандрівку.<div align="justify">Панкевич Г.</div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Господь Бог дає людині завдання окультурнити, облагороднити, ошляхетнити себе і світ навколо себе (Бт. 2:15). Поведінка віруючих, а особливо священика, катехита, семінариста завжди сприймається як своєрідний взірець, «візитна картка» на користь чи шкоду Церкві та релігії загалом. Справжня, зріла культура уособлює гармонізацію, збалансованість внутрішнього та зовнішнього, думок і дій, духовности та знання. Відомо, що етикет, правила, норми зовнішнього співжиття мають відносний характер і визначаються місцем, часом, обставинами, ситуацією. Як тлумачить Книга Проповідника, «Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом…» (Пр.3:1). Ісус Христос неодноразово наголошував, що любов до Бога та людини значно перевищує усякі приписи, обрядовість (Лк.6:5). Але, оскільки шлях визрівання в цій чесноті складний, довготерпеливий, сповнений болю і драматизму, людство виробило певні стереотипи, які суттєво полегшують, уприємнюють нашу земну мандрівку.Що Церква може дати молоді?2010-09-12T22:00:00Z2010-09-12T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/605-church-for-yourth.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">Т. Рисей</div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Щораз частіше по телебаченню чи у пресі нам доводиться зустрічати гасло, що «молодь – це наше майбутнє», а навіть і більше – «надія нації». Особливою характерною рисою молодих людей, незалежно від національної приналежности та раси, є потреба спілкування із такими ж, як вони. Так було колись, нічого не змінилось і тепер. Це прагнення є закладене Богом у природу людини, тому нормою є те, що молодь має тенденцію гуртуватись у «компанії». Саме тут на 60 % формується виховання людини. Звичайно, що кожне подібне товариство буде мати свого лідера, якого називатиме «душею цієї компанії». Від нього в основному залежатиме загальна поведінка инших друзів, їхній стиль вбрання, уподобання, хобі, спосіб відпочинку, погляди на життя, шкала вартостей тощо. Часто батьки залишаються дуже невдоволені тим, які друзі оточують їхню дитину.<div align="justify">Т. Рисей</div><div align="justify"> </div><div align="justify" />Щораз частіше по телебаченню чи у пресі нам доводиться зустрічати гасло, що «молодь – це наше майбутнє», а навіть і більше – «надія нації». Особливою характерною рисою молодих людей, незалежно від національної приналежности та раси, є потреба спілкування із такими ж, як вони. Так було колись, нічого не змінилось і тепер. Це прагнення є закладене Богом у природу людини, тому нормою є те, що молодь має тенденцію гуртуватись у «компанії». Саме тут на 60 % формується виховання людини. Звичайно, що кожне подібне товариство буде мати свого лідера, якого називатиме «душею цієї компанії». Від нього в основному залежатиме загальна поведінка инших друзів, їхній стиль вбрання, уподобання, хобі, спосіб відпочинку, погляди на життя, шкала вартостей тощо. Часто батьки залишаються дуже невдоволені тим, які друзі оточують їхню дитину.Молодь – обличчя будь-якої країни2010-09-11T22:00:00Z2010-09-11T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/604-youth-as-face.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<p align="justify">Циб А. </p><p align="justify">Усім відома аксіома, що молодь – обличчя будь-якої країни. По тому, як живе молодь, чим вона живе, яке ставлення до неї з боку держави, судять про ту чи иншу країну. Звичайно, інтереси у молодих людей різноманітні: політичні, культурні, наукові тощо. І кожен гурт, група молодих людей прагне захитити свої інтереси, прагне знайти підтримку, прихильників, однодумців. Так створюються різноманітні дитячі і молодіжні організації, рухи.</p><p align="justify">Циб А. </p><p align="justify">Усім відома аксіома, що молодь – обличчя будь-якої країни. По тому, як живе молодь, чим вона живе, яке ставлення до неї з боку держави, судять про ту чи иншу країну. Звичайно, інтереси у молодих людей різноманітні: політичні, культурні, наукові тощо. І кожен гурт, група молодих людей прагне захитити свої інтереси, прагне знайти підтримку, прихильників, однодумців. Так створюються різноманітні дитячі і молодіжні організації, рухи.</p>Національна та еклезіологічна ідентичність Болгарської Католицької Церкви візанто-слов’янського обряду та Македонської Католицької Церкви східного обряду2010-09-11T09:02:51Z2010-09-11T09:02:51Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/603-churchsidentity.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">О. Чупа </div><div align="justify"> </div>Історія Католицької Церкви на болгарських землях своїми початками сягає ІХ ст., коли за царя Бориса І на ці землі прийшли перші католицькі місіонери. Їхня діяльність була безуспішною, а згодом болгари прийняли християнство із Візантії. 1204 р. болгарський цар Калоян (1197-1207) підписав унію із Римською Церквою. Це був політичний хід для збалансування релігійного впливу Візантійської імперії. Ця унія була короткотривалою. Вона завершилась, коли Рим оголосив війну Болгарії і коли було відновлено Болгарський патріярхат 1235 р. Відтоді упродовж багатьох століть Католицька Церква не вела жодної діяльности на болгарських землях.<div align="justify">О. Чупа </div><div align="justify"> </div>Історія Католицької Церкви на болгарських землях своїми початками сягає ІХ ст., коли за царя Бориса І на ці землі прийшли перші католицькі місіонери. Їхня діяльність була безуспішною, а згодом болгари прийняли християнство із Візантії. 1204 р. болгарський цар Калоян (1197-1207) підписав унію із Римською Церквою. Це був політичний хід для збалансування релігійного впливу Візантійської імперії. Ця унія була короткотривалою. Вона завершилась, коли Рим оголосив війну Болгарії і коли було відновлено Болгарський патріярхат 1235 р. Відтоді упродовж багатьох століть Католицька Церква не вела жодної діяльности на болгарських землях.Аксіома, загрунтована на вірі: о. Августин Волошинн2010-09-09T22:00:00Z2010-09-09T22:00:00Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/609-voloshyn.htmlroman.rassadmin@dds.edu.ua<div align="justify">Зимомря М. </div><div align="justify"> </div>Наступає час, коли відбувається процес повернення до правди, до історичної пам’яті. Але важко відчиняються рамена вікон, засохлі від часу, а ще більше від обставин, конкретно зумовлених тією чи иншою добою. Так звані «білі прогалини» літопису рідної історії, як незагоєні рани, болять, турбують відлунням дзвону пам’яті. Адже численні зайди – свої й чужі – з успіхом чи без нього робили спробу перетворити наш люд на манкуртів без роду й племени, на Іванів без пам’яті, слави й гідности. Вони не лише топтали, але й знищували світлі пам’ятки та її творців, нев’янучу красу книжки й письменства, а передусім упосліджували факти – фундамент спадщини українського народу. Однак його творчі надбання, як відомо, ніким нам не визичені і ні в кого нами силою не взяті. Вони складають гордість України, її духовних змагань на усіх етнічно українських теренах.<div align="justify">Зимомря М. </div><div align="justify"> </div>Наступає час, коли відбувається процес повернення до правди, до історичної пам’яті. Але важко відчиняються рамена вікон, засохлі від часу, а ще більше від обставин, конкретно зумовлених тією чи иншою добою. Так звані «білі прогалини» літопису рідної історії, як незагоєні рани, болять, турбують відлунням дзвону пам’яті. Адже численні зайди – свої й чужі – з успіхом чи без нього робили спробу перетворити наш люд на манкуртів без роду й племени, на Іванів без пам’яті, слави й гідности. Вони не лише топтали, але й знищували світлі пам’ятки та її творців, нев’янучу красу книжки й письменства, а передусім упосліджували факти – фундамент спадщини українського народу. Однак його творчі надбання, як відомо, ніким нам не визичені і ні в кого нами силою не взяті. Вони складають гордість України, її духовних змагань на усіх етнічно українських теренах.Як з’явилася ікона2010-01-29T15:28:52Z2010-01-29T15:28:52Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/472-icon.htmlroman.rassadmin@dds.edu.uaМихайло ОЛІЙНИК<br /><br />Ікона з’явилася в певному історичному середовищі і пройшла свій шлях розвитку. У рамках нашої традиції (візантійсько-української) є щось, що, немов яскраве небесне тепле світло, пронизує душу кожного, хто вперше переступає поріг чи то великого міського кам’яного собору, чи приземистої дерев’яної церковці, що п’янить духмяним запахом ладану і квітів, запахом воскових свічок та чудотворних ікон. І навіть коли в деяких старовинних, древніх церквах вже роками не відбуваються богослужіння, як не дивно, але цей запах присутній. Він не зникає, і складається враження, що цей благовонний, вічний аромат є ароматом вічности. Як пахне ікона? Це запах молитви. Він не разючий, не млосний, він лагідний, теплий, протверезуючий і заспокійливий. Чому пахне ікона?Михайло ОЛІЙНИК<br /><br />Ікона з’явилася в певному історичному середовищі і пройшла свій шлях розвитку. У рамках нашої традиції (візантійсько-української) є щось, що, немов яскраве небесне тепле світло, пронизує душу кожного, хто вперше переступає поріг чи то великого міського кам’яного собору, чи приземистої дерев’яної церковці, що п’янить духмяним запахом ладану і квітів, запахом воскових свічок та чудотворних ікон. І навіть коли в деяких старовинних, древніх церквах вже роками не відбуваються богослужіння, як не дивно, але цей запах присутній. Він не зникає, і складається враження, що цей благовонний, вічний аромат є ароматом вічности. Як пахне ікона? Це запах молитви. Він не разючий, не млосний, він лагідний, теплий, протверезуючий і заспокійливий. Чому пахне ікона?Щоб вибачити....2010-01-29T15:27:28Z2010-01-29T15:27:28Zhttp://www.dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2006/471-pardon.htmlroman.rassadmin@dds.edu.uaОлег Зинич<br /><br />Холодно. Брудні дитячі рученята пнуться вгору, до гілля верби, мерзлякувато ламаючи зледенілі, ще не зовсім розпуклі „котики”. <br />– Андрію! Треба вже йти. Тато казав довго не бути. Ходім, я вже змерзла! П’ятирічна Мар’янка намагається забрати додому молодшого на рік брата, що тримає розчепіреними пальцями великий оберемок галуззя верби, але не може вгамуватись, бо „там, вгорі, є ще кращі, „файніші“. Треба ж багато: завтра підуть з татом до церкви і до ...мами.<br />Минуло вже два роки з того пам’ятного дня...<br />Олег Зинич<br /><br />Холодно. Брудні дитячі рученята пнуться вгору, до гілля верби, мерзлякувато ламаючи зледенілі, ще не зовсім розпуклі „котики”. <br />– Андрію! Треба вже йти. Тато казав довго не бути. Ходім, я вже змерзла! П’ятирічна Мар’янка намагається забрати додому молодшого на рік брата, що тримає розчепіреними пальцями великий оберемок галуззя верби, але не може вгамуватись, бо „там, вгорі, є ще кращі, „файніші“. Треба ж багато: завтра підуть з татом до церкви і до ...мами.<br />Минуло вже два роки з того пам’ятного дня...<br />