«Від шістки – до туза». Цей «логічний» ланцюжок сьогодні знає чи не кожна людина. Карти бачимо у кожному кіоску, магазині та й, зрештою, в панелі стандартних ігор на комп’ютері. А що вони в собі несуть? Як ставиться Церква до цієї гри? Перед тим, як давати відповідь на питання, загляньмо в історію виникнення та формування карт.

У каноні Святого Письма знаходимо книгу, котра називається Пісня Пісень. Вона є дуже незвичною через те, що це єдина Біблійна книга, в якій немає згадки про Бога. Довший час відомі богослови і навіть Отці Церкви давали різні пояснення, чому ця книга таки є у каноні Святого Письма. Одні говорили, що в ній ідеться про любов Бога до свого народу через опис кохання, інші – про любов Христа до Церкви. Дехто стверджував, що чисті і високі почуття самі говорять, хоч і не прямо, про Бога… Дуже часто християнськими можуть бути і такі мистецькі твори, в яких безпосередньо про релігію не говориться, але проповідується чистоту, щирість, відданість, чим вони також приносять хвалу Творцеві. Про один із таких творів і йтиметься в нашій публікації. А конкретніше – про фільм Ролана Бикова «Чучело». До того ж, цього року святкується 30-літній ювілей цього фільму.

Рембрандт Гарменеон ван Рейн – великий нідерландський художник, офортист доби бароко (народився 1606 р. в Лейдені – помер 1669 р. в Амстердамі). Його важке, переповнене страждань і поневірянь, падінь і злетів життя увінчала геніальна своєю духовною глибиною і відкритою щирістю картина «Повернення блудного сина». Це не просто найбільше полотно на релігійну тему, але підсумок всього життя, адже створена ця картина в останні місяці його земної мандрівки.

Мотиви картини взяті з євангельської притчі про блудного сина (пор. Лк. 15, 11-32). Рембрандт зосереджується на самій суті притчі – зустрічі батька і сина, а також на прощенні. Ця картина не просто ілюстрація до неї, що висловлює майстерними мазками пензля цілу гаму почуттів і переживань в конкретній ситуації, але величний духовний гімн прослави батьківського всепрощення.

Переважно, кожен віруючий і практикуючий християнин читав або хоча б чув про одну з біблійних книг – книгу Йова. Нашим завданням у цій статті не є переказати зміст всієї книги, але інтерпретувати його в сучасність, зачіпаючи в особливий спосіб окремі істини, котрих навчає нас Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха». Прочитати і розуміти Катехизм своєї Церкви – завдання кожного християнина, однак, на жаль, ми не так часто його виконуємо. Тому спробуємо пороздумувати популярною формою над деякими тезами.

Скільки списів зламано навколо богословського терміну «православний». І не лише тепер, коли греко-католики намагаються пізнати свою християнську ідентичність. Усе І тисячоліття християнства пройшло під знаком дискусії, навіть боротьби навколо цього слова. У сучасних дискусіях намагаються вияснити значення слова «православний» правильним перекладом з грецької – ортодоксальний. Перекладають, чи то як «правильно навчений», чи то як «правовірний», зрештою – саме як «православний». У кожному варіанті є доля істини, і, водночас, немає її повноти. Немає, бо простим перекладом справи не вирішиш. Слід сягнути джерельного, сутнісного значення слова.

За даними статистики, Біблія є найтиражованішою книгою у світі. З початків друкарства її тираж сягає близько шести мільярдів примірників. Очевидно, що така чисельність пов'язана із фактом, що Біблія є фундаментальною книгою для великих релігій світу. Християнство взяло чи не найактивнішу участь в поширенні Святого Письма по цілому світі. Справді, у кожній християнській сім'ї на книжковій полиці ця книга займає чільне місце. Та це, на жаль, часто тільки на полиці… У цій статті, дорогий читачу, пропонуємо коротенько роздумати над тим, яке місце сьогодні має Святе Письмо у нашому щоденному житті.

«Коли хто не родиться з води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Йо. 3:5). Входження у життя Пресвятої Тройці відбувається через Святі Таїнства Хрещення, Миропомазання та Євхаристії – Таїнства християнського втаємничення. Хрещення – перше і найважливіше Таїнство, яке змиває первородний гріх і є «перепусткою» до прийняття інших Святих Таїнств; це наше друге народження – від матеріального буття до духовного. Більшість із нас не пам’ятає і, в принципі, не може пам’ятати того моменту, коли священик промовив слова «хрещається раб Божий». Однак, заглибившись в історію, можемо побачити, що така форма хрещення, яка збереглася до сьогодні, тобто хрещення у дитячому віці, є результатом розвитку літургійного життя Церкви. Цікаво було б бути присутньому на обряді хрещення, який звершували на зорі християнства, тобто в перші століття по Різдві Ісуса Христа, і порівняти його з сучасним. Ми, звичайно, не можемо цього продемонструвати, та, в міру наявності відповідних джерел, спробуємо Вам, дорогий читачу, це описати.

Кожна людина у певний момент глибше задумується над сенсом життя. Це буває у ранньому дитинстві, підлітковому віці, та найбільше – у зрілому віці. Хоча сьогодні Святе Таїнство Хрещення уділяють в ранньому дитинстві, тобто людина є християнином майже від народження, однак це не означає, що особа є більш віруючою, ніж та, котра охрестилась у дорослому віці, а часом і навпаки. Буденність, рутина, життєва суєта приглушують в нас «християнина». Усвідомивши це та вирішивши «щось змінити», ми стоїмо на порозі чуда – навернення християнина. Це твердження нелогічне, та воно має місце у сьогоденні. Переважно таке розуміння приходить до нас в глибокій старості, однак, на щастя, навідується часом і в молодшому віці.

З давніх-давен людина ставила собі запитання, чи є щось за межами її пізнання і буття. Вона розуміла, що має бути якесь вище буття, і це розуміння вклала в ідею Бога. Уявлення про Бога як про надприродну дійсність закладене в людській свідомості, тому вона завжди прагнула осягнути вірою або ж розумом цю надприродну дійсність. Віра в Бога — основоположний принцип будь-якої релігії. І цей пошук Бога ми знаходимо в різних культурах і релігіях в різні періоди. Так, у грецькій філософії Бог розумівся як певний Абсолют, Деміург чи Єдине. Він дав поштовх створенню світу, але ним не управляв. У поганській філософії був цілий пантеон богів, в яких вони вірили. Поряд із тим розвивалися і монотеїстичні релігії, а саме: юдаїзм, християнство та мусульманство, зі своїм баченням Бога як особи.