Відомими є наступні слова Ісуса Христа, які описують спосіб взаємостосунків Церкви і держави: «Віддайте ж кесареві кесареве, а Боже Богові» (Мт 22, 21). Микола Бердяєв зазначає, що ці слова свідчать про відмінність двох різних сфер, які не можна ототожнювати. Однак впродовж історії розвитку цивілізації таке ототожнення траплялося. За часів Римської імперії імператор Костянтин у 325 р. проголосив християнство державною релігією. Це вилилося у те, що урядовці імперії втручалися у справи Церкви. Зрештою, бажання держави підпорядкувати собі Церкву призвело до численних конфліктів. З іншого боку, в історії Церкви були випадки, коли церковні діячі перебирали на себе державні повноваження. Тип стосунків, коли Церква поглинається державою, керується нею, називають цезаропапізмом. При папоцезаризмі церковна влада присвоює собі обов’язки держави.

Неодноразово ми чуємо негативні коментарі щодо діяльності політиків. Особливо це відчутно у період передвиборчої агітації. Таке сприйняття політиків суспільством часто є наслідком того, що людина, яку обрали на певну посаду та доручили відповідальність, на жаль, зловживає своїм становищем. Завданням політика є дбати не про власне, а про суспільне благо. Теза про те, що політик може бути святим, в сучасному суспільстві викликала б бурю неадекватної реакції. Однак чи було так завжди? Пропоную Вашій увазі декілька відомих історичних постатей, які, незважаючи на свою політичну діяльність, сподобилися бути причисленими до лику святих Божих угодників.

У їхніх відносин тривала історія... Почалось усе ще в часи Ісуса, який незадовго до смерті постав перед двома правителями найвищої ланки — Іродом Агрипою і Пилатом. У палатах першого Христос мовчав, хоча Ірод багато про що Його запитував, навіть очікував побачити якесь чудо. Закінчилось усе насмішками і приниженнями в бік Христа (пор. Лк. 23, 8-11). У преторії Пилата Ісус теж не був багатослівним, на що Пилат дорікнув Йому, мовляв: «У моїй владі твоя доля. Можу відпустити тебе. Тільки не мовчи. Скажи щось у своє виправдання. Попроси про милість». Але Господь не попросив про помилування, Він знав, що Пилат розуміє, де наклеп, а де невинуватість, Він знав, що Пилат не в змозі здолати страх перед втратою політичної честі.

Давньогрецький філософ Аристотель, роздумуючи над питанням: «Ким же є людина?», висловив цікаву думку, яка й досі дуже популярна. Він вважав, що людина – істота політична, а її діяльність скерована на державу. Свою думку він пояснив так: лише в спільноті людина може розвинутися та самореалізуватися і таким чином стати щасливою: «Отже з досвіду видно, що всяка держава є певним об’єднанням, а будь-яке об’єднання утворюється для певного щастя».Відомий австрійський психолог та психотерапевт Віктор Франкль назвав самореалізацію однією з трьох речей, які роблять людину по-справжньому щасливою. Звідси випливає, що лише та держава є доброю, яка дає можливість громадянам зреалізувати себе і цінує кожну особу зокрема.

Кожний громадянин своєї держави знає і розуміє, що слід дотримуватися чинного законодавства, підкорятись владі, виконувати ті чи інші постанови. Св. апостол Павло пише: «Кожна людина хай кориться вищій владі: нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом [...] вона (влада) бо − слуга Божий, тобі на добро» (Рим 13, 1, 4).Проте не завжди потрібно покірно слухати владу та виконувати закон. Більше того, є випадки, коли обов’язком особи є свідомо чинити непокору. Це не є закликом до бунту чи анархії, а дійсно частиною морального вчення Церкви про державу.

Головна мета політики – це працювати на благо людини через збереження благополуччя та миру у суспільстві. Методи ж політики мають бути підпорядковані справедливості, бажанню реалізувати закон і розумінню закону на основі об’єктивних моральних норм. Папа римський Бенедикт XVI у своєму повчанні «Місце Бога у Світі: влада, політика,право» наголошує на принципі загального блага: суспільство у справедливості має досягати спільного щастя для всіх, та не забувати про повагу та гідність людини, яка є носієм невід’ємних прав й обов’язків навіть під час мінливих історичних, соціальних та економічних обставин. Папа наголошує, що покликання політики – будувати справжнє суспільне благо.

Мабуть, кожен з нас чув вислів: «Політика – це брудна справа». Ми часто вживаємо його не знаючи, хто є його автором, а він належить відомому італійському мислителю Нікколо Макіавеллі. Проте варто розглянути, чи насправді все так погано і чи політика є брудною.

Нещодавно до розмов про COVID-19, його наслідки для економіки та інших вимірів соціального життя, якими переповнені терени нашої країни, додалась ще одна актуальна тема — місцеві вибори. Люди перебували в полоні «всюдисущої» передвиборчої агітації: величезні яскраві банери з гучними закликами та обіцянками, брошури та журнали з рекламою певних політичних партій, продукція із портретами кандидатів, реклами з телебачення, соціальних мереж та інтернет-простору —все це спонукало українців звести тему своїх розмов та дискусій лише до виборів та зупинити свій погляд тільки на них. Вони справді були особливими і важливими для українців. Найперше тому, що відбувалися під час пандемії за незвичних умов карантину, у масках і з антисептиками. Також слід згадати про процес децентралізації, який відбувся у нашій державі. Він включав у себе адміністративно-територіальну реформу, а також зміни виборчого законодавства. Як наслідок, органам місцевого самоврядування надано значно більше повноважень і ресурсів та чимало важливих рішень для суспільства будуть ухвалювати саме вони. Тому майбутнє, яке ми довірили нашим обранцям, стосується нашого повсякденного життя. Однак ця важлива подія відбулась і вже стала історією.

Історія спасіння знає чимало різноманітних форм державного правління і політичних устроїв. Читаючи Святе Письмо, можна помітити чималу кількість назв держав. Це Єгипет, Вавилон, Хеттитське царство, Ассирія, Персія, і всі вони мали різні соціальні, економічні та політичні особливості. Формою правління, яка переважала на давньому Близькому Сході, була монархія. Її яскравими представниками були царі.

У сучасному українському суспільстві складається певний стереотип про масову європейську політику, яка пропагує вбивство (аборти, суїцид, евтаназію), содомський гріх (так званий акронім ЛГБТ), сурогатне материнство, штучне запліднення, розпусту під прикриттям гендерної рівності та прав людини. Багато європейських політиків підтримує це, агітуючи та вводячи в дійсність через різноманітні закони. У багатьох людей може скластись думка, що так було завжди. Однак це не так! Пропоную вашій увазі розповідь про німецького безкомпромісного політика Конрада Аденауера, який був християнином не тільки в Церкві та у власному житті, а представляв християнські цінності на політичній арені, чого так бракує нашим сучасникам.