Витівський Дмитро

Що таке успіх? Це мета життя більшості людей сучасності. Кожен із нас може впевнено сказати, чи задоволений він тим, що відбувається в його житті зараз, чи ні. У цьому розібратися досить легко, хоч і не завжди людина розуміє умови такого задоволення. Насправді величезний вплив на людину у вирішенні цього питання має оточення, локальна та всесвітня культура, на які своєю чергою впливали мислителі впродовж історії. Тому стає зрозуміло, що не все так просто в проблематиці досягнення омріяного успіху.
Одним із головних героїв книги «Монах, який продав свій “Феррарі”», яку ми будемо оглядати в цій статті, є Джуліан Ментл, висококласний адвокат, котрий став мільйонером. «Він був витривалим, вимогливим і готовим працювати по вісімнадцять годин на добу, щоб досягти успіху, для якого, на його думку, він був народжений» (с. 10), − так описує героя автор цієї книги-бестселера Робін Шарма. «Його скандальні витівки у залі суду регулярно з’являлися на перших шпальтах газет. Натовпи багатих і знаменитих стікалися до нього в пошуках видатного юриста, нахрапистого тактика. [...] Безшабашні п’яні витівки з компанією хуліганистих брокерів, яку він називав своєю «підривною командою», вже стали легендою у нашій фірмі» (с. 11), − продовжує автор. Усе це складає образ однозначно успішної людини за всіма сучасними мірками.

Проте сталося те, що повернуло «блискучого Джуліана Ментла до реального життя» та нагадало, «що всі ми смертні» (с. 15). Він упав під час судового засідання через важкий серцевий напад. Автор так описує передумови падіння головного героя: «Що більше часу я проводив із Джуліаном, то більше переконувався, що він закопує себе все глибше в могилу. Здавалося, він прагне смерті. Ніщо не приносило йому задоволення. Врешті-решт його шлюб розвалився, він не спілкувався зі своїм батьком, і, хоча у нього були всі матеріальні блага, про які можна тільки мріяти, Джуліан так і не знайшов те, що шукав» (с. 13). «Постійний тиск і виснажливий графік адвоката світового рівня зламали в ньому найважливіше − і, можливо, найбільш людське − його дух» (с. 21). «У свої п’ятдесят п’ять Джуліан виглядав на всі сімдесят. [...] Особисто я гадаю, що його життя втратило сенс» (с. 14).
Лікарі, врятувавши його від неминучого, заставили зав’язати з адвокатською практикою, яка ледь не коштувала Джуліану життя. Через кілька років в офісі з’явився молодий, повний сил чоловік − усміхнене втілення змін (див. с. 18-21). Своєю появою та повною трансформацією колишній успішний адвокат шокував Джона (так у книзі автор називає оповідача). У цей момент розпочалася розмова, яка, відкривши таємниці зовнішньої та внутрішньої переміни Джуліана, надихає і захоплює людей з усього світу у вигляді книги.
«Із зростаючим збудженням Джуліан розповідав, як він продав усе своє майно і вирушив до Індії, країни, древньою культурою і містичними традиціями якої він завжди захоплювався» (с. 22). Спілкуючись із місцевими, він щораз частіше чув про індійських монахів, Великих Мудреців Сівани, які, незважаючи на свій похилий вік, залишаються молодими та енергійними (див. с. 24-26). Чоловік вирушив на пошуки невідомого, у подорож, яка згодом змінить і врятує його життя. Чому він це зробив? Бо усвідомив та визнав: «Так, у мене було все, що можна купити за гроші. Але я продав за це свою душу, так-так, продав!» (с. 205)
Ніхто не знав, де ці Мудреці точно знаходяться. Доходили тільки чутки, що вони живуть високо в Гімалаях, куди наосліп і вирушив наш герой(див. с. 27-28). Він ішов, поки не натрапив на таємничого мандрівника, який виявився одним із легендарних монахів. Цей чоловік, що представився йогом Раманом, згодом став особистим наставником Джуліана. Саме він провадив його у віднайденні древніх істин, відомих Мудрецям (див. с. 29-36).
Далі ми розглянемо деякі з цих істин та побачимо, що насправді вони перетинаються з ученням різних мудреців, філософів і діячів, зокрема й сучасних. Побачимо й те, що найфундаментальніші цінності є водночас найпростішими (див. с. 55). А ключем до їхнього правильного розуміння у світлі християнської науки мають стати слова Ісуса Христа: «Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мк9, 35-36).
Але перше, чого хотів Джуліан від свого слухача, – це відкритості на щось нове, на переміни зсередини. Для наочності він узяв чайничок і став наливати воду в чашку, поки вона не почала виливалися на дорогий килим у кабінеті Джона. «Будь ласка, зрозумій мене правильно. Я насправді поважаю тебе, Джоне. І завжди поважав. Однак, як і ця чашка, ти сповнений своїх власних думок. Як туди може увійти щось іще, доки ти не спустошиш свою чашу?» (с. 45) − сказав Джуліан. Одне із життєвих правил усесвітньовідомого канадського клінічного психолога Джордана Пітерсона звучить так: «Припустіть, що людина, яку ви слухаєте, може знати щось, не відоме вам» . Для підтвердження цього автор наводить цитату одного з найвидатніших психотерапевтів ХХ століття Карла Роджерса: «Якщо ви справді настільки розумієте людину, якщо хочете увійти в її особистий світ і побачити життя її очима, ви самі ризикуєте змінитися. Світогляд співрозмовника може вплинути на ваші погляди та особистість. Ризик подібних змін до смерті лякає більшість із нас» .
Ось що, наприклад, говорив Джуліан: «Не дозволяй собі загрузнути у вирі дріб’язкових речей. Зосередься на своїх пріоритетах, на тих діях, які мають справжнє значення» (с. 150). У своїй книзі норвезький мандрівник та дослідник Ерлінґ Каґґе говорить про важливість тиші в нашу «епоху галасу». У ній автор згадує про листування з норвезьким поетом Йоном Фоссе, у якому обоє роздумують над причиною такого «розпорошування» себе задля насправді неважливих речей. Поет написав, що тиша має «промовляти», і саме тому, найімовірніше, більшість людей її так боїться. «Я впізнаю цей страх, − пише Ерлінґ, − про який каже Фоссе. Неясну тривогу щодо чогось, [...] що так легко не дає мені бути присутнім у своєму житті. Натомість я займаю себе то одним, то іншим, уникаючи тиші. [...] Я надсилаю текстові повідомлення, вмикаю якусь музику, слухаю радіо або дозволяю своїм думкам ширяти по всіх усюдах замість того, щоб припнути їх та на якусь хвильку відсторонитися від світу. Гадаю, страх, який описує Фоссе, − це страх краще пізнати самих себе. Щоразу, коли я намагаюся цього уникнути, з’являється якась смердюча хмарка боягузтва» .
«Я також усвідомив, що зовнішній успіх нічого не значить, якщо він не супроводжується внутрішнім успіхом» (с. 39). Джордан Пітерсон говорить про щось подібне: «Немає ніякої віри, сміливості та жертовності в тому, щоб робити те, що зручно. Мати в житті сенс краще, ніж мати те, чого ви хочете, адже ви можете й не знати, що вам справді треба» .
«Коли все вже сказано і зроблено, немає різниці, чого ти досяг, і не важливо, скількома літніми будиночками ти володієш, немає значення, скільки автомобілів припарковано на твоєму ґанку, тому що якість твого життя зводиться до якості твого внеску в життя інших» (с. 191), − говорив Джуліан. Але Сенека, давньоримський філософ IVст. до Р.Х., у своїх «Моральних листах до Луцілія» застерігає: «Я не забороняю тобі володіти багатством, я лише хочу домогтися того, щоб ти, володіючи, не тремтів над ним. А цього можна домогтися лише тоді, коли ти сам себе переконаєш у тому, що й без них житимеш щасливо, коли сприйматимеш їх як щось минуще» .
«Секрет щастя простий. З’ясуй, що ти насправді любиш робити, і спрямуй на це всю свою енергію» (с. 67). Тобто щастя приходить одразу після віднайдення шляху до своєї мети. Це підтверджує Віктор Франкл, усесвітньовідомий психіатр і філософ: «Щастя не можна ставити за мету; воно має надходити слідом за чимось. Для щастя потрібна причина. Коли вона знайдена, людина стає щасливою автоматично. Як бачимо, людське буття − не в гонитві за щастям, але радше в пошуку причин для нього» .
Проте книга «Монах, який продав свій “Феррарі”» – це не просто історія-притча про одного успішного колишнього адвоката. «Сумно бачити, як багато людей, таких як ми з вами, замість можливості жити повноцінним життям, обирають, здавалося б, безпечну, звичну гавань лише для того, щоб в останню годину свого останнього дня усвідомити, що найбільший ризик у житті − це уникати будь-якого ризику» (с. 6), − написав Робін Шарма. Саме тому він так віддано поширював свою книгу. Він продавав їх поштучно на сільських ярмарках, бо вірив у важливість послання, закладеного в цій історії, тоді, коли заповнені книгами коробки підпирали стіни його маленької квартири (див. с. 5). І попри кепкування з боку людей його ризик був виправданий. Зараз Робін Шарма – один із найбільш читаних авторів у світі.«Прагніть чогось важливого (а не вигідного)» .

Монах, який продав свій «Феррарі»Â // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022