Філь Микола

 

Упродовж ХХ ст. світ устиг побачити жорстокі тоталітарні ідеології, які спричинилися до вбивств, катувань, репресій, розв’язання світових війн. Люди запам’ятали основні ознаки цих руйнівних систем. Тепер усі розуміють, що означають німецька свастика, серп і молот, червоний радянський прапор, «гітлерівські і сталінські вуса». Багато хто пам’ятає, що таке «ГУЛАГ», фільтраційні концтабори, єврейські чистки, репресії, переслідування Церкви, вбивства Радянським Союзом українських священників... У ХХІ ст. в новій обгортці руськоміровської рашистської ідеології постала древня тоталітарна система – Московія.
Проте ми, на жаль, не зауважуємо ще одну, не менш тоталітарну й руйнівну, ідеологію, яка вийшла на світову арену. Вона гарно замаскована, а тому досить довго не кожному вдавалося зауважити її жахливу сутність. Ця ідеологія особлива тим, що не має символів (як, наприклад, Третій Рейх – свастику); не піднімає уверх свій прапор (як кривавий прапор СРСР); не очолюється вождем (як Муссоліні уособлював у собі італійський фашизм); не кидає ракети й не брязкотить зброєю, щоб усі лякалися (як це робить зараз Росія) .

Хоч ця ідеологія поки що не дуже «разить» українцям очі, але вона вже діє тишком-нишком і чинить свій колосальний вплив на весь світ. Цей вплив виражається у мільйонах убитих дітей і розлучених сімей, в агресивному впровадженні нової політики (як це й притаманно тоталітарним системам), у знищенні християнських цінностей і моралі, в ігноруванні правди, у підтримці розвитку в суспільстві психічних і фізіологічних хворіб, у забороні батькам належно виховувати своїх дітей і ще багато чого іншого . Що ж це за ідеологія, яка чинить такі речі, але сама «схована в тіні»?
Це – «релятивізм». Цей термін походить від латинського relativus, що означає «відносний». Так окреслюють спосіб мислення або філософську течію, яка стверджує, що у світі немає нічого правдивого, істинного, немає добра і зла. Усі ці речі, як ми вже згадували, вважаються «відносними». Тобто для кожного розуміння добра і зла, краси й огиди, правильності та хибності є іншим. Розуміння всіх цих щойно перерахованих понять, за твердженням прихильників релятивізму, твориться під впливом релігії, культури і забобонів. Звідси вони роблять висновок, що будь-яка цінність – фальшива, вигадана, а тому ніхто не має права «нав’язувати» своїх цінностей іншим, навіть тоді, коли це може бути важливим для людини.
Наприклад, християни вірять, що все те, що відкриває Бог у своєму Об’явленні, є правильним, добрим, корисним для всіх людей і є порадою Божою, як і для чого треба жити. Тому ті, що вірять у Боже Слово, знають, що є Добро; що треба жити по-християнськи; що вбивати, красти, обмовляти – гріх; що найголовніша ціль у житті – прямувати до Царства Небесного дорогою любові до Бога та ближніх. За логікою релятивістів, немає добра, зла, Бога, гріхів, чеснот, «правильної» чи «неправильної» людської поведінки. А якщо нема Бога, то нема гріхів і зла. Отже, можна робити все, бо все дозволено, бо «якщо нема Бога, то я бог!» .
У словах «не існує добра, справжніх цінностей» криється корінь цієї ідеології. Цю тезу розвивають у такий спосіб: «Навіщо говорити про добро, якщо його реально нема? У такому разі кожен нехай собі сам вирішує, що для нього означає добро і зло». Але виникає питання: «Як тоді жити багатьом людям в одній країні?» Хтось, наприклад, назве крадіжку добром і буде всім пояснювати, що він не робить погано. Що буде регулювати людські стосунки в державі? Релятивісти мають на це відповідь: «Кожен має свої права. Їх не можна порушувати. А те, що не впливає на інших людей, кожен може робити скільки завгодно». Таким чином, кожен зі своїм життям може робити все, що захоче. Головне – не лізти «на чужу територію».
Щоб у суспільстві не існувало жодних цінностей, а отже, і розрізнення на добрі та погані вчинки, поясненню їхніх ідей треба приділити більше часу в школі, університетах, державі. Кожен може вірити в те, що хоче, але висловити свої думки і «нав’язувати» їх іншим не має права. Якщо хтось захоче, щоб у суспільстві були якісь орієнтири (повага до кожного людського життя, християнські цінності), тоді його треба ув’язнювати, штрафувати, позбавляти місця праці та пільг .
Але в таких тезах є велика небезпека. Уявімо собі ситуацію: християнин знає, що вчиняти аборти чи схвалювати гомосексуалізм є недобре. Тому він не хоче, щоб про такі речі схвально говорили в школах чи інститутах, де вчаться і виховуються його діти. Як твердить відоме прислів’я, «від того, що зараз думають в університетах, залежить те, що завтра відбуватиметься на площах і вулицях» . Але за умови, коли на державному й масмедійному рівні пропагується релятивізм (який бажає зруйнувати розуміння норми і добра, а натомість закликає до терпимості й прийняття будь-якої людської поведінки), добрий християнин, який хоче належної освіти для своїх дітей, не тільки не може відстояти свої права, а навіть ризикує бути висміяним чи переслідуваним .
Релятивізм «схвалює» доступ до нібито «легких» наркотиків, контрацепцію всіх можливих видів, гомосексуальну поведінку, психічні розлади особистості GID(наприклад, коли чоловік себе називає жінкою чи навпаки), одностатеві шлюби, право на зміну орієнтації, аборти, знищення будь-яких цінностей (бо вони всі «відносні»), можливість самогубства (через евтаназію), знищення розуміння сім’ї як спільноти чоловіка і жінки, пропагування ідеї «все є нормальним», висміювання Бога і християн. Тому держава нібито зобов’язана узаконити всі ці речі, щоб кожен робив зі своїм життям те, що йому хочеться .
Уважний читач, напевно, уже зауважив, що релятивізм – це не є тип устрою держави (як демократія чи монархія). Релятивізм – це ідея, яка перетворилася на ідеологію. А ідея завжди в чомусь виражається: у законах, культурі, людській діяльності, політиці. Кажуть, що «думка передує вчинкові, як блискавка громові» . Релятивізм супроводжують інші ідеології: радикальний фемінізм, гендерний «підхід», ЛГБТ та інші.
Чому ми називаємо цю ідеологію формою тоталітаризму? Річ у тім, що тоталітаризм – це система влади, яка контролює «тотально» все, охоплює всі сфери життя людини та змушує жити згідно з певною ідеологією. Релятивізм здатен охопити освіту, релігію, медицину, державний устрій, політику, міжлюдські стосунки, знищити свободу слова... Як влучно зауважив кардинал Ратцінґер ще у 2005 році, «формується диктатура релятивізму, в якій ніщо не визнається остаточним, а як остаточний критерій допускається лише власне Я та власні бажання» . У деяких європейських країнах і деяких регіонах США ця ідеологія уже активно впроваджується у вжиток.
Що трапиться, якщо суспільство відкине все те, що робить нас людьми: віра в добро, любов, Бога, повагу один до одного? Чи зможемо ми збудувати нормальне, здорове суспільство, якщо вважатимемо, що життя людини призначене лише для того, щоб задовольняти всі свої навіть найдивніші примхи? Відомий психоаналітик Еріх Фромм досліджував, що в обставинах, коли держава потурає нездоровим амбіціям людей, формується спільнота, члени якої матимуть психічні патології .
Чому так стається, що люди готові відкинути ті цінності, які вели світ уперед кілька тисячоліть? Так стається, бо релятивізм оперує красивими поняттями: «Свобода для всіх!», «У кожного своя правда!», «Моє життя – це моя справа!» Людина, яка створена Богом вільною і тому прагне до свободи, не завжди шукає її там, де вона є, а тому часто потрапляє у відвічні пастки – різні ідеології, тоталітарні системи, культи вождів і лідерів. Особливо у великій небезпеці є український народ, бо, як влучно зауважують єпископи нашої Церкви, українці прагнуть свободи й багато століть намагаються її вибороти. Тому різні популістичні лозунги можуть звести нас на манівці . Треба дуже добре подумати, що насправді означає свобода. Справжню свободу треба шукати в Господі, Який закликає: «[…] спізнайте правду, і правда визволить вас» (Йо 8, 31), а правда – це стежки Господні, Його заповіді (Пс 25, 10).
Люди зможуть збудувати добре суспільство, якщо поставлять у центр Божу волю, а не свою. Тому Христос учив нас молитися: «Нехай буде воля твоя»! Якщо ж вважатимемо себе та свої суб’єктивні думки за істину, знову підемо хибним шляхом у нікуди .

Релятивізм як форма тоталітаризму // СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022