Ковівчак Роман

Стародавні римляни вважали історію найкращою вчителькою. Вони багато часу присвячували вивченню цього предмету, щоб не повторити помилок минулого. Думаю, і нам варто задуматися, чого все ж таки нас навчила історія, а точніше – події минулого століття. Адже на сьогодні велику частину нашого суспільства складають люди, виховані в часи правління радянської влади, і саме вони формують майбутні орієнтири.
Що ж закладала ця влада?

Атеїзм. Найперше варто згадати тезу комуністичної партії, яка переконувала, що Бога немає. Великі старання були спрямовані на те, аби знищити опору людей у релігії, щоб народ покладався лише на владу, котра згодом захотіла божеських почестей. Це видно із фрази Леніна, який твердив, що релігія – це опіум для народу. Надалі Сталін доклав чималих зусиль, аби втокмачити це твердження, створюючи при цьому почитання культу своєї особи.
Водночас Христова Церква була загрозою для тоталітарного режиму, адже проповідувала інакше життя, свободу та моральні цінності. Вона мала авторитет і могла спровокувати бунт проти влади. Тому її голос намагалися приглушити всілякими способами. Фактично саме підпільна Церква в Україні стала оплотом українства.
Вирішення. Культ особи правителя чи надання божеських почестей владі не дав бажаного для людей, через що народ розчарувався. І тут Святе Письмо дає нам пояснення: «Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може» (Пс. 146, 3). Унаслідок розчарування багато хто зміг переосмислити нав’язаний атеїзм і повернутися до істинного джерела – Господа Бога. Зараз кожен має можливість відвідувати храм, читати духовну літературу та спілкуватися з духовними особами. І цими можливостями варто скористатися якомога більшій кількості людей. Таким чином маємо шанс побудувати щасливе й духовно-морально розвинене суспільство.
Знецінення. Період керівництва Сталіна був позначений тотальним знеціненням людини. Приказки «людина – гвинтик системи» або «нема людини – нема проблеми» родом саме з цих часів. Це призвело до того, що людина боялася помилитися, сказати щось не так чи зробити не те. Адже через таке її могли позбутися. Люди не відчували ні своєї гідності, ні цінності.
Це вплинуло на долю українців у державотворенні. Тоталітарна влада сформувала стереотип, що звичайний народ нічого не знає, нічого не вартий і тому має мовчати, бо інакше настане покарання. Тоді ж влада сама обирала своїх наступників, і фактично народ не був залучений до формування влади. З настанням української незалежності виникла потреба сформувати власний державний апарат. Однак не було проведено «очищення» влади, і там залишилися ті ж люди, котрі досі будували комунізм. Люди не вважали себе керівниками і творцями державності, хоч в Україні було проголошено демократію .
Вирішення. Аби вибратись із пастки знецінення, нам необхідно виробляти самоповагу. Для цього потрібно самостійно досягати успіхів у справах державотворення. І тоді, коли ми самі розуміємо, що дійсно ми звершили щось серйозне, наша самоповага зросте . Світ уже визнав, що українці – велична нація. Зараз нам важливо не зупинятися. І ще варто не озиратися і казати, якими ми були могутніми в минулому, а творити це тепер. Ніколи не слід зупинятися у вирізьбленні скульптури під назвою Україна.
Безвідповідальність. Обставини в Радянському союзі були створені так, аби виховувати боязнь перед відповідальністю, страх змін і перекидання на інших відповідальності за те, що твориться навколо. В історії це проявилося після проголошення незалежності України. Тоді було необхідно виявляти ініціативу. А до цього в Радянському союзі не готували. «Ініціатива наказуєма» – цю фразу вбивали в голови людей. Тому люди боялися різких змін, хоч насправді потрібно боятися саме відсутності змін. Адже існує прогрес або регрес, а чогось середнього немає .
Вирішення. Щоб покращити ситуацію, у якій ми перебуваємо тепер, нам необхідно взяти на себе відповідальність за підвладну нам сферу. Відповідальність буде загартовувати в нас стійкість і незламність. Звичайно, можна сказати, що ми не зможемо змінити державу, що треба починати з влади, бо «риба гниє з голови». Людина не може нести відповідальність за все, що відбувається, проте вона може нести відповідально службу на роботі чи відповідально ставитися до законодавства. І це вже буде змінювати державу на краще. Важливо розуміти, що не держава формує народ, але й народ – державу, бо це – інструмент організації суспільного життя .
Матеріалізм. Воднораз із нищенням духовності радянська влада накидувала людям інший орієнтир – матеріальні блага. Довкола них мало обертатися все життя людини. Їх ставили над духовними й моральними цінностями. Людина зводилася виключно до матеріальної істоти, яка нібито керується «тваринним» імпульсами та потребує лише матеріальних речей.
Вирішення. Людина – не лише тіло, але й душа та дух. Матеріальні блага потрібні для нашого життя. Проте їх не слід ставити наріжним каменем усього свого життя, а лише одним із необхідних елементів. Для гармонійного та щасливого життя варто розвивати ще духовні, моральні й інтелектуальні цінності.
Постійне суперництво. У Союзі постійно було прагнення когось перегнати: бажання мати більше ресурсів чи фабрик, зробити кращі умови. Це підсилювалося ідеєю важливості матеріальних благ. Суперництво створювали між сусідами, робітниками фабрик або колгоспів і навіть між співробітниками. Щоб видаватися кращими на тлі інших, підробляли документацію і «закінчували» п’ятирічки за три роки. Усе чинилося для показовості. На цю тематику в радянський час створювалися плакати й газетні статті, а також провадили різні акції, такі як «стаханівський рух». Бажання заробити більше, піднятися кар’єрною драбиною чи отримати привілеї підштовхувало людей до обману та шахрайства.
Вирішення. Важливо пам’ятати, що, співпрацюючи з іншими людьми, можна досягти набагато більшого результату. Також потрібно взяти до уваги, що будь-який учинок – чи то добрий чи поганий – має свої наслідки. А ще варто пам’ятати, що Бог дав нам таланти, за допомогою яких ми точно зможемо організувати своє життя, не порушуючи при цьому моральних принципів.
Зневажливе ставлення до своєї культури. СРСР «змелювало» народи і всіляко намагалося пристосувати, викрасти чи знецінити культури поглинутих народів. І це дуже добре вдалося. Багато хто вірить у єдність «братніх народів» чи байку про меншовартість українців (малороси). У нас досі можна почути: «А яка різниця, якою мовою розмовляти, що слухати, кого читати?» Комуністи вчили знецінювати своє і захоплюватися чужим. Тому ми часто захоплюємося чимось європейським, дехто – російським.
Вирішення. Піклуватися передусім про своє. Саме це мав на увазі Шевченко, коли писав: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Наша історія та культура робить нас українцями. Тому слід її вивчати, про неї дбати та її розвивати.

Радянський комуністичний режим упав. З’явилася незалежна Україна. Стався перелом. Відбулися події, які змінювали життя людей, – Майдан, Революція гідності, війна. Рашисти, прямі спадкоємці радянсько-тоталітарної системи, твердили, що за 2-3 дні візьмуть Київ. Вони вважали українців і надалі рабами комунізму. Проте багато чого змінилося. Українці окріпли. Покоління змінюються і зростає нова та вільна нація. Маємо продовжувати долати радянські пережитки й стереотипи, будувати своє майбутнє на прадідівських українських традиціях, які йдуть урозріз із радянською ментальністю, а натомість защеплені на християнських моральних цінностях.

СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022