Григель Юрій

«Русскій мір» – назва світоглядної концепції, яка широко популяризується російськими православними й державними діячами. Ще кілька років тому вона здавалася безневинною ідеологією, а зараз, напевне, усі зрозуміли, що вона спричинила перший у ХХІ ст. серйозний геополітичний конфлікт, який виразився через російську збройну агресію супроти України. Доктрина «русского міра» стала основою в експансіоністській політиці путінського рашистського режиму. Ідеологія «руского міра» важко піддається опису, адже є багатогранною. Ця концепція, хоч релігійна за своєю формою, проте геополітична за своїм єством, тобто використовується задля корисливих цілей влади керувати народом. Своїми джерелами «рускій мір» сягає ще часів Московської імперії, але лише як теоретична доктрина. Однак повномасштабного розголосу ця концепція набула, коли президент РФ вивів її на суспільно-політичний розгляд, наголошуючи на культурній, мовній, історичній, релігійній та цивілізаційній ролі Російської держави . За цими двома словами ховається наскрізний мотив війни, горя, розрухи, смерті, відчаю…

Біля витоків цієї концепції лежить учення про «Москву як третій Рим», творцем якого помилково вважають ченця Філофея (1465-1542). Однак це один із найвідоміших і неправильно інтерпретованих епізодів російської історії. Немає абсолютно ніяких доказів того, що Москва називала себе «третім Римом» у будь-якому документі до XVI століття. Лише згодом виникає переконання, що Московія вмістила в собі всю духовну силу Римської імперії . Перший Рим нібито відпав від істини Христового Євангелія через різні єретичні вчення, а Другий Рим – Константинополь – утратив свою вагомість через захоплення мусульманами. Таким чином Московія почала вважатися новим центром захисту правдивої християнської віри. Звідси й твердження: «Два Рима впали, третій стоїть, а четвертого не буде» .
Московити вбачали в собі носіїв особливого історичного покликання, яким би воно не було. Прорадянські та російські націоналістичні групи сприйняли концепцію «Третього Риму» як знак російського відродження. Проте тут виникло одне непорозуміння. Монах Філофей хоч і висловлює таке вчення, однак жодним чином не пропонує використовувати його в глобальному значенні . Згодом ця ідея зберегла свою суть, хоч і пережила велику еволюцію.
Росія як імперське утворення почала формуватися за Петра I (1672 - 1725). Він намагався модернізувати відсталий політичний устрій Московії, сформованої на монголо-татарських традиціях. Також його правління супроводжувалося зміцненням позицій на міжнародній арені та зосередженні влади в руках царя-імператора. Для цього необхідно було спертися на якісь історичні прецеденти й зрозумілі цивілізованому європейському світу традиції. Тому й плекався міф про руське коріння Московії, тобто її органічний історичний звʼязок із Київською Руссю та візантійською церковною спадщиною. Церковна реформа Петра І остаточно підкорила Православну Церкву державному апарату. Сам процес поглибився завдяки покірній згоді представників православного духовенства, насамперед Теофана Прокоповича (1677 - 1736). Цар перетворився фактично на духовного голову й отримав усю владу над самою Церквою. Він став найбільшим проводирем російського православного християнства . Традиції російського державотворення, започатковані Петром І, продовжили інші російські імператори, користуючись допомогою інтелігенції. Так упродовж років розвивався міф про священність Росії-Московії та її особливої ролі в історичному процесі. У ХІХ тодішній імперський ідеолог граф С. Уваров стверджував, що Російська імперія стоїть на «трьох китах»: православ’я, самодержав’я і народність. Ця формула сконцентровано виражала ідею й екзистенційний сенс буття Російської імперії. Православний святий Лаврентій Чернігівський (1868 - 1950) висловив цю ідею відомою фразою: «Росія, Україна, Білорусь – це і є свята Русь» .
Упродовж історії Російська держава, захоплюючи інші держави та колонізуючи нові території, нищила мову, культуру та релігію місцевих народів. Це намагання століттями не згасало, а набрало чергового імпульсу в часи Радянського Союзу, коли також були намагання створити єдиний народ із єдиною мовою, культурою, релігією та політикою. У перші десятиліття радянський режим боровся з релігією. Церква також зазнала неабияких утисків, однак згодом чинною владою було прийнято рішення про те, що релігія може відігравати значну роль у пропаганді завдяки своїм ставленикам у церковній установі. Режим вирішив, що може використати Православну Церкву у своїх цілях. Парадоксально, але Російська Церква пішла на співпрацю з атеїстичним режимом, сподіваючись отримати від цього якусь користь. Унаслідок РПЦ, підхопивши ідеологію «русcкого міра», відійшла від своїх основ і стала не христоцентричною, а ідеологічною . Своєю ж чергою вірянам насаджувалася пропаганда правильності лише їхньої Церкви та політика меншовартості інших конфесій.
Після розпаду Радянського Союзу російська влада не відмовилася від ідеї пропагування через релігію. Поступово пропаганда «русского міра» набирала обертів як і в Україні, так і в інших країнах. РПЦ активно насаджує світогляд, згідно з яким Росія – головний захисник християнства, моральних цінностей і прав людей, а Україна є частиною «русского міра». Російська православна верхівка ідеалізує війну як єдиний засіб установлення спокою та порядку і виправдовує вбивства мирних людей, використання важкої зброї, смерть дітей, бо таким чином Росія нібито несе на землю мир, карає грішників, навертає тих, хто відійшов від правди. «Русскій мір» – це ідеологія війни, яка представляє агресію як миротворчість, агресора як жертву, а жертву як агресора. Вона виправдовує насилля як духовно-моральну місію Росії .
Переважна більшість світової християнської богословської спільноти засуджує вчення «русского міра» як єретичне, що порушує засадничі принципи світового православ’я. Богослови підкреслюють, що «русскій мір» навчає ненавидіти ближніх, а християнство проповідує любов. Ця ідеологія суперечить проповіді Ісуса Христа, який закликає Своїх учнів не лише знати правду, але й говорити правду: «Нехай буде слово ваше: так - так; ні - ні, а що зверх цього, те від лукавого» (Мт. 5,37). Тому не можна виправдовувати повномасштабне російське військове вторгнення в Україну, яке вже призвело до багаточисельних загиблих цивільних і військових, насильницького руйнування життя мільйонів людей, а також переміщення та вигнання понад двох мільйонів українців.
«Русскій мір» є неонацистською ідеологією: має конкретного тоталітарного вождя, вміщує в себе та використовує у своїй риториці й політиці шовіністичні, фашистські та расистські ідеї, заклики, образи й цілі. Його мета така ж сама, як у націонал-соціалістичного вчення Гітлера: насильницьке розширення імперського простору. Поки в цивілізованих країнах працюють над створенням стабільного розвитку економіки, правової держави та розвивають громадянське суспільство, у Росії століттями продовжують будувати злочинну ідеологію, яка не враховує ані міжнародного права, ані суверенітету інших держав, ані волевиявлення окремих народів. Війна Росії проти України не залишає сумніву в тому, що доктрина «русского міра» несе загрозу всьому людству. Ця ідеологія має бути засуджена світовим співтовариством і юридично заборонена, бо підмінює християнські поняття, ігнорує закони моралі та є небезпечною для усього світу.

СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022