|
лютого 2010
|
|
Михайло Олійник
Дорогі читачі! У минулому числі нашого часопису зазначалося, що в лютому цього року гостем нашої семінарії був отець-диякон Михайло Олійник, котрий виступив зі словом про ікону в ході творчої зустрічі семінаристів під назвою «Ікона – це...», а наслідком цієї події стало започаткування в семінарії іконописної студії під проводом диякона Михайла Олійника. З Божого благословення на сьогоднішній час теоретичні та практичні зустрічі з іконопису відбуваються щотижня для всіх охочих семінаристів. Сподіваємось, незабаром зможемо мати колекцію власних ікон, нехай і «учнівських», але написаних руками семінаристів. Нехай Господь Бог допомагає нам в цьому!
Подаємо для вашої уваги деякі думки, висловлені отцем-дияконом у виступі під час зустрічі «Ікона – це...», а також відповіді на запитання, поставлені слухачами із залу.
Детальніше...
|
|
Понеділок, 01 лютого 2010
|
|
|
Ігор БРИНДАК
Наша держава готується відзначити 1020-літній ювілей прийняття християнства. Останні роки ряд вчених, як українських, так і зарубіжних, уважно вивчаючи історичні джерела, все більше зауважують, що історія прийняття нашим народом християнства містить в собі ряд загадок і багато в чому не відповідає традиційному тлумаченню цих подій. Про деякі з таких таємниць, які зауважили вчені, ми і поговоримо.
Детальніше...
|
|
|
|
Підготував Сергій ПАЛАМАРЧУК
Цьогорічні випускники Семінарії відповідають на питання і діляться роздумами про навчання і духовне життя.
Детальніше...
|
|
|
|
Дмитро СЕНЕЙКО
Невже мені може зашкодити хоч инколи розважитись по-сучасному?
Що можна сказати про найрізноманітніші розваги, які пропонує навколишній світ? Чи корисні вони для мене?
Ці і подібні запитання «б’ють» усі рейтинги за поширеністю та актуальністю для молодих людей сьогодні. Вони також пов’язані з тими, які ми намагалися висвітлити у попередніх номерах журналу.
Детальніше...
|
|
|
|
|
Галина ПАНКЕВИЧ
Історіє! Віншуй нам довго жити, Запричащатись Правдою, Добром! І. Сеник. Шанобливе ставлення до історії взагалі та власного народу зокрема, завжди вважалось прикметою високої культури. З Божої ласки минув час вульгарних спотворень історичних фактів, намагання втиснути їх в Прокрустове ложе тої чи иншої ідеології. Прийшла благодатна пора для «голодних і спраглих правди» розпочати студіювання нашого минулого об’єктивно, мудро, без жодних крайнощів, як самоїдства, самобичування – з одного боку, так вивищування, самовихвалянь – з иншого. Будь-які піднесення, досягнення, успіхи рівнозначно, як і помилки, невдачі, втрати можуть стати великою школою, хоч иноді дуже болісною, духовного зростання як окремої особи так і цілого народу. Адже історія, як казали давні мудреці, – вчителька життя. Детальніше...
|
|
|
|
Василь ДЕМКІВ
І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. Бт. 1:27.
Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом. Бт. 2:24.
Наведені в епіграфі цитати свідчать, що поділ на статі, статева приналежність і любов є Божим творінням, Божим задумом. Чоловік і жінка у їхній єдності (а не поодинці) є образом Божим. Створення жінки з Адамового ребра «плоті від плоті і кости від костей» є аналогією відвічного родження єдиносущного Слова з Отцевого лона, а людська статева любов як найглибша і найтісніша (бо у ній віддає себе цілу, з духом душею і тілом – иншій) є аналогічним відображенням спілкування Божих Осіб у Пресвятій Тройці (грецькою – «perichoresis»). Тому ця любов є плідною і з неї народжується нове життя – нова особа. Детальніше...
|
|
|
|
Роман СЛАВИЧ
В перші часи християнства, людина, котра бажала стати християнином і вступити в церковну спільноту, заявляла про цей намір настоятелю Церкви. Хтось з вірних цієї громади представляв таку людину перед Церквою і настоятелем. Таким чином, він ставав поручителем цієї людини. Зараз таких поручителей називають хресними батьками або кумами, в Требниках їх названо восприємниками. Слово «кум» походить з латинської, а в нас прийнялося як «хресні батьки». Воно означає лише сполучник «з», тобто тих, хто є з похресником. Детальніше...
|
|
|
|
Дмитро ГОРНАКЕВИЧ
Таїнство Хрещення необхідне для кожної людини, котра приходить на світ: «Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже» (Йо. 3:5). В цьому уривку зі Святого Письма вказується на необхідність бути хрещеним кожному, хто бажає спастися. Напевно, багато з нас не раз роздумували над питанням, чому ми хрестимо дітей? Чи не нав’язуємо дітям свого вибору, коли несемо немовля до Церкви, щоб його охрестити? Який сенс має хрещення, коли воно уділяється особі, яка ще не може зрозуміти, що з нею відбувається і зробити свій власний вільний вибір: прийняти Христа чи відкинути Його?
Детальніше...
|
|
|
|
Михайло БАЛКО
Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне. Мт. 19:13.
Церковні дзвони скликають вірних на молитву до храму. Багато людей можуть проігнорувати цей заклик і не піти на богослужіння. Людина може бути відсутня в храмі з різних причин, наприклад, хвороби чи праці. Багато батьків можуть додати до цих причин ще й дітей, яких ніби то не можна залишити вдома самих і не можна взяти з собою. Що ж на це каже Господь? «Пустіть дітей! Не бороніть їм приходити до мене, бо таких Царство Небесне» (Мт. 19:13) – такими словами звертається Ісус Христос до своїх учнів, щоб вони полегшили доступ дітей до Нього. Учні спочатку не пускали дітей до Учителя, вважаючи чомусь, що вони надокучатимуть Господові та обтяжуватимуть Його. Насправді ж Ісус бажав спілкуватися з дітьми, благословляв їх (див. Мт. 19:13-14). Задумаймося, чому Христос висловився саме так про дітей: «…таких Царство Небесне» (Мт. 19:13)? Чи варто приходити на богослужіння з маленькими дітьми? Як поводитись в такому разі? Як реагувати на присутність дітей у храмі?
Детальніше...
|
|
|
|
Іван ГАВАНЬО
Першим питанням розвитку українського, за назвою Церкви – київського, богослов’я є питання ідентичности. Ідентичність богослов’я означає сукупність виявів богопочитання, богословлення, духовного життя, культури та канонічної дисципліни Церкви, яка протягом століть перебуває на конкретній території і, через тривалу взаємодію з культурами свого оточення, набула певних, притаманних саме їй, рис наведених виявів1. Ідентичність богослов’я можна окреслити як особливий витвір Святого Духа, який надихає християнський народ виражати єдину Христову віру своєрідним способом співдії для побудови й скріплення будівлі, що росте у святий храм у Господі, на житло Бога в Дусі (пор. Еф. 2:21). Таким locus theologicus, джерелом богослов’я, яке адекватно втілює Передання в життя Церкви, є літургійна ідентичність Київської Церкви. Детальніше...
|
|
JPAGE_CURRENT_OF_TOTAL
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 Наступна > Кінець >>
|
