Вийшов у світ 48 номер суспільно-релігійного часопису Дрогобицької Духовної Семінарії "Слово". Чи вміємо ми бути християнами? Кому більше віримо: Богові чи гороскопу? Що таке забобон? – Відповіді на ці та інші запитання читач отримає у цьому номері часопису, адже основною його темою є ставлення християнина до різного роду сект, йоги, східних медитацій, забобонів, гороскопів... Крім того тут на 60-ти сторінках містяться багато інших цікавих матеріалів, котрі продовжують традиційні рубрики часопису.

Кожного року першу неділю після свята Введення в храм Пресвятої Богородиці семінаристи Дрогобицької Духовної Семінарії, а особливо члени Братства, яке назване в честь цієї події, святкують дуже особливо. Не стало вийнятком і 11 грудня 2011 р. Б., коли у стінах Семінарії відбулось святкування празника Братства "Введення в храм Пресвятої Богородиці". Вже традиційно святкування включали урочистий прийом до братства нових членів: цьогоріч воно поповнилось 11-ма братчиками.

Уже понад 20 років УГКЦ вільно звершує свою апостольську місію в Україні. Цього часу було достатньо, щоб українське суспільство ближче пізнало цю Церкву і склало про неї, сподіваюсь, адекватну думку. У своїх головних рисах ця думка й досі формується на подоланні стереотипів, які в минулому створювалися замість об’єктивної інформації. Так, уже відійшли в минуле ідеологеми про «самоліквідацію» УГКЦ 1946 року чи про приналежність до неї мізерної жменьки маргіналів пенсійного віку. В УГКЦ також вбачали «троянського коня» Ватикану на православній канонічній території; «бандерівську Церкву», яка благословляла фашистів на звірячі розправи над мирним населенням; «польську Церкву», яка буде полонізувати українців; «галицьку Церкву», добру для Галичини й геть чужу для українського народу.

Наближається празник братства "Введення у храм Пресвятої Богородиці". З нагоди такої великої події, якої чекають всі братчики, а особливо ті, які готуються стати членами цієї молитовної спільноти, духівником братства о. Григорієм Комаром були проведені реколекції для братчиків. Впродовж цілого тижня, з 5 по 9 грудня 2011 р.Б., братчики роздумували над перебуванням Пресвятої Богородиці у Єрусалимському храмі, над її молитвою та духовним читанням.

о. Мирон Бендик, ректор

Сто років тому, 1911 року, українська громада Дрогобича вшанувала пам'ять славного земляка отця Маркіяна Шашкевича, встановивши пропам’ятну дошку біля входу до храму Пресвятої Трійці. Відтоді минуло століття. І тепер уже ми, сучасні українці, вшановуємо 200-річчя отця Маркіяна. Одним із способів ушанування пам’яті є уважне заглиблення в духовну й інтелектуальну спадщину, яку він нам залишив. Важливим елементом спадщини отця Маркіяна є його ставлення до історії, культури й мови народу, ставлення наскрізь християнське і патріотичне. Запропоноване отцем Маркіяном бачення співвідношення між Церквою і Народом стало пророчим, бо окреслило спосіб сприймання цих святощів спершу в Галичині, а відтак і в усій Україні аж до наших часів. Такою ж національною святинею вважав отець Маркіян рідну мову, яку підніс і освятив, промовляючи нею до вірних у храмі. Це справжній мовний подвиг, особливо якщо зважити на тогочасні реалії.

Детальніше...

21 листопада за юліанським і 4 грудня за григоріянським календарем Свята Церква святкує празник Введення в храм Пресвятої Богородиці. Молитовне святкуваня у Дрогобицькій Духовній Семінарії розпочалось 3 грудня, у суботу ввечері з Великої Вечірні із Литією, яку відслужив віце-ректор семінарії о. Григорій Комар. "Ти – сповіщена пророками, слава апостолів, похвала мучеників і всіх землян відродження, Діво – Мати Божа, бо через тебе ми з Богом примирилися," – такими піснеспівами молилася під час Вечірні семінарія. Детальніше...

Микола ЦИБ

Духовні корені християнства на українських землях є надзвичайно сильними. На це вказує й недалека історія Української Греко-Католицької Церкви, що перетерпіла переслідування, але не переставала свідчити про Христа і не бажала зрадити Христовій заповіді «Щоб усі були одно» (пор. Йо. 17, 21). Випробування, з якими зустрілось духовенство, монашество та мирян нашої Церкви упродовж останнього часу, не похитнули їхньої віри. Завдяки свідченню своїх мучеників та ісповідників вона витримала переслідування, які поставали перед нею. Ці мученики та ісповідники, незважаючи на перенесені величезні випробування, зберегли священну традицію і передали її нам, не зрадили свою Церкву, народ, твердо трималися своєї віри та у всьому наслідували приклад Христа.

Іван САВЧУК

Ще не так давно, 2 квітня 2005 року, цей світ покинула людина, котра своїм життям засвідчила приклад християнського смирення перед лицем суспільних труднощів та особистих терпінь, своїм служінням перемінювала серця багатьох людей, своїм навчанням закликала до любові, добра і злагоди – папа Римський Іван Павло ІІ. Сьогодні Божий люд спільно радіє з нагоди торжественного його прославлення – зачислення до сонму блаженних Христової Церкви, та ревно молитиме Бога про остаточну прославу серед лику святих.Своїм життям папа Іван Павло ІІ свідчив про Любов, Котра була розп’ята на хресті. Він ¬ приклад для наслідування живої віри і святості. Але як цю святість осягнути? Як стати святим сьогодні, в добу секуляризації суспільства? Та й, врешті: хто такий святий? Цими запитаннями переймається кожен. Святою є тільки та людина, котра не лише не порушує етичних норм життя (тобто живе праведно), але і набула того, що іменується чистотою серця і є плодом правильного духовного життя. А духовне життя полягає в боротьбі зі своїми пристрастями, в постійній увазі до своїх думок, почуттів, бажань, настрою з метою очищення розуму і серця від усього злого, фальшивого, всього того, що суперечить заповідям Христовим.
Великим вчителем духовного життя був і залишається папа Іван Павло ІІ – одна з найвидатніших постатей у світі. Мільйони людей зустрічалися з ним як паломники.Мільярди слухали його твердий, проте лагідний голос, обдумували його проповіді, дослухались до порад у складних ситуаціях життя. Ця постать у білому, оперта на вишуканий посох, стала символом добра, найбільшим моральним авторитетом, совістю світу, який невпинно мчить у невідоме.