Андрій ВИТІВСЬКИЙ

Уявімо собі на хвилинку чисте, спокійне море, по якому курсує дерев’яний вітрильний корабель, а також недільний ранок, коли у церкві зібралась спільнота людей на Літургію. Здавалося б, ці дві картини не мають нічого спільного, проте не робімо поспішних висновків. Ввійшовши у «внутрішнє життя» корабля, ми побачимо людей із певною специфічною функцією: хтось напинає вітрила, хтось виглядає землю, хтось слідкує за правильністю курсу, а дехто готує їсти. А тепер уявімо, що хтось із них перестав виконувати свій обов’язок. Мандрівка їхня, очевидно, зазнає фіаско. Або, як писав Бруно Ферреро, уявімо, що один із цвяхів відмовився тримати дошку, що тоді? Рано чи пізно корабель просто потоне!