Бачимо сьогодні в Україні цікаву ситуацію: велика частина населення живе на межі бідності, ледве зводячи кінці з кінцями через матеріальну скруту. Натомість інший прошарок українського суспільства володіє величезними статками (що добре підтверджують оприлюднені електронні декларації владної верхівки країни), і маючи явний надмір матеріального багатства, бажає мати ще більше. Між цими групами людей постала величезна прірва, це немов 2 різні світи зі своїми правилами і цілями. Як же тоді правильно ставитись до матеріальних благ? До якої межі їх можна вважати добром, а коли вони починають губити людину? Чи завжди багатство зло, а вбогість – чеснота? Які проблеми у нашому суспільстві викликані невмінням розпоряджатися матеріальними благами? На всі ці запитання намагатиметься відповісти черговий номер семінарійного журналу «Слово».

Андрій Козар

Ми кажемо, що шануємо любов, але цього не проявляємо. Ми говоримо, що поважаємо справедливість (справедливість загалом, а не справедливі вчинки), але дуже часто в ім’я справедливості поступаємо несправедливо. Ми стверджуємо, що шануємо милосердя – і дуже швидко стаємо жорстокими. Ми нібито поважаємо свободу, але проганяємо тих, хто не згідний з нами. Антуан де Сент-Екзюпері писав: «Я знаю справедливих людей, але не справедливість, вільних людей, але не свободу, милосердних людей, але не милосердя. Саме так як не знаю ні красоти, ні щастя, а тільки щасливих людей і прекрасне творіння».