Фурів Степан

Українська Греко-Католицька Церква відіграє важливу роль у розвитку суспільства. Серед різноманітних інститутів вона займає окреме й важливе місце та володіє високим рівнем довіри громадян. Проте, як і будь-яка організація, УГКЦ для належного функціонування і успішного здійснення своєї християнської місії потребує також належним чином організувати свою діяльність, особливо фінансову та господарську.
Для звершення своєї місії через відправу богослужінь, уділення Св. Тайн, проповідування Божого слова Церква потребує й видимих матеріальних засобів, які необхідні для будування храмів, видавання релігійної літератури, виховання молодого покоління душпастирів, здійснення доброчинної діяльності… Звідси обов’язок грошової пожертви є важливою складовою в питанні належного розвитку Церкви та здійсненні нею серед вірних спасительного Божого діла.

ВСТУП
Наприкінці XIX ст., коли перші галицькі переселенці почали прибувати до Бразилії та Аргентини, перед Українською Греко-Католицькою Церквою постало нове і непросте завдання: збудувати власні церковні структури на іншому кінці світу — без коштів, без постійного духовенства, у юрисдикційній залежності від латинської ієрархії, в умовах тропічного клімату і мовного бар'єру. Те, що це завдання зрештою виявилося виконаним, є однією з найпромовистіших сторінок в історії УГКЦ. Від перших дерев'яних каплиць 1890-х рр. до Куритибської архиєпархії-митрополії (2014) і Єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (1978) пролягає шлях завдовжки більш як сто років — шлях заснування і розвитку церковних структур серед найчисельніших груп українських переселенців поза межами батьківщини.

ВСТУП
Книга Одкровення Йоана Богослова, або ж, як пише сам Йоан: «Одкровення Ісуса Христа, що дав йому Бог – показати слугам своїм» (Од 1, 1), оповита різними легендами та міфами навіть серед християн. Це найменш досліджувана книга Нового Завіту. Проте, якщо в неї зануритися, ми можемо відчитати слова надії, які Бог спрямовує до нас.

Захаряк Павло

Святий Миколай Мирлікійський
Народився у 257 році після Різдва Христового в Малій Азії, у мирлікійському місті Патарі, у ревній християнській родині Феофана й Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю та милосердям. Довго його батьки не мали дітей, та в нагороду за праведне життя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували та вбивали християн. Освітою юнака зайнявся його стрийко, єпископ м. Патар – Миколай, який і висвятив його на священника. Уже священником Миколай засяяв усім блиском чеснот. Після смерті батьки залишили йому в спадок великі статки, які він став ділити між бідними і тими, хто потребував. Сталося тоді, що один колись заможний, а згодом збіднілий мешканець Патара не міг видати своїх трьох дочок заміж, бо не надбав приданого. Святий Миколай, довідавшись про це, вночі підкинув йому велику суму грошей золотом. Коли той батько видав першу дочку, то якогось дня знайшов у вікні придане для другої, а потім для третьої. Але тоді він підстеріг, що це святий Миколай потай приходить йому на поміч, і вістка про це поширилася по всіх околицях.

6–7 липня 2026 року Божого у Дрогобицькій духовній семінарії відбулися вступні іспити для юнаків, які відчувають у своєму серці покликання до священничого служіння та прагнуть розпочати формацію до майбутнього душпастирського служіння. З благословення преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, вступні випробування проводила приймальна комісія, до складу якої увійшли представники ректорату семінарії та духовенство єпархії. Комісія оцінювала не лише рівень знань абітурієнтів, але й їхню духовну зрілість, мотивацію та готовність відповідально відповісти на Божий поклик.

Войтович Петро

Бог у своєму Провидінні допомагає, підбадьорює, ніколи не залишає тих, хто звертається до Нього. Але воно (хто? Провидіння?) не здійснює банківські перекази. У Церкви немає можливості отримати грошовий переказ безпосередньо з потойбічного світу. Необхідно, щоб у земному житті вірні робили свій унесок, підтримуючи церковну діяльність. Поки Церква існує в цьому світі та взаємодіє з ним, питання ресурсів постійно виникатиме. Адже для проголошення Євангелія треба надрукувати Біблії, нагодувати бідного, збудувати храм... Духовний характер Церкви не означає відірваність від життя і байдужість до проблем ближнього. Але як Церква підтримується економічно?
Чи можливо, що найбільша організація у світі, яка включає один мільярд і 360 мільйонів католиків по всій планеті (станом на 2021 рік) , існує лише завдяки нашим пожертвам, які ми даємо на Літургії, нашим спонтанним пожертвам на благоустрій храму чи збіркам, які проводяться в храмах?

У ХХІ ст. стрімкий розвиток науки й технологій суттєво змінює уявлення людини про власні можливості, межі життя та перспективи майбутнього. Біотехнології, штучний інтелект, генна інженерія, нейротехнології та цифрові системи створюють передумови для радикального підвищення фізичних і когнітивних можливостей людини. У цьому контексті особливого значення набуває трансгуманізм – філософський, культурний і технологічний рух, який пропонує використовувати науково-технологічні досягнення для вдосконалення людської природи, подолання хворіб, старіння та врешті смерті.

Бендик Мирон

Словом «економіка» звично називають діяльність людини задля забезпечення свого виживання на землі. Людина потребує їжі, напою, одежі, даху над головою. Навколо задоволення цих насущних потреб і обертається економічна активність людини. Попри колосальні зусилля, затрачені людські й матеріальні ресурси, фундаментальні потреби людства й досі не вирішені – є мільярди тих, хто потерпає від голоду, бездомних, біженців. Багато талановитих людей намагалося системно вирішувати економічні проблеми. Вони об’єднували зусилля, розробляли ефективні з їхньої точки зору економічні моделі, отримували за свої розробки нобелівські премії. У багатьох країнах відкрито мережу «вищих шкіл економіки». Проте корінними зрушеннями люди так і не можуть похвалитися. Чого не вистачає цим зусиллям? Звернімося по відповідь до Бога.

ВСТУП
У християнському світі особливе місце посідають святині, присвячені Пресвятій Богородиці. Подібно до того, як Люрд є знаковим для французів, Фатіма для португальців, а Ченстохова для поляків, Почаївська обитель є однією із головних Марійських святинь серед духовних скарбів України. ЇЇ історія сповнена свідчень про особливу опіку Божої Матері, яка залишила тут видимі знаки Своєї присутності. Згідно з переданням, що сягає 1240 р., Богородиця з’явилася на горі, залишивши відбиток правої стопи, з якого забило джерело цілющої води. Образ, подарований монастирю Анною Гойською у 1597 р., став джерелом численних зцілень, підтверджених Церквою.

Григель Юрій

Під час богослужінь у візантійсько-українському обряді неодноразово зустрічаємо слово мир. Зокрема на Божественній Літургії, Вечірні, Утрені, ми зустрічаємо так звану «Мирну ектенію». Її назва пов’язана з тим, що перші три виголоси акцентують нашу увагу на темі миру. Ще до початку війни ми мало уваги звертали на це. Можливо, навіть вважали, що у такому вигляді ця єктенія є застарілою, адже чого б це у ХХІ ст. ми мали молитися за таку очевидну річ, як мир. То що ж означає мир у літургійній традиції?