ВСТУП
Таїнство священства є одним із ключових елементів життя Церкви, адже саме через нього здійснюється служіння, передане ще від апостолів. Священство виконує функцію управління чи звершення богослужінь, але є й знаком присутності Христа у спільноті вірних. Проблематика таїнства священства має не тільки богословську, а й історичну перспективу, позаяк вона є важливим аспектом церковного життя як на Сході, так і на Заході. Візантійська і латинська традиції мають багато спільного у розумінні священства, однак є й суттєві відмінності, що ґрунтуються на історичних, культурних та богословських моментах. У візантійській богословській традиції Таїнство священства тісно пов’язується з містичним досвідом Церкви та її літургійним життям. Священник розглядається передусім як той, хто звершує Святі Таїнства і вводить вірних у досвід спілкування з Богом. Натомість у латинській традиції значна увага приділяється юридичному та структурному вимірам священства, його ролі в церковній ієрархії та дисципліні. Водночас обидві традиції, попри певні відмінності, зберігають спільне розуміння священства як установленого Христом служіння у Церкві. Ці відмінності, зокрема в підходах до Євхаристії, традицій целібату та одруженого священства, а також у трактуванні ролі священства в житті Церкви, мають глибоке богословське підґрунтя, яке потребує детального порівняльного аналізу.