Голик Дмитро

Перш ніж перейти до розгляду енцикліки папи Пія XI Mitbrennender Sorge (з нім. «З глибокою тривогою»), яка засуджує нацизм, варто представити контекст її написання і побачити, як саме розвивалися відносини нацистської влади в Німеччині з Церквою.
30 січня 1933 р. Адольф Гітлер, ставши канцлером Третього Рейху, виголосив у своїй промові: «Національний парламент буде зберігати і захищати ті базові принципи, на яких побудована наша нація. Це твердження стосується християнства як запоруки нашої національної моралі та сім’ї як основи нашого національного життя» . На перший погляд, зовсім невинні слова, однак, як стверджує пастор Эрвін Люцер, Гітлер мав на меті заступити Христову Церкву новою імперською релігійною структурою, ставши при цьому її «месією». Згодом Адольф Гітлер запевнятиме всіх, що довершує те, «що розпочав Христос», тобто божественну місію спасіння Німеччини, і, ототожнюючи себе з Христом, ствердить перед усіма: «Якщо я не виконаю свою місію, вам доведеться мене розіп’ясти» .
20 липня 1933 р. було підписано конкордат «Reichskonkordat» між Німеччиною і Святим престолом, за яким духовенству заборонялося брати участь у політичній сфері держави, натомість залишало Церкві повну свободу віросповідання і публічної діяльності у сфері католицької віри й плекання моралі. Як бачимо, націонал-соціалістична партія Німеччини, на перший погляд, виявила лояльність Католицькій Церкві, і, як здавалося натоді усім, зароджувалися досить сприятливі та дружні відносини між Церквою і державою.