• Дрогобицька Духовна Семінарія
  • Дрогобицька Духовна Семінарія
  • Дрогобицька Духовна Семінарія

Літопис семінарії

19-20 травня 2012Відпустка семінаристів додому
14-15 травня 2012Молитовні чування з нагоди перебування в семінарійному храмі мощей священомученика Климента, папи Римського
14 травня 2012В актовому залі семінаристи прослухали лекцію про життя та діяльність блаженного святителя Василя (Величковського)
13 травня 2012Семінаристи взяли участь у загальноєпархіальній прощі до чудотворного місця у с. Грушів
12 травня 2012В актовому залі семінарії відбувся культурно-мистецький вечір з нагоди Дня матері
11 травня 2012Іспитами та врученням дипломів випускникам закінчилось навчання в Малій семінарії при ДДС
8 травня 2012В актовому залі семінарії в рамках засідання УБНТ п. Богдан Лазорак мав доповідь "Греко-католицькі церковні братства XVIII".
6 травня 2012 Семінаристи брали активну участь у святкуванні Єпархіального дня молоді, який розпочався біля церкви Св. Юрія.
5 травня 2012До Дрогобицької Духовної Семінарії завітав владика Степан (Меньок), Екзарх Донецько-Харківський
5 травня 2012Семінарійна спільнота привітала з днем уродин владику Юліана (Вороновського), вислуженого єпископа Самбірсько-Дрогобицького
29 квітня 2012Преосвященний владика Ярослав (Приріз) у катедральному храмі уділив священичі свячення випускнику семінарії Андрію Батогу
15-22 квітня 2012 Семінарійні пасхальні канікули
12-17 квітня 2012 Багато семінаристів ДДС вирушили з пасхальними місіями до громад УГКЦ у Південній, Східній та Центральній Україні
7 квітня 2012Владика Ярослав (Приріз) в Успенському храмі м.Дрогобича уділив священичі свячення д-ну Роману Андрійовському
18 березня 2012 Семінарійна спільнота взяла участь у Хресному ході вулицями м. Дрогобича
13 березня 2012 В рамках засідання УБНТ о. Ігор Цмоканич мав доповідь "Мораль у Біблії".
11 березня 2012Преосвященний владика Ярослав (Приріз) у катедральному соборі уділив дияконські свячення випускнику семінарії Андрію Батогу
10 березня 2012 В актовому залі семінарії відбувся святковий вечір присвячений 198-ій річниці від дня народження Тараса Шевченка.
9 березня 2012Семінаристи взяли участь у святкових заходах з нагоди 198-ої річниці з дня народження Тараса Шевченка у муздрамтеатрі
27-29 лютого 2012 Великопосні реколекції
23 лютого 2012 Семінарійна спільнота привітала з 25-літнім ювілеєм священства та днем уродин ректора митр. прот. д-ра Мирона Бендика
18-19 лютого 2012Відпустка семінаристів додому
15 лютого 2012Семінаристи взяли участь у панахиді і загальноміському поминальному віче з нагоди 23 річниці закінчення війни в Авганістані
8 лютого 2012 Семінаристи відвідали, із поставленням вертепу, Дрогобицький сиротинець "Оранта".
7 лютого 2012 Семінарійна спільнота привітала з іменинами о. Григорія Комара, проректора з виховання ДДС.
3 лютого 2012 В актовому залі семінарії виступили із Різдвяним вертепом - діти із сиротинця "Оріана" - м. Борислава.
1 лютого 2012 В приміщенні актового залу ДДС діти зі школи - інтернату с. Нагуєвичі виступили із Різдвяним вертепом.
27 січня 2012 В актовому залі семінарії відбулось представлення Різдвяних місій - учасниками братства.
23 січня 2012 Початок другого семестру 2011-2012 навчального року
18 січня 2012 Спільна Свята Вечеря Преосвященних Ярослава та Юліана, вихователів, викладачів і семінаристів

Не пропустіть!

Що пишуть про себе «підгорецькі отці»? (о.Мирон Бендик, ректор семінарії)
Детальніше...

Фотогалерея

АРХІВ СТАТЕЙ

< жовтня 2011 >
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ НД
          1 2
3 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

Перекласти на...

Ukrainian (Ukraine)English (United Kingdom)

ВСТУПНА КАМПАНІЯ

 

Дрогобицька Духовна Семінарія оголошує про набір студентів на 2012-2018 навчальні роки.  
Прийом документів  з 1 по 30 червня 2012 р.Б. з 11.00 до 15.00 години, щодня (крім суботи та неділі). 
Вступні іспити пройдуть 9 - 11 липня 2012 р. Б. 

Наші відвідувачі

Locations of visitors to this page
 Український рейтинг TOP.TOPUA.NETuaRating
 
 
Маркіян Шашкевич і київська традиція
Вівторок, 04 жовтня 2011 11:41
о. д-р Мирон Бендик, ректор
 
Київська традиція являє собою церковно-національне життя українців, яке почалося від Хрещення князя Володимира, розвивалося впродовж історії і сьогодні є найглибшою підставою української ідентинчости. Кожне століття нашої християнської історії вносило свої елементи в київську традицію. У ХІХ ст. знаковою постаттю її розвитку став о. Маркіян Шашкевич, який прийшов на світ рівно 200 років тому, а саме — 1811 року. У той час Київська Церква на теренах Західної України існувала під назвою Галицької митрополії. Австрійська держава, до якої були включені західноукраїнські землі, була багатонаціональною країною. Освічені люди знали декілька мов — у Галичині це були: українська, польська і німецька мови. Різним був суспільний статус цих мов — німецька була державною, польська історично утвердилась у вищих суспільних верствах, українською спілкувались селяни. У храмах богослужбовою мовою була церковнослов'янська, мовою проповідей — польська. Галицьке духовенство успадкувало від станового суспільства Польської Речі Посполитої XVIII ст. культури класицизму звичай уживати польської мови. Однак у ХІХ ст. перед кожним европейським народом, у тому числі й українським, постало питання його національної ідентичности. Для українців на це питання було декілька варіантів відповідей: а) українці державно є австрійськими громадянами, а тому їм слід мовно і культурно ідентифікуватися в "німецький простір"; б) українці ("русини") є одним із племен польського народу, тому для них природно "влитися" в єдине річище польської культури; в) українці — історично слов'яни, а тому їм слід триматися древньої церковнослов'янської мови, яка об'єднує їх з іншими слов'янами в єдину сім'ю "братніх народів". Такий різнобій думок супроводжував українське суспільство в пошуках власної ідентичности. І тоді до суспільної дискусії приєдналася Церква. Єрархи Греко-Католицької Церкви, зокрема, митрополит Галицький Михайло Левицький і єпископ Перемиський Іван Снігурський однозначно підтримали український характер Церкви і стали вже в 1810-х роках вимагати від священиків проповідувати і вести навчання релігії "народною", тобто українською мовою. У 1830-х роках оо. Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький ("Руська Трійця") першими втілили вимоги єрархів у м. Львові, в один і той сам день розпочавши проповіді українською мовою в трьох львівських храмах. Цей прорив започаткував внесок Церкви в духовно-національний розвиток українців, а в самій Церкві українська мова все більше набувала статусу мови сакральної. Так, у другій половині ХІХ ст. було перекладено українською літературною мовою Святе Письмо (письменниками Кулішем і Нечуй-Левицьким). У 1920-ті роки митрополит Василь Липківський переклав українською мовою Божественну Літургію, а на початку ХХІ ст. повним перекладом усіх літургійних книг займається патріарх Філарет. Отже, ми бачимо як за 200 років українська мова стала невід'ємною частиною київської церковної традиції.
Що означає цей доконаний факт для нас, сучасних українців? Насамперед, традиція передається батьками, а ми є її спадкоємцями. Не вибирають батьків, Батьківщину, прадідну культуру. Мова є елементом переданої культури. Для київської традиції мовне питання було вирішене близько 200 років тому. Церква хоче звістити суспільству, що українська мова є однією з підвалин національної ідентичності. Ми українці, поступово стаємо нацією. Ми вже визнали Україну рідною землею, сприйняли національну символіку, погодились у Конституції, що попри всі різниці щодо походження наших предків ми є одним українським народом. На черзі — прийняти мову, якою тисячоліттями спілкувались мешканці цієї землі. І справа не в тому, що державних мов може бути дві чи три, і не в тому, хто якою мовою звик розмовляти. У баченні Церкви мова є національною культурною спадщиною, перейняти яку має честь кожна культурна людина. Зловживання у мовній ділянці є ознакою недостатньої культури. Діти Київської Церкви — чи греко-католицької, чи православної — моляться Богові українською мовою. Про це від століть подбали і греко-католик Шашкевич, і православні — Куліш, Нечуй-Левицький, Липківський і Денисенко. Щоб стати собою, нам потрібно, за прикладом Церкви, в певний момент подолати психологічний бар'єр, постколоніальні комплекси і почати спілкуватись одвічною мовою цієї землі. За словами ап. Павла: "Нам треба позбуватись старої людиини... і одягнутись у нову людину сотворену на подобу Божу, у справедливості і у святості правди" (Еф. 4, 22, 24).
Постійна адреса статті - http://dds.edu.ua/ua/articles/2/rizne/801-2011-08-04-13-50-03.html  
 

Коментарі  

 
0 #1 Леонтій 10.11.2011 20:31
Як видається, в сучасній Україні ДУХОВНИМИ нащадками і спадкоємцями отієї київської традиції (київського християнства) є не тільки православні і греко-католики. А й - принаймні, НЕПРЯМИМИ - скажімо, вітчизняні християнии й інших обрядів і деномінацій. Й, зокрема, римо-католики та протестанти. Тим паче, що ВСІ ті місіонери, які прибували в Україну, приносили, по суті, те ж саме Христове Єванґеліє, на підвалинах якого й постала історична Київська Церква. Тобто, якраз та еклезіяльна спільнота, одним із вельми важливих і значущих завдань якої було (і дотепер є) орґанічно поєднувати і гармонізовувати східне і західне християнство. А також: до гурту цих - різноконфесійни х нащадків і спадкоємців неодмінно маємо зараховувати наших вірян - вихідців як з титульного етносу, так і нацменшин. Й у яких, природньо, їхніми РІДНИМИ наразі можуть бути (і направду є) не лише, власне, українська, а й, приміром, та ж російська, польська й деякі інші мови. Чи не так, шановний о.-ректоре Мироне Бендику?
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 #2 Леонтій 11.11.2011 19:40
P.S. До речі, тією кардинальною, ВИЗНАЧАЛЬНОЮ формулою (поставою), на підставі якої київське християнство мало поєднувати і гармонізовувати східне і західне християнство, була ідея (якраз) РІВНОПРАВНИХ стосунків Київської Церкви як зі Сходом, так і Заходом християнської ойкумени. На превеликий жаль, під час укладання Берестейської унії 1596 р. тодішні наші вітчизняні владики - під тиском представників Римської курії - пішли тут на деякі СУТТЄВІ поступки. А надто: погодилися на жорстке - адміністративне й богословсько-догматичне - ПІДПОРЯДКУВАННЯ Київської Митрополії Папському престолові. Причому, при одночасному зриві ВСІХ стосунків із православним християнством. І, як чітко і ясно виглядає, а тим паче - з погляду історичної ретро- і перспективи, саме ЦЕЙ "пункт", по суті й змісту, виявився великою й ПРИНЦИПОВОЮ - тактичною і стратеґічною (як і прикро-ТРАҐІЧНОЮ) - ПОМИЛКОЮ й ХИБОЮ Берестейського поєднання. І цю обставину маємо - ясно й чітко - УСВІДОМИТИ та відверто й уголос ВИЗНАТИ!
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 #3 Василь 12.11.2011 15:47
Я не згоден з Леонтієм у тому, що "ДУХОВНИМИ нащадками і спадкоємцями отієї київської традиції (київського християнства)" є християнии й інших обрядів і деномінацій. Думаю, що не треба плутати. В кінцевому випадку всіми є християнами, але не просто "космополітами". Кожен стає християнином у якійсь традиції - чи то латинській, чи то мозарабській, чи то кельтській (або інших західних, котрих вже нема зовсім або котрі ледь животіють), чи то сиро-малабарській, чи то коптській і т. д. традицій. Народ, що проживав на берегах Дніпра, хочемо ми цього чи ні прийняв в кінці І-го тисячоліття християнство у візантійській традиції. Звичайно, що християнство закорінюючись у цих землях, набрало своїх особливих рис. Тому його у літературі й називають не просто візантійським, але київським, свято-володимирським.
Що стосується християн інших конфесій (римо-католики чи протестанти), то вони, погодьтеся, прийшли вже на християнізовану землю. До того ж, якщо поглянемо на історію, вони не тільки ніколи не претендували на цю київську чи свято-володимирську традицію, але цурались її і в багатьох випадках намагались (чого гріха таїти) викорінити її!
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 #4 Леонтій 13.11.2011 17:10
Шановний Василю, дякую за Ваші роздуми у відповідь на мій комент. Разом з тим хочу зауважити, що оцю думку про причетність вітчизняних римо-католиків і протестантів до числа нащадків і спадкоємців київського християнства я прочитав у одній з публікацій... о.Мирона Бендика. Гадаю, що їх (нащадків і спадкоємців) лише слід чітко розділити: на ПРЯМИХ (православних і греко-католиків) та НЕПРЯМИХ (римо-католиків та протестантів). Щодо останніх (непрямих), то тут, до того ж, уважаю, потрібно взяти до уваги той факт, що вони (пересічні віряни - наші краяни), як діти, вихідці з цієї землі (України), - фактично і об'єктивно - є вихованцями й носіями ТІЄЇ ж самої - нашої вітчизняної культури (цивілізації), в підвалинах якої і лежить київська традиція. А от стосовно саме західних (католицьких) місіонерів, то історичні факти свідчать, що найперщі з них приходили на терени Русі-України практично (чи майже) одночасно з післанцями Східної Церкви. Ну а щодо того, що, починаючи десь із зламу ХVI-XVII cт., тобто від моменту укладення Берестейської унії, міжконфесійні та міжетнічні стосунки в Україні - звичайно, не без провокативного втручання ззовні - різко загострюються, деколи вибухаючи у формі вельми жорстоко-руйнівних і нещадно-кривавих, проте, по суті, прикрих та безглуздо-деструктивних, збройних конфліктів (а надто під час Хмельниччини і Гайдамаччини тощо), то це, на превеликий жаль, сумна й печальна правда нашої минувшини...
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 #5 Леонтій 14.12.2011 14:36
Так виглядає, що зміна Глави УГКЦ навесні ц.р. (себто, на 20-му році української незалежності), не була якоюсь випадковістю чи чиєюсь - суто людською забаганкою. А, скоріш за все, має свій, причому досить глибинний - ДУХОВНИЙ сенс. Тобто, вважаю, що у такий спосіб Боже Провидіння визначило й доручило, що за участю саме нинішнього - доволі МОЛОДОГО Предстоятеля та його сподвижників має бути отримане не лише офіційне затвердження Ватиканом патріаршого устрою Церкви. А й наступний перехід стосунків УГКЦ з Апостольською столицею з, по суті, моделі ПІДПОРЯДКУВАННЯ до всебічного "СОПРИЧАСТЯ" фактично РІВНОПРАВНИХ сторін (Церков-Сестер). Й що, у такий спосіб, дасть практичну змогу РОЗБЛОКУВАТИ та пришвидшити процес досягнення взаємопорозумін ня та, врешті-решт, відновлення в Україні первісної єдності між різними еклезіальними спільнотами - нащадками і спадкоємцями історичної Київської Церкви. А згодом і, загалом, цілого Вселенського тіла Христового як такого. Крім того, логічно буде припустити, що все це може розтягтися, скажімо, ще, принаймні (щонайменше), на два десятиліття. А у підсумку й будемо мати якраз ті 40 років, які знадобилися - після виходу з єгипетської неволі - старозавітньому вибраному (та всім тим чужинцям, що тоді були з ним) народові, аби, суттєво змінівши свою попередню - рабсько-боягузливу та поганську ментальність на нову - вільних, відповідальних і богоугодних людей, таки увійти та - рішуче й успішно - оволодіти і посісти обіцяну для них Господом Святу Землю.
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 
 
0 #6 Леонтій 14.12.2011 15:13
Р.S. Така кардинальна зміна ментальності (психології) тих людей відбулася саме в НОВОМУ поколінні, котре вже не пам'ятало доби й, відповідно, не мало в собі досвіду колишнього рабства. Й схоже, що - аналогічним чином - теж має пройти, в усякому разі, ніяк не менший проміжок часу, аби вже НОВЕ - і, притому, саме духовно єдине ХРИСТИЯНСЬКЕ (за сутністю та змістом) покоління наших співвітчизників - тобто мешканців, за біблійною географією "північного краю", урешті-решт, таки змогло переможно увійти до призначеної та обіцяної для них Богом їх Святої Землі (Єр.3:18). Тієї самої, з якої і розпочинається повнота Царства Божого для всіх і кожного з представників людського роду! Зрозуміло, що ЛЮДЯМ все це досягти НІЯК і НІЗАШО не під силу. А ось для Господа Бога вчитини таке чудо із нашою вітчизняною людністю - уповні можливо! Тим паче, що (правда, досить невеликий і короткочасний) "експеримент" у цьому сенсі вже ми мали. А саме: 17 днів "помаранчевого" Майдану-2004. Це - коли, внаслідок потужної і благодатної дії там Духа Божого "на всяке тіло" (Йоіл 3:1), присутні на ньому та довкіл сотні й сотні тисяч людей - буквально на очах (і доволі помітно) ПРЕОБРАЖАЛИСЯ!
Цитувати | Поскаржитись адміністраторам
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити