Василь САЛІЙ

І в найбільшому місті, і в найменшому селі нашої неньки України величаво стоять християнські храми, які збирають люд Божий на молитву, і в яких живий Бог Сам сходить до людей, даруючи їм Себе у Євхаристії. Храми є різного стилю, віку, архітектури, однак всі вони зачаровують нас своєю красою. Красу церкви творять і її вірні. Побожні, гарно одягнені парафіяни, які знають, коли перехреститись, як повестись в тій чи іншій ситуації, є справжньою окрасою навіть маленької каплиці. Натомість необізнані, некультурні люди, попри велич храмової будівлі, швидше за все справлять негативне враження на випадкового гостя парафії. Як бути тими першими і не стати тими другими? Отож розглянемо, як поводитись в гостях у Господа Бога.

Андрій КОЗАР

Чи часто запитуємо себе, як ми живемо? Ми любимо мистецтво, архітектуру, малярство; нам подобається музика; можемо розрізнити: ось це – шедевр, а це – отаке, що його на вулиці продають; отже, знаємо вартість певних речей, але коли йдеться про наше життя, то чи вміємо оцінити його вартість? Людина так само, як здатна створити шедевр, здатна написати мелодію, котру слухатимуть упродовж століть, так «по-мистецьки» може й прожити своє життя, щоб її пам'ятали століттями. А з іншого боку, скільки людей перейшло по землі, і по смерті їх ніхто вже не згадує. Певно, нам не йдеться про те, щоб наші імена пам'ятали на землі, а про те, щоб вони були записані на небі, а Господь записує імена тих, хто зумів добре прожити своє земне життя.

Руслан СТЕЦИК

В попередніх номерах журналу «Слово» мова йшла про т. зв. «хорову молитву». Там я зосереджував свою увагу на спільнотному вимірі молитви, порівнював храмову молитву до специфіки хору, в якого все зосереджено на гармонії, злагоді, єдності. Тепер я б хотів дещо поглибити цю тему, конкретизуючи її. Далі вестиму мову про спів, але в трохи іншому контексті – контексті «Живої Парафії». Тут я маю на увазі місце співу в Літургійному житті Церкви і участь людей в ньому.