Карпінець Михайло

«Людина є те, що вона їсть»,– ці слова, правдоподібно на подив багатьох, не належать якомусь відомому дієтологу, який дбає про здорове й красиве людське тіло, а німецькому філософу-матеріалісту Людвігу Фаєрбахові (1804-1872). Справді, людина для того, щоб жити, мусить їсти, а те, що вона споживає, немов стає нею, перетворюється у її плоть і кров. Проте, як розкриває нам Біблійне Одкровення, людина – це не лише тіло, але й дух і душа (пор. Бут 2,7). Тому ці слова німецького мислителя не слід розуміти тільки в прямому значенні. У сучасному світі людині не треба докладати великих зусиль, аби отримати потрібну їй інформацію. Щодня крізь наші вуха й через наші очі проходять масиви різноманітної інформації, більшою частиною якої ми навіть і не бажаємо володіти. Тому сьогодні важко не погодитись із думкою, що людина не лише споживає продукти, необхідні організму для життєдіяльності, але «кормиться» із гуглу, ютубу, інстаграму чи багатьох інших «медіапродуктів».
Ця «їжа», з одного боку, є теж необхідною для нас. Іноді вона не тільки приносить користь, як, наприклад, практичний лайфхак для домогосподарства, але в різноманітних умовах, зокрема в час війни, може навіть зберегти людське життя. Проте більшість контенту, який ми щоденно споживаємо, або не приносить нам нічого доброго, або, навпаки, завдає шкоди. Адже дуже часто ми стаємо жертвами оманливих фейків. А ще частіше в наш світогляд вкладають цінності, які ніколи не були притаманні нашій культурі. Тому сьогодні соціальні мережі стають проповідниками культури споживацтва. Хоч така назва асоціюється з їжею, однак вона заторкує усі сфери людського життя, оскільки закликає до задоволення найрізноманітніших бажань, незважаючи на ціну цього задоволення . Святий папа Римський Іван Павло ІІ у своїй енцикліці Centesimus Annus так навчав про небезпеку цієї соціальної моделі: «[…]відкидаючи незалежне існування і цінність за мораллю, правом, культурою і релігією, вона […]цілком зводить людину до галузі економіки і задоволення матеріальних потреб» .

Ми проводимо в соціальних мережах декілька годин щодня, і непомітно для нас той чи інший блогер, за життям якого ми слідкуємо через екран гаджета, стає нашим кумиром. Не можемо уявити прожитого дня без того, щоб не переглянути безліч розповідей нашого улюбленця в інстаграмі, чи нетерпеливо очікуємо на дзвіночок-сповіщення, який повідомляє нас про нове відео на ютубі. Ми не задумуємося про те, що не ми стали частиною життя блогера-фаворита, як часто вони про це люблять говорити, але стеження за ним стало частиною нашого життя, яке відбирає так багато дорогоцінного часу… Але найважливіше те, що ми не помічаємо, який вплив на нас має людина з екрану смартфона, яку, ймовірно, ніколи в житті не зустрінемо, не поспілкуємось особисто за чашечкою кави й не побачимо її власними очима. І саме це несе для нас небезпеку.
Ми, молоді люди, із десятками, а мабуть, і сотнями підписок на інфлюенсерів у соціальних мережах, можемо не погодитися з такою думкою. Однак будьмо щирими та даймо відповідь собі на декілька питань: а про що контент, який я споживаю? Якщо відкинути масиви реклами, від яких іноді аж болить голова, чи робить мене кращим матеріал, який я отримую від свого кумира? Чи він несе нібито просто розвагу і проповідує, як жити «в кайф», не докладаючи великих зусиль? Такий спосіб життя, хоч і виглядає дуже привабливим, насправді несе велику загрозу.
Людина починає постійно шукати задоволення власних забаганок. Усередині такої особи, незалежно від її віку, живе маленька дитина, яка хоче «це, це та це зараз». Вона постійно шукає чогось нового, що приносило б їй радість, а якщо не може отримати саме те, чого вона бажає, є дуже невдоволеною. А коли прагне отримати задоволення будь-якою ціною, це стає справжньою проблемою . Оскільки перед людиною немає жодних обмежень, вона втрачає відчуття справедливості. Для неї перестає бути важливим, звідки походить те, що вона споживає, а також її не цікавлять наслідки, які випливають із такої моделі життя .
Коли людина орієнтується лише на споживання, то перетворюється на бездумного експлуататора, який виснажує та руйнує Боже творіння. Через необмежене споживання знищуються природні ресурси, а це також ставить під загрозу передумови існування людини. Планета виснажена людським свавіллям, і екологічна криза набирає глобальних масштабів, а її наслідки стають щоразу більш згубними для здоров’я і життя людей .
У своїх нестримних бажаннях людина починає бачити інших по-споживацькому – як об’єкт сексуального задоволення чи вигідних відносин із користю для кар’єрного росту. Після використання особа насичується цим об’єктом, випиваючи його, наче коктейль у спекотну погоду . Ця людина більше не потрібна, її можна беземоційно викреслити зі списку тих, за ким слідкуємо в соціальних мережах, заблокувати в контактах свого смартфона та назавжди викинути зі свого життя.
Поруч із потребою дедалі більше накопичувати й споживати зростає також внутрішня порожнеча та духовна криза. Вона полягає в тому, що людина на місце Бога поставила гроші, інші матеріальні блага чи осіб, і тому не може осягнути щастя, якого шукає . Саме це стає причиною того, що багато молоді, обманеної спокусливим способом життя, впадає у відчай, бо ніби й усе добре, але і якось не так, і поступово таке життя втрачає сенс.
Натомість Бог пропонує людині щось зовсім протилежне до культури споживацтва, Він пропонує культуру творчості. Після створення світу Господь не просто поставив людину володарем над усім творінням, а доручив упорядковувати рай (Бут 1, 28) і надавати імена створінню (Бут 2, 20). Так Він ніби пропонує їй стати Його партнером.
Людина є священником світу. Вона покликана освятити творіння через його преображення. Це покликання людина усвідомлює у звершенні Таїнства Євхаристії. У ньому вона приносить Господеві хліб і вино, у яких поєднано Божий дар і працю людини. Таким чином людина долає споживацтво, адже відмовляється від привласнення собі цих продуктів людської праці і, як людський дар, віддаровує їх Богові. Це відбувається, коли священнослужитель у кульмінації євхаристійної анафори виголошує: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все». Під час цього людина вже діє, як Божий партнер .
Через Євхаристію, яка творить церковну спільноту та плекає братню любов, ми своєю працею помножуємо Божі дари. І тоді їх із надміром вистачить усім, і ніхто не залишиться з порожніми руками. Людина не живе зі страхом, що залишиться з нічим, або що іншому дістанеться щось більше чи краще, ніж є в нього. Тому ця духовна Пожива, як зазначив о. Олександр Шмеман, допомагає людині відновлювати душевний мир, провадити порядне, змістовне життя і попри все – радіти, зберігаючи одухотворену усмішку віруючої людини . А без бачення світу, творіння та інших людей крізь призму цього Таїнства ми по-споживацькому розглядаємо їх. Насамперед ми втрачаємо внутрішню гармонію і страждаємо через те, що інший отримав те, що я хотів, або навіть був із тим, із ким я хотів отримати насолоду. Тому за допомогою різних хитрощів намагаємося вхопити на свою користь якнайбільший кусок тих благ, які принесуть нам насолоду і нібито зроблять нас щасливими.
Господь, творячи людину на свій образ і подобу, обдарував її свободою. Тому вона має право вибирати спосіб життя: накопичувати і споживати, перебуваючи в страху втратити своє багатство, чи погодитися на Божу пропозицію і стати Його партнером, отримуючи щастя від реалізації свого покликання. Дорога молоде, вибір за тобою. Однак не забувай, що справжню свободу від страху втрати і рабства пристрасних забаганок ми можемо отримати лише живучи з Христом .

Людина є те, що вона їсть – молода людина і сучасна культура споживацтва // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022