Бендик Мирон

Словом «економіка» звично називають діяльність людини задля забезпечення свого виживання на землі. Людина потребує їжі, напою, одежі, даху над головою. Навколо задоволення цих насущних потреб і обертається економічна активність людини. Попри колосальні зусилля, затрачені людські й матеріальні ресурси, фундаментальні потреби людства й досі не вирішені – є мільярди тих, хто потерпає від голоду, бездомних, біженців. Багато талановитих людей намагалося системно вирішувати економічні проблеми. Вони об’єднували зусилля, розробляли ефективні з їхньої точки зору економічні моделі, отримували за свої розробки нобелівські премії. У багатьох країнах відкрито мережу «вищих шкіл економіки». Проте корінними зрушеннями люди так і не можуть похвалитися. Чого не вистачає цим зусиллям? Звернімося по відповідь до Бога.

Саме слово «економіка» походить від двох грецьких слів: «оікос» – будинок і «номос» – закон. Разом ці слова означають план будинку, що його проєктують для будівництва. У богослов’ї це слово вживають не тільки до людського, а й до Божого «плану», «проєкту» зі створення світу. Тут образ «будинку» є аналогом до «космосу» – розумно впорядкованого світу.
На відміну від людських, Божий проєкт охоплює не якісь окремі фрагменти будови, а весь світ. Утілення Божого проєкту ще не завершене. Воно закінчиться описаними в книзі Одкровення «новим небом і новою землею». Ми ж це завершене Богом творіння, до кінця його не розуміючи, уявляємо катастрофічно й називаємо «кінцем світу».
Коли ми вже маємо проєкт будинку, то шукаємо будівничих. Подібно й Господь Бог. Тільки з тією різницею, що «будівничими» Він бачить кожного з нас. У Святому Письмі це виражено в образах Адама та Єви. Їм – представникам людства – Бог доручає втілити Його задум, долучаючись до побудови «раю» на землі. Саме такою, райською, є Божественна економічна (будівельна) модель. Вона гарантовано буде абсолютно вдалою, бо позбавлена недоліків та обмежень людського проєктування.
Господь дає нам запевнення, що «рай на землі» абсолютно можливий. Водночас його будування – це справа наших рук і зусиль: «Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бт.1,28). Бог не тільки дарує нам Обітницю раю, а й створює для нас, «будівничих раю», спеціальні «курси» для набуття відповідної кваліфікації.
«Майданчиком», на якому ми її здобудемо, є храм – «мікромодель» раю. У ньому – Божому домі – ми набуваємо навичок для спорудження раю – людського дому на землі. Там під час богослужіння, яке називається Божественною Літургією (спільною справою), Бог навчає нас райського мистецтва – будувати цей світ. Ми навчаємося цього мистецтва, проходячи Проскомидію (принесення дарів), Анафору ¬(переміну Дарів) і причастя (розподіл Дарів). Несподівано для себе самих ми відкриємо й збагнемо, що кожна з цих літургійних практик закладає також у нас економічні основи.
На Проскомидію кожен член «спільноти будівничих» щось приносить зі собою, не залишаючись під час Літургії пасивним, наче стороннім спостерігачем. Якщо ми не принесемо, зокрема, хліба і вина, то Літургію неможливо буде звершити. Це в глибшому розумінні означає, що без нашого включення рай на землі неможливо буде збудувати.
Що означають «хліб і вино»? Вони символізують насущні потреби людини, без задоволення яких вона не виживе. Їхній глибший сенс у тому, що і хліб, і вино є плодами співпраці між Богом і людьми. Вони не трапляються в природі в чистому вигляді. Людина приймає Божі дари – пшеницю й виноград, що їх спрощено називає «дарами природи». Власною ж працею випікає з пшениці хліб і витискає з винограду вино. Без Божих дарів вона не виготовить хліб і вино. Але й без докладання власної праці вона їх не отримає.
Отримання різних благ задля задоволення насущних потреб людини є завданням економіки. Кожна економічна активність має глибший сенс, співмірний із літургійною Проскомидією. Ця активність приносить (грецькою «проскомідзо» – приношу) нам можливість виживати. Поза Літургією ми, як правило, не усвідомлюємо роль Божого чинника в нашому виживанні. До прикладу, якби був неврожай, то зупинилися б наші хлібопекарні чи виноробні заводи. Голод – один із наслідків неврожаю. Усвідомлення нами цього Божого чинника й стається принесенням нами хліба й вина до храму. Ми тим самим вчимося не лише брати й споживати, а й давати й жертвувати, не лише отримувати прибутки, а й інвестувати. Важливо, що ці принесення називаються в літургійному вжитку «дарами». Ми усвідомлюємо, що здобуті нами хліб, і вино, й усе інше ми завдячуємо Божій щедрості. Тому наші принесення, як у Христовій притчі про таланти, є своєрідним «віддаровуванням» виготовленого «продукту» Богові. Таким чином ми переростаємо схильність до чисто приватного присвоєння, привласнення Божих дарів. Те, що в нас є, не тільки «наше», а й «Боже».
Кульмінацією нашого наступного літургійного кроку вперед – Анафори – є піднесення принесених дарів Богові в добровільній пожертві. Це від нашого імені вчиняє священник зі словами: «Твоє від твоїх тобі приносимо за всіх і за все». Цим піднесенням ми визнаємо Боже джерело наших життєвих гараздів. Для Бога немає значення, «що» і «скільки» ми принесли. Для Нього важливо, «хто» і «кому» склав дар. Ми даруємо не багато чи мало, не «щось», частку, пай від себе, а «все», тобто самих себе. Таким чином у даруванні ми переростаємо товарно-грошові відносини й дозріваємо до міжособових. Звідси ми навчаємося вкладати самих себе, свої таланти в те, що ми робимо. У цьому підстава як нашої реалізації у справі, так і успіху самої справи.
А як же Бог? Як відповідає Він на наше принесення? Адже Він усе має і без нашого дару. У відповідь Бог також дарує не «щось» від Себе, а Себе Самого. Тому принесені й пожертвувані нами хліб і вино стають Його Тілом і Кров’ю. Вираз «тіло і кров» є так званим семітизмом, тобто прийнятим у семітських народів способом передати «ціле» через «частину» – латиною «parsprototo». «Тіло і Кров» є речовими знаками Особи, Її присутності. Даруючи Себе, Бог не лише дарує нам «щось», про що ми Його просили. Він насичує й вирішує нашу найглибшу, особистісну проблему, даруючи в Собі вічне життя: Хто споживатиме Тіло і Кров Господні, житиме повіки (пор. Йо 6,51).
Цей Божий Дар, котрим є Він Сам, ми покликані прийняти. Рівень прийняття описується словом «причастя». Особове дарування й особове прийняття взаємопроникаються. Коли ми причащаємося Тіла і Крові Господніх, то стаємо, за висловом Святих Отців, «богами по благодаті», тобто Божественно багатими. З нами – Сам Датель усіх благ, у якому знаходяться всі скарби цього світу. Чогось більшого нам на цьому світі годі знайти. Тепер ми не тільки маємо «все», а й маємо «Ким» поділитися.
Третя складова Божої економіки, як і людської, полягає в розподілі набутих благ. Про нього Христос висловився в чудовому образі розмноження хлібів на пустелі. Людям (апостолам) здавалося, що наявність запасів не співмірна з розмірами потреб. І справді – тих, хто потребував, було п’ять тисяч осіб, продуктів – усього п’ять хлібів. Проте Христос доручає апостолам неможливе – «ви дайте їм їсти». Чуючи такі слова, не тільки апостоли тоді, а й ми, теперішні люди, часто об’єднані в різні допомогові організації, не сприймаємо їх поважно. Христові слова звучать як виклик будь-яким законам математики й економіки.
Проте таке доручення дає Бог, Котрий ніколи не підставляє людину. Апостоли на момент наче відкладають свої сумніви та справді починають ділити п’ять хлібів на п’ять тисяч людей. У підсумку не тільки всі наситилися, а ще й залишилося дванадцять кошів окрушин. Це знову Божа економіка, яка працює, хоч і не вписується в людські економічні закони. Яким чином її навчитися? На Літургії нас запрошують придивитися до неї ближче, «приступити».
Ми під час Причастя Дарів ділимося знову ж не якимись матеріальними благами, а Тілом і Кров’ю Божої Особи. Суто матеріально ми не «наїмося» причастям. Але тут не про матеріальне йдеться. Ми всі причащаємося до Божої повноти й усі сповнюємося нею, наскільки готові. Стаємо ми не лише причасниками Бога, а й сопричасними одні до одних. Причаститися на рівні особи – це поставити благо Боже й благо іншої людини понад власне благо. Тільки тоді ми навчились і вміємо благами ділитися.
Наша головна економічна проблема не в тому, скільки благ існує «на душу населення», а наскільки вміло ми ними розпоряджаємося. Погляньмо: одні жирують, інші помирають від голоду. Один має надмір, іншому не вистачає елементарного. Надмір розбещує, нестача озлоблює.
Бог таким чином обдаровує людей, що Його дарів вистачить усім. Водночас Він не персонально розподіляє блага, а доручає людям ними поділитися. Допоки люди ще не вміють ділитися, доти вигадують різні «системи розподілу» – капіталістичні чи комуністичні. Але «по справедливості» тільки людських уявлень у них і досі не вийшло, і не вийде взагалі. Святе Причастя є великою школою, у якій ми навчаємося ділитися по любові. Навчившись, ми, подібно до апостолів, будемо вражені результатом.
Таким чином, кожен із нас може навчитися Божої економіки. Для цього не обов’язково десь далеко їздити, шукати когось, хто є «світилом» у царині економіки. Можливість студій у Божій «школі економіки» є поруч із нами, вона відкрита для нас у кожному храмі. Людська економіка задовольняє фізичні чи психологічні потреби людини, яка перебуває в певному місці й конкретному часі. Божа ж економіка задовольняє особистісну потребу людини в житті й щасті, притаманну їй завжди. При цьому рівень задоволення потреби Богом нескінченно перевищує рівень самої потреби людини: ми отримуємо набагато більше, ніж просимо.

Божа економіка // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022