Войтович Петро

Бог у своєму Провидінні допомагає, підбадьорює, ніколи не залишає тих, хто звертається до Нього. Але воно (хто? Провидіння?) не здійснює банківські перекази. У Церкви немає можливості отримати грошовий переказ безпосередньо з потойбічного світу. Необхідно, щоб у земному житті вірні робили свій унесок, підтримуючи церковну діяльність. Поки Церква існує в цьому світі та взаємодіє з ним, питання ресурсів постійно виникатиме. Адже для проголошення Євангелія треба надрукувати Біблії, нагодувати бідного, збудувати храм... Духовний характер Церкви не означає відірваність від життя і байдужість до проблем ближнього. Але як Церква підтримується економічно?
Чи можливо, що найбільша організація у світі, яка включає один мільярд і 360 мільйонів католиків по всій планеті (станом на 2021 рік) , існує лише завдяки нашим пожертвам, які ми даємо на Літургії, нашим спонтанним пожертвам на благоустрій храму чи збіркам, які проводяться в храмах?

Для того, щоб краще висвітлити це питання, ми повинні зробити певні розʼяснення. Як навчає ІІ Ватиканський Собор, «Церква – це одна дійсність: видиме зібрання – і духовна спільнота[…], в якій поєднані людський і божественний елементи» (Lumen Gentium 8). Проте впродовж своєї історії, що налічує вже понад дві тисячі років, ця духовна реальність витворила певні людські структури. Це не тільки соціальні структури, а й структури економічного та політичного характеру, створені в різні історичні періоди. Однією з таких політичних структур є Апостольська Столиця (або Святий Престіл). Це незалежна держава, яка має економічний вимір свого існування, її ми називаємо Ватикан.
Перші важливі «економічні легені» Католицької Церкви походять із 1929 року, коли згідно з так званими Латеранськими угодами між державою Ватикан і Королівством Італія, італійський уряд виплатив Святому Престолу 750 млн. лір . Держава взяла на себе зобов’язання відшкодувати Церкві територіальні та майнові втрати, яких вона зазнала. Це була непідйомна сума для Італії. Настільки непідйомна, що Італійська держава не могла її виплатити, щоб самій не оголосити дефолт і не стати банкрутом. Тому виплатила половину суми в бондах Італійської держави, тобто державними асигнаціями. Це цінні папери, за якими держава зобов’язується здійснювати виплати в майбутньому. А іншу половину держава мала виплатити в обігових фінансових одиницях, тобто грошима .
Проте сума, обіцяна Італією Святому Престолу, була «одноразовою» виплатою. Ці кошти папа Пій IX вирішив інвестувати. Отримані доходи ми сьогодні називаємо Адміністрацією майна Апостольської Столиці (APSA). APSA відповідає за фінансові ресурси, які передала Апостольській Столиці Італійська держава в рамках відшкодування втрат Папській державі. Частину цих коштів було інвестовано в золото та в інші обігові інвестиції, а частину – у нерухомість. Нерухомість, якою володіє Ватикан, налічує близько 3700 приміщень і гаражів, 80% яких розташовані в історичному ареалі Рима. Майже всіх їх орендують працівники самого Ватикану. Тож Церква має матеріальне майно, яке забезпечує її діяльність. Вона не має нерухомості, щоби нею торгувати чи збагачуватися .
Фактично з цього моменту Католицька Церква підтримує себе майже виключно за рахунок рухомих і нерухомих міжнародних інвестицій, пожертв вірних, доходів, матеріальної спадщини та відрахувань, що отримують від 4649 єпархій, які входять у 110 Єпископських Конференцій по всьому світу.
Також Апостольська Столиця має свій банк («Інститут релігійних справ») і видає власну валюту. Основна функція банку – позичати кошти, а з доходів від позик банк може виплачувати відсотки вкладникам та заробляти гроші. Інститут релігійних справ є фінансовою платформою для уможливлення релігійної діяльності. Кошти використовуються на розвиток релігійних місій, на підтримку Церков і громад, які потребують.
Важлива частина коштів, які отримує Католицька Церква і які потрапляють у церковну скарбницю, надходить із церковної збірки, яка зветься «Петрів гріш». Ідеться про економічну допомогу, яку вірні пропонують Святійшому Отцю, як знак прихильності до турботи Наступника Петра про численні потреби Вселенської Церкви та для діл милосердя на користь найбільш нужденних. Ці кошти йдуть на діла милосердя Папи. Насамперед це благодійні пожертви місцевим Церквам, установам, сім’ям чи людям, які потребують допомоги. Збірка керується Державним секретаріатом Ватикану і включена до бюджету Святого Престолу.
А яким чином і звідки отримує кошти УГКЦ?
Мабуть, найперше і найчастіше на думку спадають пожертви парафіян. Хоча насправді вони можуть задовольнити лише певний відсоток потреб більшості громад і Церкви загалом. Пожертви зазвичай становлять близько 50 відсотків від загальних надходжень релігійних організацій, хоча ця частка дуже різниться в різних парафіях.
Не менш важливим джерелом доходів є господарська діяльність окремих громад і пов'язаних із ними підприємств. Тут можна згадати крамниці при храмах та інші види діяльності, як-от: видавництво «Свічадо» при Монастирі монахів студійського уставу або фермерське господарство Тернопільсько-Зборівської архиєпарії «Зарваниця Агро». Ще одним важливим джерелом фінансування є закордонні гранти від католицьких організацій. Це фонди, діяльність яких спрямована на розвиток Церкви у Східній Європі або Церков, які потребують підтримки. До таких організацій належать, наприклад: KircheinNot, Renovabis, Caritas та інші. Також допомогу надають Єпископські Конференції Церков із різних країн. Ще одним джерелом надходження коштів для потреби УГКЦ є відрахування з єпархії. Кожна з єпархій залежно від її можливостей передає кошти в загальний фонд для того, щоб вони були використані для потреб Церкви чи в інший відповідний спосіб.
Поряд із тим щороку в Церкві проводиться збір коштів для фонду «Андріїв гріш», який призначений для реалізації душпастирських і соціальних ініціатив через Отця і Главу УГКЦ. Ці кошти використовуються на потреби тих, які найбільше потребують допомоги, зокрема і фінансової, а також на інші добродійні ініціативи.
Куди спрямовуються всі ці кошти?
Найперше потрібно зазначити, що частина цих коштів використовується на винагороду для священнослужителів та інших осіб, які виконують необхідне служіння при храмі, на утримання храму: комунальні платежі, облагородження та оновлення. Парафії займаються благодійною діяльністю, яка проводиться на різних рівнях, починаючи від найпростішого – нагодувати голодного, допомогти тим, хто потребує, – та завершуючи побудовою навчальних закладів, сиротинців, прихистком для людей у потребі і т.д. Варто зазначити, що релігійна організація в державі є неприбутковою організацією, тому вона не заробляє гроші, а ті кошти, що отримує, не накопичуються, а використовуються для забезпечення її існування та на потреби інших.

Звідки Церква бере гроші та куди їх спрямовує? // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022