Захаряк Павло

Святий Миколай Мирлікійський
Народився у 257 році після Різдва Христового в Малій Азії, у мирлікійському місті Патарі, у ревній християнській родині Феофана й Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю та милосердям. Довго його батьки не мали дітей, та в нагороду за праведне життя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували та вбивали християн. Освітою юнака зайнявся його стрийко, єпископ м. Патар – Миколай, який і висвятив його на священника. Уже священником Миколай засяяв усім блиском чеснот. Після смерті батьки залишили йому в спадок великі статки, які він став ділити між бідними і тими, хто потребував. Сталося тоді, що один колись заможний, а згодом збіднілий мешканець Патара не міг видати своїх трьох дочок заміж, бо не надбав приданого. Святий Миколай, довідавшись про це, вночі підкинув йому велику суму грошей золотом. Коли той батько видав першу дочку, то якогось дня знайшов у вікні придане для другої, а потім для третьої. Але тоді він підстеріг, що це святий Миколай потай приходить йому на поміч, і вістка про це поширилася по всіх околицях.

Одного разу, коли в Мирі настав голод, святий Миколай, будучи вже єпископом, явився уві сні одному купцеві в Сицилії, дав йому три золоті завдатку та велів доставити кораблем збіжжя до Мири. Купець прокинувся і гадав, що то був звичайний сон, але у своїй руці побачив завдаток. І зразу поплив із кораблями до Мири, де святитель Миколай викупив у нього весь товар. Не було бідного, опущеного, погрузлого в боргах по всій окрузі, якому б святий слуга Божий не прийшов на допомогу. І так в руки Отця небесного склав він усе своє майно, роздаючи убогим, а Господь возвеличив і винагородив слугу свого силою творити чуда .
Святий Спиридон Тримитійський
Народився наприкінці III століття на острові Кіпр у вельми забезпеченій сім’ї. Йому належав великий будинок і багаті землі. При цьому він був мужем дуже побожним і багатим на чесноти, страждав у часи переслідувань християн. Невдовзі його поставили єпископом у місті Тримитунт. Ставши єпископом, він жодним чином не змінив свого життя. Свої доходи ділив на дві частини: одну роздавав бідним, а другу позичав тим, які потребували і які могли повернути позику, щоб потім передати її ще іншим. Але своєю рукою він ніколи грошей не давав: якщо хтось потребував його помочі, то святий Спиридон показував йому на скриньку, де зберігалися гроші, і просив, щоб той сам узяв стільки, скільки йому треба. Якось один чоловік, віддаючи позику, лише удав, що кладе гроші до скриньки. Про це знав святий, бо Бог наділив його духом прозорливості, але не сказав нічого. Через деякий час той чоловік знову прийшов просити допомоги, але скриньку застав порожню. Святитель упімнув його і сказав, що «користь, здобута зрадою і брехнею, не є користю, а очевидною шкодою» .
Одного разу єпископ Тримитунта, один із найбагатших і найшанованіших людей міста, прийняв рішення, яке здивувало навіть тих, хто дуже близько знав його. Спочатку він простив борги всім, хто в нього позичав, а потім став роздавати свої гроші. Причому намагався зробити так, аби його накопичення дісталися найбіднішим і найбільш нужденним людям. Потім Спиридон продав свій будинок, усе майно й землі, а виручені кошти знову ж розподілив між найбіднішими жителями Кіпру. З усього майна Спиридон залишив собі лише одяг, що був на ньому, і палицю .
Здавна прийнято вважати, що кожен святий особливо сильний у якійсь певній сфері. Наприклад, Пантелеймон Цілитель допомагає при хворобах, святі безсрібники Косьма і Даміан – у навчанні, а святий Спиридон охоче відгукується на молитви тих, хто відчуває фінансові труднощі.
Святий Василій Великий
Походить із благочестивої і наділеної всіма християнськими чеснотами сім’ї адвоката з міста Кесарії, що в Малій Азії. Зростав під проводом своєї бабусі святої Макрини. Згодом, оскільки Василій Великий був родом із заможної сім’ї, батько послав його до школи в Кесарію, а опісля до Царгорода. Невдовзі святий Василій своєю мудрістю перевищив усіх своїх учителів, тож поїхав до міста Афіни, де були високі й славні школи та мудрі вчителі. Закінчивши навчання в Афінах, святий Василій повертається до Кесарії, де стає адвокатом та учителем красномовства. Та вже невдовзі, за намовою своєї сестри святої Макрини, лишає публічне життя, значну частину маєтку роздає убогим, а сам вирушає в подорож до Єгипту і Палестини, щоб придивитися до життя великих самітників – пустинножителів.
Після смерті єпископа Євсевія єпископи й народ обрали архиєпископом Кападокії і Понту святого Василія. Будучи єпископом, він жодною мірою не змінив свого життя. Василій Великий заснував місто Василіяду, де збудував благодійні лікарні, прибіжища для убогих і знедолених . У своїх гоміліях і численних проповідях Василій Великий підкреслює важливість багатства в суспільному житті, однак водночас говорить про те, що багатство не є засобом для самоствердження, а можливістю послужити іншим.
Святий Йоан Милостивий
Народився на острові Кіпр у місті Аматунті, у родині багатого вельможі Епіфанія, управителя того краю. Ще в юному віці за волею батька Йоан одружився з дівицею славного роду. Однак через кілька років його жінка й діти померли, а він цілковито присвятив себе служінню Господу Богу. Милосердя стало головною чеснотою Йоана. Він почав роздавати все своє майно бідним, за що його було названо «Милостивим». Добра чутка поширилася про нього по всій околиці, і у 608 році під натиском усього духовенства й народу Йоан зайняв патріарший престол в Олександрії.
Насамперед патріарх Йоан велів скласти списки всіх його «панів і добродіїв», пояснюючи, що його «пани і добродії» – убогі, бо вони допомагають нам осягнути найбільше добро – небо. Переписали тоді в місті сім тисяч п’ятсот таких, що потребували постійної допомоги. Виклопотав також царський наказ, що під карою втрати майна й ув’язнення заборонено кривдити покупців, бо знав, що купці обдурюють бідних людей на вазі. Із церковного майна, яке було в розпорядженні патріярха, велів підвищити платню суддям, щоб вони не лакомилися на гроші й не брали хабарі. А щоб кожен міг мати до нього доступ, то патріарх Йоан двічі на тиждень сідав при церковних дверях, і тоді кожен, бідний чи опущений, сміливо йшов до нього і просив, що йому було треба.
Доходи Олександрійської Церкви були великі. Однак їх не вистачало, хоч на себе патріарх нічого не витрачав, бо одежу носив дуже бідну, а страву споживав таку, яку їли святі – хліб і ярину. Один із вельмож довідався, що святий Йоан не має навіть гідного покривала на ліжко, і купив дуже дороге покривало та послав патріархові. А той велів наступного дня продати дорогий дарунок, а гроші роздати бідним. Вельможа довідався про це, відкупив покривало і вдруге послав святому Йоанові, так сталося і втретє, і вчетверте, при цьому патріарх сказав: «Побачимо, кому першому набридне: чи нам продавати, чи йому купувати!»
Єпископ Леонтій, який описав життя святого Йоана Милостивого, свідчить: «Святий Йоан чинив як вірний слуга й управитель, він усе роздав бідним, зводив монастирі й шпиталі, а за це Господь возвеличив його за життя і після смерти та наділив його мощі силою, що зцілювала хворих і творила багато чуд» .
Блаженний П’єр Джорджо Фрассатті
З’явився на світ навесні 1901 року в одній із найбільш відомих і заможних родин Італії. Його батько, Альфредо Фрассаті, був адвокатом і викладачем, а також сенатором Італійського королівства, послом Італії в Берліні, крім того – засновником і директором відомої на весь світ італійської газети «Ла Стампа». Мати, Аделаїда Аметіс, знана як художниця та учениця туринського живописця Лоренцо Делеані . Виховувався надзвичайно суворо, по-спартанськи. Основою виховання були накази й заборони. Попри те все П’єр з дитинства був надзвичайно милосердний, відгукувався негайно, коли йшлося про когось слабкого, хто потребував допомоги. Він міг в одну мить зняти свої черевики й панчохи, щоб віддати їх бідній жінці з босою дитиною на руках. Твердо дотримувався християнських поглядів у соціальному й політичному житті. Молитва була для нього невід’ємною частиною дня. У 1915 році, коли Італія вступила у світову війну, всі свої дитячі заощадження П’єр висилав солдатам на фронт . Маючи 21 рік, він став братом у спільноті домініканців-мирян (третього Ордену), де прийняв ім’я святого Ієроніма та довірив себе його духовній опіці. П’єр Джорджо йшов і відкривався на служіння там, де йому підказувало чуйне серце, наповнене любов’ю Бога. Його діяльність у будь-якій спільноті чи русі відзначалася активним служінням. Була в служінні молодого Фрассаті й більш прихована частина – його поміч бідним. Він допомагав їм грошима, приносив їжу, купляв ліки. Часто відвідував убогих, бо вважав, що особливо важливо не лише допомогти їм матеріально, але й бути поруч.
Історія його життя склалася так, що саме ця допомога визначила його стрімкий шлях до Неба. Погодившись на догляд за хворим жебраком влітку 1925 року, Фрассаті заразився від нього поліомієлітом. А 4 липня раптово помер. Підступна хвороба тривала лише кілька днів. Хлопець мав тільки 24 роки. У травні 1990 року святий Йоан Павло II оголосив його блаженним

Багаті та святіÂ // СЛОВО №4 (90), червень-серпень 2022