27 лютого 2026 р.Б. відбулися важливі події у житті братства «Введення в храм Пресвятої Богородиці», яке діє у Дрогобицькій духовній семінарії.  Братчики зібралися на загальні збори, які розпочалися спільною молитвою у семінарійному храмі. За доброю традицією, під проводом духівника о. Романа Копача братія помолилася Псалтир до Пресвятої Богородиці, довіряючи Їй служіння та всі наміри братства. 

Фурів Степан

У середовищі УГКЦ натрапляємо на неоднозначне ставлення до термінів «православ’я» і «православний». Це ставало причиною гострих суперечок стосовно доречності їх уживання під час богослужінь, незважаючи на те, що вони містяться в літургійних книгах. Багато хто розглядає термін «православний» як протилежний термін до слова «католицький», наполягаючи, що вони є взаємно суперечними. То що означає «бути православним»? Відповідаючи на це запитання, маємо звернутися до історичних джерел та богослов’я.

27 лютого у Дрогобицькій духовній семінарії відбувся формаційний семінар для учнів Малої семінарії на тему «Дорогою Великого посту». Захід став важливою духовною подією, спрямованою на належну підготовку семінаристів до пережиття одного з найглибших і найвідповідальніших періодів літургійного року.

Протягом перших чотирьох днів Великого посту семінарійна спільнота Дрогобицька духовна семінарія єдналася у спільній молитві Великого повечір’я з Покаянним каноном Святий Андрей Критський. Ці богослужіння стали особливим духовним початком постового шляху, допомагаючи семінаристам і викладачам увійти в атмосферу покаяння, зосередження та внутрішнього оновлення.

Білий Дмитро

Широкомасштабна хвиля російської збройної агресії проти України характерна знищенням українських міст і сіл, руйнуванням культурних споруд, церков, житлових будинків. Проте найбільш жахливим наслідком діяльності окупантів є смерть українських воїнів та мирних мешканців, зокрема невинних дітей. Це обурює і викликає гнів та бажання помсти. Водночас християнин як послідовник Євангелії покликаний дотримуватись заповідей та настанов, які містяться у Євангелії. Одна із них звучить так: «А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт 5, 39). Що ж насправді означають ці слова? Чи християни не мають права на самооборону? Спробуймо відповісти на ці й інші питання.

22 лютого 2026 р. Б., у Сиропусну неділю, після Вечірні дрогобицька семінарійна спільнота, за давньою традицією, відбула обряд взаємного прощення. Вечірню очолював о. Василь Чава, проректор з виховної частини, у співслужінні з префектом о. Андрієм Якимівом та з духівником і викладачем ДДС о. Олегом Чупою.

З 20 по 22 лютого 2026 року Божого у Дрогобицькій духовній семінарії відбулися дні духовної віднови. Протягом трьох днів семінарійна спільнота мала нагоду підготуватися до початку Великого посту через молитву та духовні повчання. Реколектантом цьогорічних наук став ієромонах Мануїл Пишкович, який ділився з присутніми глибокими роздумами про сутність духовного життя та священничого покликання.

Витівський Дмитро

«Над нашим сховищем виють артилерійські снаряди. Відблиски вогню перебігають по наших обличчях, тіні витанцьовують на стінах. Часом чути глухий гуркіт і наш сарайчик здригається. То падають авіабомби. Нараз до нас долітають притлумлені зойки. Мабуть, бомба влучила в якийсь барак... Отак ми сидимо, Кач і я, двоє солдатів у витертих мундирах, і смажимо серед глупої ночі гуску... Ми − двоє людей, два малесенькі пломінці життя, а навколо − ніч і володіння смерті», - так Ерих Марія Ремарк, який у вісімнадцятирічному віці брав участь у Першій світовій війні (1914-1918), описує стан головних героїв роману «На Західному фронті без змін».

20 лютого 2026 р.Б. настоятелі та студенти Дрогобицької духовної семінарії долучилися до міського віча з нагоди вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні. У цей день український народ з особливою вдячністю та болем згадує тих, хто віддав своє життя за свободу і гідність Української держави. Під час віча лунали молитви за упокій душ загиблих, запалювалися свічки — як символ невмирущого світла тих, хто пожертвував собою заради майбутнього України. 

Голик Дмитро

У 88-му номері нашого часопису ми вже розглядали величну постать святого Кипріяна Карфагеньського та Його твір De Ecclesiae Catholicae Unitate. Тому не будемо зупинятися на біографії цього святого, відсилаючи читача до цієї нашої статті. Згадаємо лише, що пастирська діяльність Кипріяна була перервана переслідуванням імператора Декія 250 р., яке спричинило численні втрати людських життів . Щойно гоніння завершилися, як розпочалися нові випробування, нове жахіття – страшна «чума». Євсевій Кесарійський у своїй Церковній Історії ось так описує ці події: «Війну замінила «чума», та наближався Великдень [...] однак людям теперішній час не здається сприятливим для святкування [...] Зараз повсюди чутно похоронний плач, усі побиваються» . Диякон Понтій, який описав житіє святого Кипріяна, пише: «Усі тремтіли, втікали, страхалися чуми, безбожно викидали своїх ближніх, начебто, позбувшись одного, позбулися своєї смерті [...] Тим часом над усім містом лежали вже не тіла, а трупи багатьох…» . У цьому фрагменті Понтій, розрізняючи тіла та трупи, має на увазі втрату благоговіння та пошани до померлих. Мертве тіло – це людина з ім'ям, історією, сім'єю, яка піклувалася про неї. Покинуті мертві трупи – це анонімні, напівзігнилі останки, які були покинуті на вулицях, а згодом скинуті в братські могили.