23 квітня 2026 р. Б., у день вшанування святого славного великомученика, переможця й чудотворця Юрія, учні Малої семінарії, що діє при Дрогобицькій Духовній Семінарії, здійснили пізнавальний та духовно збагачувальний візит до старовинного храму святого Юрія у місті Дрогобичі. Це свято, сповнене особливої благодаті, стало чудовою нагодою не лише вшанувати небесного покровителя, а й торкнутися живої історії Церкви, вписаної в камінь і час.

22 квітня 2026 р. Б., напередодні свята славного Великомученика, переможця й чудотворця Юрія, спільнота Дрогобицької семінарії помолилась Вечірню з Литією, яку очолив о. Роман Андрійовський, віце-ректор з навчальної частини у співслужінні о. Романа Копача, префекта ДДС. Опісля відбулось урочисте мирування з нагоди свята.

Карпінець Михайло

Думка про війну призводить до появи сліз на очах і щемливого болю в душі. Особливо у тих, хто особисто її досвідчив. Вона несе в нашій уяві образи зруйнованих будинків, розбомблених міст чи розстріляних автівок, покинутих на узбіччі доріг, а у наших вухах немовби чутно звуки пострілів, вибухів, свист ракет … і найгіршої картини – ріки крові і гори кісток, як колись описав нашу землю ісповідник віри блаженніший патріарх Йосиф Сліпий.
Мабуть не залишилось жодної людини, життя якої не змінилось із повномасштабною хвилею російської збройної агресії проти України. Воно поділилось на «до» і «після початку» війни. Минулі проблеми чи труднощі, які раніше нас бентежили, зараз не просто відійшли далеко на задній план, але відклалися на потім, на «після війни». Наші храми перестали бути лише місцем для молитов. Цілоденно в них не тільки перед Боже Обличчя заносять гарячі, щирі моління, але трудяться люди доброї волі, допомагаючи військовим і жертвам, які постраждали від агресії ворога.

Семінаристи Дрогобицької духовної семінарії Іван Ставникович та Віталій Найда під час пасхальних свят 2026 р.Б. побували у місті Канів Київської архиєпархії УГКЦ. Тут вони допомагали о. Ігорю Амброзу, який ревно розвиває парафію Успіння Пресвятої Богородиці, дбаючи про духовне зростання місцевої громади та утвердження церковного життя.

Цмоканич Микола


Війна – це трагедія, бо завжди несе із собою біль, розруху, сльози, смерті невинних, руйнацію та жорстокість, яку деколи хочеться назвати просто «нелюдяність». Особливо важко переживається війна тоді, коли приходить усвідомлення, що, насправді, немає жодної нашої вини у тому, що агресор вирішив задовільнити свої імперіалістичні забаганки шляхом вбивств воїнів, цивільних, дітей, вагітних, волонтерів, лікарів, беззбройних та навіть тварин, а також руйнуваннями міст і сіл та грабіжжю. У такій ситуації постає німе питання: «За що Бог так карає нас? Чому це все стається?»
Друзі старозавітнього праведника Йова вважали, що всі біди стаються з ним через якусь його вину, і Бог карає його за якісь гріхи. Проте впродовж цілої однойменної біблійної книги спостерігаємо критику такого однобокого осмислення страждань. Взагалі, за своєю суттю запитання: «За що?» є негативним у тому значенні, що воно розглядає стару дійсність, очевидно, гіршу. Натомість ми як християни знаємо, що Бог навіть зло обертає на добро (Бут 50, 20), а тому маємо ставити питання ще й позитивно: «Для чого?»

Семінаристи Дрогобицької духовної семінарії Ярослав Кураш та Антоній Іванів під час Великодніх місій у Луцькому екзархаті активно долучилися до душпастирського служіння, допомагаючи у проведенні богослужінь владиці Йосафату (Говері). Зокрема, вони виконували обов’язки прислуги на архиєрейських богослужіннях, дбаючи про належний літургійний порядок та молитовну атмосферу.

Вже стало доброю традицією Дрогобицької духовної семінарії, що під час пасхальних свят частина семінаристів виїжджають у різні регіони України і закордон, аби допомогти місцевим греко-католицьким громадам глибше пережити подію Христового Воскресіння. Цьогоріч у місті Шахтарське Дніпропетровської області брати Іван Янчура та Олег Журавель відвідали парафію Різдва Пресвятої Богородиці, настоятелем якої є о. Ярослав Швачук. Протягом цього часу семінаристи були залучені до підготовки богослужінь та оздоблення храму до свята Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.

Воскресіння Христове – свято торжества надії,  світла та духовного єднання. Традиційно дрогобицькі семінаристи на пасхальні свята вирушають у місійні поїздки, аби допомогти різним греко-католицьким громадам глибше пережити Великдень. Цьогоріч, поряд з відвідинами східних та південних терен України, студенти ДДС послужили й українським емігрантам, для яких можливість зібратися разом на спільну молитву у ці дні є особливо цінною і зворушливою, адже вони вимушено перебувають далеко від рідного дому.

«Це день, що його створив Господь, тож радіймо і веселімся в нім» – цими словами увінчується Велика Чотиридесятниця та Страсний тиждень, якими прямує семінарійна спільнота до світлого свята Воскресіння Христового. Згідно з усталеними традиціями, семінаристи та настоятелі Дрогобицької духовної семінарії зустрічають з молитвою на устах День перемоги Життя над смертю, Світла над темрявою. Кожен долучається до поширення і зустрічі цього торжества у особливий спосіб.

Бриндак Ігор

«Україна, війна, мир». Ці слова зараз на устах всього світу, однак 20 років тому італійський режисер Джорджіо Капітані зняв художній фільм у якому всі ці слова теж звучали хоч розповідалося у ньому не про сучасну війну, а про чоловіка, який присвятив своє життя тому, щоб воєн не було. Це була кінострічка під назвою «Іван XXIII – папа миру». Про неї і піде розповідь у даній публікації.
Фільм Джорджіо Капітані розповідає про реальні історичні події. Головний герой – папа Іван XXIII - реальна історична особа. Його світське ім’я було Анджело Ронкаллі. Він народився 21 листопада 1881 року в містечку Сотто-іль-Монте в бідній родині, яка налічувала 11 дітей. У 1904 році прийняв ієрейські свячення. Свою священичу діяльність о. Анджело Ронкаллі розпочав як секретар Бергамського єпископа Джакомо Радіні-Тедеські. Разом зі своїм єпископом допомагав страйкуючим робітникам міста Бергамо. В роки І світової війни був військовим капеланом італійської армії, а після війни працював у Ватиканській дипломатичній службі, зокрема був папським нунцієм у Болгарії, Греції та Туреччині, де багато зробив для примирення між вірними Православної та Католицької Церков. Дипломатична служба архиєпископа Ронкаллі в Туреччині співпала із ІІ світовою війною. Під час неї майбутній папа рятував євреїв від нацистських переслідувань. А коли настав мир, то був папським дипломатом у Франції. 1953-го став кардиналом і патріархом Венеції. У жовтні 1958 року кардинал Анджело Ронкаллі був обраний папою під іменем Іван XXIII. Його понтифікат тривав недовго не повних п’ять років. Але за цей час Іван XXIII став відомим як папа, котрий змінив не тільки історію Церкви, але й світову історію. Помер папа Іван XXIII 3 червня 1963-го року.