|
February 2010
Wednesday, 03 February 2010
|
|
|
|
Детальніше...
|
|
|
|
о. д-р Мирон Бендик
Ректор Дрогобицької Духовної Семінарії
Постановка питання про патріярхат передбачає найпростіше розуміння цієї дійсности. Наше розуміння ми виводимо з традиції Отців УГКЦ, зокрема, патріярха Йосипа (Сліпого). Патріярхат кожної Церкви, на його думку, є «овочем дозрівання християнської свідомості у Божому люді, у всіх його частинах… видимим знаком зрілості і самобутності помісної Церкви» . Патріярхат нашої Церкви обґрунтований «історією і вимогами церковного життя» . Вперше ідея патріярхату, неначе зерно, була засіяна в нашу церковну свідомість у XVII столітті, натомість реально «проросла» вона в ХХ столітті. Питання патріяршого статусу УГКЦ підняв на ІІ Ватиканському Соборі Йосип (Сліпий) – тодішній Глава УГКЦ. У своєму виступі 11.10.1965 року головною причиною надання УГКЦ патріярхату він назвав вияв «вдячності, визнання і співстраждання зі страждаючими і надання їм моральної підтримки» . Церква мучеників та ісповідників заслуговує, щоб піднести «Києво-Галицьку митрополію і всієї Руси до патріаршої гідності» . Патріярший статус убезпечив би Церкву в Україні від знищення, а Церкву на поселеннях – від поступового поглинання Латинською Церквою. Детальніше...
|
|
|
|
Микола Зимомря
Буває, що людина тішиться мовчанкою. Коли, скажімо, душа вигинається від болю, щоб вгамувати його зойком і – наступає міцна тиша. А ще, коли призагоєна рана раптом защемить, а в уяві постане несподівано картина, де і як то сталося. У таких випадках хочеться щось благати, власне, бодай промовити, приміром, як звернення до образу далекої Пам’яті: «Перед Твоїм ім’ям дозволь смиренно стати на коліна…» Бо ж, як потверджував визначний син Срібної Землі поет Іван Ірлявський, головне полягає у справі – пристати б «до борців»:
Свою міць, що кохав з літ дитячих,
Віддаю я у жертву борні,
І пісні свої, й запал гарячий
За прийдешні могутности дні.
Детальніше...
|
|
|
|
|
Дмитро СЕНЕЙКО
Вам, мабуть, доводилося зустрічати ґотів на вулицях міст. Можете написати декілька рядків про них, а особливо з точки зору християнства?
З таким проханням звернувся до редакції «Слова» молодий хлопець Павло з м. Самбора. З великою радістю намагаємось відповісти на це запитання на сторінках нашого часопису.
Мета цієї статті – коротко пояснити, хто ж такі ґоти (на сьогодні – одна з найбільших субкультур на американському та европейському континентах, а також і в Україні). Детальніше...
|
|
|
|
Микола ВИТІВСЬКИЙ
Ми ставим крапку… Це кінець…
Надія в нас чомусь вмирає,
Та й мрії всі звелися нанівець…
Усе… Лиш день за днем минає…
Детальніше...
|
|
|
|
Галина Панкевич
Акапельна музика має глибинну православну традицію. Вона самодостатня. Таке нібито
обмеження, з точки зору композитора, котрий пише в інструментальному жанрі, має свій плюс: ця музика чистіша, без інструментів, тільки голос…
Мирослав Скорик.
На зламі другого-третього тисячоліть національна скарбниця духовного мистецтва збагатилась рясними, щедрими ужинками. Для прикладу, лише аналіз сакральних творів сучасних львівських композиторів заслуговує на окреме дисертаційне дослідження. В цьому контексті згадаємо деякі композиції Олександра Козаренка Детальніше...
|
|
|
|
Ліля ВАСИШАК
Особливими нас роблять не слабкі м’язи, уражена нервова система чи труднощі у навчанні, але образ Бога в нас, для якого слабкість не є обмеженням.
Життя – це найпрекрасніший дарунок Бога. І як часто ми забуваємо Йому за цей дар подякувати! Звісно, Богові не розходиться в тому, щоб ми на кожному кроці тарахкотіли «дякую, дякую». Ідеться про наше вміння чи, радше, невміння приймати цей дарунок, яким є життя. Нам так багато подаровано, а ми це все вдало вміємо приписати своєму розумові, талантам, винахідливості й часто любимо повторювати: «Я в житті всього досягнув сам!», але забуваємо найважливіше: дар – це вияв любови. Мені даровано багато, тому що я – возлюблена дитина Божа. Як це прекрасно, коли знаєш, що тебе люблять!
Детальніше...
|
|
|
|
|
Петро МАКОВЕЦЬКИЙ
Не цвіла і не цвіте, вже й цвісти не буде,
Сирота – це щось таке, чого й не помічають люди.
Всі заклопотані життям
Лише своїм – епоха егоїзму!
Обмежившись несприйняттям,
Спокійно сплять – о, слава гуманізму!
А сирота стоїть і руку простягає,
Мале дитя – яких сім літ.
Ще не свідоме, але твердо знає
Який жорстокий і несправедливий світ.
Хто пожаліє, пригорне?
Нема таких… воно й не дивно,
Політика сучасности туди й веде,
Що вже убогі й сироти – щось негативне.
Не зацвіли вони… А хто тут винен?
Та це ж життя! Воно в твоїх руках!
В руках малої семирічної дитини?!
Що ще недавно засинала в пелюшках.
А де ж батьки? Ніхто не знає,
Бо посадили квітку і пішли,
А квітка без опіки засихає,
І не одна вона – мільйони не зросли!
А люди що? Як жили, так живуть,
Воно ж не вигідно життя міняти;
Копійки як давали, так дають –
Суспільство налаштоване лиш споживати.
А двоє сиріт взялися за руки,
Вони самотні між стількох людей,
Які байдужістю засуджують на муки
Щодня і щогодини тисячі дітей. Детальніше...
|
|
|
|
У 2004 року в мальовничому куточку Дрогобицької землі засновано християнську спільноту для узалежнених від алкоголю та наркотиків (у тому числі осіб з ВІЛ-СНІД) «Назарет». Протягом наступних років в «Назареті» пройшло реабілітацію понад 200 осіб, багато з яких тепер ведуть тверезий спосіб життя й активно підтримують спільноту.
Інтерв’ю з духівником Реабілітаційного центру «Назарет» о. Романом ФЕДЬКОМ gідготував Олег БІСИК.
Детальніше...
|
|
|
|
Микола ВИТІВСЬКИЙ
Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Од. 3:15.
Дуже часто можемо почути від людей старшого віку, що раніше всі були більш довірливі та уважні, частіше допомагали одне одному, а тепер багатьох виховують так: покладайся тільки на себе, нічого для инших задарма не роби, допоможеш иншому – відбереш у себе. Людям чомусь дуже бракує вміння співчувати, радіти чи переживати за ближніх, а не лише за себе… Сучасне покоління виростає під впливом усіх досягнень технічного прогресу (телевізор, комп’ютер, Інтернет тощо), воно огорнуте повною байдужістю до всього справжнього, щирого і справді вартого уваги: ми часто навіть не помічаємо краси неба, нової квітки на клумбі, приємного подиху теплого вітру… Все реальне ми підмінюємо віртуальним, чимось неіснуючим, а це часто дуже болісно відбивається на наших стосунках навіть з найріднішими для нас людьми.
До категорії сучасних соціяльних проблем нечасто відносимо таку рису суспільства, як байдужість. Рідко можемо почути чи прочитати щось про неї взагалі як про проблему. Люди стали байдужими вже і до самої байдужости…
То чи справді це проблема лише нашого часу, та й чи взагалі це проблема?..
У будь-якому разі байдужість присутня, а щоб її подолати, найперше треба почати про неї говорити…
Детальніше...
|
|
Page 3 of 6
<< Start < Prev 1 2 3 4 5 6 Next > End >>
|
