Translate into...
Newsletter
- 01/08 Юрій ГРИГЕЛЬ, «Перший Нікейський собор: історично-богословський аналіз» (науковий керівник – о. ліц. Іван Гаваньо, рецензент – о. д-р Володимир Івасівка)
- 30/07 Радянський Союз – колиска ідеології комунізму
- 29/07 Богдан МАЦІВ, «Вшанування святого Миколая Чудотворця у візантійській літургійній традиції» (науковий керівник – о. д-р Мирон Бендик, рецензент – о. ліц. Остап Черхавський)
- 28/07 Нацизм як соціально-політична ідеологія
- 25/07 Назар МИХАЙЛЯК, «Тріадологія у святителя Василія Великого (330–379)» (науковий керівник – о. д-р Роман Федько, рецензент – о. д-р Володимир Івасівка)
Most Read
- Я і війна: поради психолога
- Петро КУШНІР, «Видіння "Нового Єрусалима" в книзі Одкровення Йоана Богослова (Од. 21). Інтертекстуально-богословський аналіз» (науковий керівник – о. ліц. Ростислав Приріз, рецензент – о. ліц. Андрій Нискогуз)
- ЕФФАТА ДДС: "Не судіть і не будете суджені". Частина 2 (випуск №40) [ВІДЕО]
- Богдан ФЕДИНЯК, «Маріологія папи Римського Венедикта XVI» (науковий керівник – о. д-р Олег Чупа, рецензент – о. ліц. Володимир Тухлян)
- Володимир АНДРУХІВ, «Почаївська лавра в унійний період» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. д-р Віталій Лесняк)
- Павло ЗАХАРЯК, «Феномен трансгуманізму: виклики і загрози для суспільства» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – ліц. Василь Салій)
- Володимир ПАНЬКІВ, «Заснування і розвиток структур Української Греко-Католицької Церкви у Південній Америці (кін. ХІХ – поч. ХХІ ст.)» (науковий керівник – о. ліц. Юрій Хамуляк, рецензент – о. ліц. Андрій Нискогуз)
| Богонатхненність Святого Письма |
|
|
|
|
Олег Шагала
Але як постали ці писання? Чому ми кажемо, що це Слово Боже? Яка роль людини у процесі створення Біблії? Оскільки Святе Письмо є боголюдською Книгою, суть натхнення слід розглядати у двох аспектах: 1) зі сторони Бога; 2) зі сторони людини. Бог як головний автор Біблії З навчання отців Церкви, а пізніше з соборних визначень, випливає, що не було жодного сумніву у тому, що головним автором Біблії є Господь. Церква ж, продовжуючи навчання Ісуса Христа та апостолів, проголосила божественну натхненність книг Біблії правдою віри. Але яким чином проявляється дія Святого Духа на священних авторів? Ця дія виступає у трьох аспектах. Вона є просвічуючою, зміцнюючою й перетворюючою. Натхнення – це дія Святого Духа на священнописця, який підтримує, підштовхує, провадить, скріплює агіографа (грец. Άγιος – «святий» і γράφω – «пишу»). Природа натхнення подібна до Таїни Воплочення. Господь, промовляючи до людини у певний період часу, немовби зодягнувся в шати людського слова, прийняв на Себе всі обмеження людської мови, окрім помилок щодо Істини . Людина як співучасник творення Біблії Стосовно природи самого натхнення погляд Церкви не відразу був однозначним. В ранній Церкві було прийнято притримуватися т.зв. «вербалістичної концепції». Згідно цього погляду Бог немовби продиктував Своє Слово священнописцю, яке він передав «слово в слово». Тут людський автор є пасивним інструментом в Божих руках, йому відводиться роль пасивного секретаря. Водночас маємо пам’ятати, що Біблія, як зазначає папа Венедикт XVI, створювалася протягом тисячі років і є результатом дії багатьох людей. У Писанні відображено різні епохи, стилі, способи мовлення. Папа Венедикт XVI, ведучи мову про натхнення у Святому Письмі, підкреслив, що в біблійній літературі не можуть не відображатися чергові етапи історії цивілізації. Наприклад, у трьох перших главах книги Буття відображена інша цивілізаційна форма, ніж в пізніших текстах Виходу чи сапієнціальній літературі, або, врешті решт, у новозавітніх писаннях. Це промовисто свідчить, що ці слова не були безпосередньо продиктовані Богом, а біблійна література виникла як результат історії, якою Він управляв, – як її свідчення. Агіограф співпрацював, співдіяв з Богом. Така співпраця не має форми диктанту, Бог не використав людей лише як матеріальне знаряддя. Господь дає стимул і очікує співпраці на «людському рівні», тобто на рівні людини з усіма її індивідуальними особливостями. Кожен агіограф послуговувався власними здібностями і якостями. Візьмемо, для прикладу, чотири Євангелія. Усі євангелисти описували одну й ту ж особу – Ісуса, Його слова, діяння, але кожний з них мав свій улюблений образ Христа. Описуючи один і той же епізод, вони акцентували увагу на різних аспектах. Чотири Євангелія – це змога побачити під різними кутами одну й ту ж Істину. Якщо припустити, що Господь «продиктував» Євангелія, то чому він не продиктував одне, єдине? Також не можна собі уявляти натхнення в такому значенні, що Бог немовби поставив агіографа в якийсь позачасовий спостережний пункт, звідки священнописець черпав інформацію для написання тексту. Агіографи не жили у вакуумі, не були самотніми містиками, які писали свої роздуми на тему Бога. Книги Біблії були написані конкретними історичними постаттями у конкретний історичний час. Кожна книга відображає бачення світу і знання тих, хто їх написав. Таким чином Святе Письмо є водночас Словом Божим і словом людським. Одкровення Бога проходило крізь призму особистостей священнописців – живих авторів, які жили в конкретний час і відчували на собі вплив тодішнього мислення і поглядів.
|






