Андрій Нискогуз

Різдво – це пора, коли голосніше, ніж у будь-який інший час року, говорить у нас пам’ять про всі злигодні, образи і страждання у світі, що оточує нас, і так само, як і все, що ми зазнали упродовж свого життя, спонукає нас робити добро.(Ч. Діккенс). Оповідь про дядечка Скруджа – «Різдвяна пісня у прозі» – найріздвяніша казка усіх часів і народів. Не дарма ім’я її автора – «неперевершеного» Чарльза Діккенса – стало в Англії синонімом Різдва. Ба більше, коли письменник у 1870 р. відійшов у вічність, то маленька дівчинка, донечка лондонського вуличного крамаря, спитала: «Містер Діккенс помер? Чи означає це, що помер і Санта Клаус?».

«Хай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його!» Ось і настав день, освячений Господом, день радості і торжества, що знаменує завершення Великої Чотиридесятниці та Страсного тижня. Семінарійна спільнота з натхненням і благоговінням цими днями готувалася до славного свята Воскресіння Христового, яке є тріумфом Життя над смертю, Світла над темрявою та перемогою Любові над злом. Згідно з семінарійними традиціями святкування цього величного дня семінаристи та настоятелі у особливий спосіб долучилися до цього торжества, де кожен мав змогу вкотре досвідчити велич спасительної любові.