Translate into...
Newsletter
- 12/07 Олег МИСЬКО, «Пастирська діяльність отця Омеляна Ковча у 1922-1944 рр.» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. ліц. Андрій Низкогуз)
- 09/07 Дрогобицька духовна семінарія має нових студентів
- 08/07 Олег ОРТИНСЬКИЙ, «Душпастирська місія Української Греко-Католицької Церкви у США (кінець ХІХ – 70-ті роки ХХ ст.) » (науковий керівник – о. ліц. Юрій Хамуляк, рецензент - о. ліц. Андрій Низкогуз)
- 04/07 Андрій ПУЦІВ, «Блаженна Йосафата Гордашевська – засновниця і настоятелька Сестер Служебниць» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент -о. ліц. Остап Черхавський)
- 30/06 Роман ФЕДИС, «Моральна проблематика життя, утримання і ставлення до українських полонених на Донбасі (2014-2022 рр.)» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – о. ліц. Євген Карпінець)
Most Read
- Роман ФЕДИС, «Моральна проблематика життя, утримання і ставлення до українських полонених на Донбасі (2014-2022 рр.)» (науковий керівник – о. ліц. Тарас Коберинко, рецензент – о. ліц. Євген Карпінець)
- Андрій ПУЦІВ, «Блаженна Йосафата Гордашевська – засновниця і настоятелька Сестер Служебниць» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент -о. ліц. Остап Черхавський)
- Олег ОРТИНСЬКИЙ, «Душпастирська місія Української Греко-Католицької Церкви у США (кінець ХІХ – 70-ті роки ХХ ст.) » (науковий керівник – о. ліц. Юрій Хамуляк, рецензент - о. ліц. Андрій Низкогуз)
- Олег МИСЬКО, «Пастирська діяльність отця Омеляна Ковча у 1922-1944 рр.» (науковий керівник – п. Ігор Бриндак, рецензент – о. ліц. Андрій Низкогуз)
Місіонерство Київської Церкви в ХІІІ столітті |
![]() |
![]() |
![]() |
О. Мирон БЕНДИК Назву «Київська» ми відносимо до Церкви, перші громади вірних якої з’явилися на теренах сучасної України ще в апостольські часи. Відтак ця Церква набула слов’янської ідентичності в добу святих Кирила і Методія, тоді ж набула архиєпископського канонічного статусу з осідком у Києві, а в добу святого князя Володимира стала митрополією, тобто здатною ставати Матір’ю для інших Церков, посилаючи до нехристиянських народів своїх місіонерів. 1. Початки Розгортання місіонерської діяльності розпочалося в ХІ столітті, яке стало століттям розквіту Київської Церкви на русько-українських землях. На півночі і північному сході від цих земель проживали нехристиянські племена чуді, мерян, печорців, вепсів, які належали до фінської мовної групи і свого часу прибули з гір Алтаю. На сході, південному сході і півдні знаходилися ще незаселені землі, на яких іноді з’являлися і зникали племена кочівників і які називалися Диким полем. На заході і південному заході проживали вже християнізовані польські і мадярські племена. Природно, що напрямком місіонерства Київської Церкви в ХІ-ХІІ століттях стали терени проживання фінських племен. Головними труднощами для місіонерів були не тільки мовно-культурна інакшість місцевих людей, але й відсутність шляхів сполучення, заболочена місцевість, часто непрохідні ліси, мала щільність населення, зокрема, майже повна відсутність міст. Однак Церква чинила спроби місіонування серед місцевих племен. Першим сміливцем, що відважився вирушити до мерян, був єпископ Леонтій, грек за походженням. Його сприйняли вороже і він зазнав мученицької смерті 1073 року. Однак на слово його проповіді навернулося декілька місцевих людей. Один із них зорганізував навколо себе спільноту на зразок монашої, виховуючи в ній місцевих сиріт, а тоді охрещуючи. Позаяк його обитель знаходилася поблизу мерянського міста Ростова, він увійшов в історію під іменем Авраамія Ростовського. Сам мерянин, він намагався творити на київській християнській основі інкультуровану версію, прийнятну для місцевих людей. Однак християни все ще залишалися незначною меншістю на тлі поганської більшості. 1137 року починається новий етап християнізації місцевих племен. До Ростова з Великого Князівства Київського прибуває князь Юрій Довгорукий, котрий підряджається княжити над місцевими людьми. Він дбає про їхню безпеку в обмін на утримання для себе і озброєної дружини. Юрій зміцнює вже існуючі Ростов, Суздаль і Рязань, а також будує нові міста. Цікаво, що нові міста Юрій називав подібно до тих руських міст, в яких йому не вдалося стати князем. Так з’явилося в мерянських землях місто Володимир – двійник Володимира Волинського. Князь Юрій разом із дружинниками фактично творили руські християнські спільноти в мерянських містах на чолі з новоприбулим єпископом Нестором. Для потреб Церкви князь Юрій почав засновувати храми, споруджувані руками майстрів, запрошених із Галицької землі. Меряни поступово християнізувалися на церковнослов’янській літургійній основі, водночас зберігаючи власні звичаї, повір’я і мову. Під час князювання Андрія Боголюбського – сина Юрія від мерянки, володимирський єпископ Леон і руські дружинники були вигнані, а 1169 року Андрій спалив і пограбував Київ, так помстившись за батька. Незважаючи на ці конфлікти, наприкінці ХІІ – початку ХІІІ століть існувало вже декілька мерянських або фінських єпархій – Володимиро-Суздальська і Рязанська. Канонічно вони входили до Київської митрополії, хоча за характером це були місіонерські єпархії, а їхні ще не дуже чисельні вірні, формально належачи до візантійсько-київської церковної традиції, культурно і ментально були фінами. Історія тієї доби не донесла до нас фактів глибшої інкультурації християнства у вигляді створення власної фінської писемності, перекладів літургійних чи святоотцівських текстів місцевою мовою тощо. Безперечним було те, що кияни чи галичани сприймалися фінами як іноземці, а самі фіни були б здивовані, якби дізнались, що пізніші дослідники зарахують їх до Русі. Тим більше, що навіть пізніший міф про масове переселення русичів на володимиро-суздальські землі датує це переселення добою «навали монголо-татарських орд», яка настала пізніше. 2. Новий етап місій – монголи
|