У другій половині XIX століття виникла необхідність скликати синод УГКЦ, що не скликався з часів Замойського Синоду (1720). Не в останню чергу це була спричинене так званим “обрядовим” рухом: в літургійне служіння ввійшло багато латинських практик, тому була потреба впорядкувати всі ці зміни, повернути обряду властивий вигляд та ввести однообразність. Також була потреба встановити певні правила церковного життя для подальшого розвитку нашої Церкви. Цим і зайнявся Львівський собор, який відбувався у вересні-жовтні 1891 р. В синоді взяли участь митрополит Сільвестр (Сембратович), Перемиський єпископ Юліан (Пелеш), Станіславівський єпископ Юліан (Куїловський) і 156 священиків (Львівської, Перемиської та Станіславівської єпархій). Собор видав декрет у 15 пунктах - щодо віри, Святих Тайн, благословення народного культу, церковної ієрархії, виховання духовенства і монашества, постів, похоронів, церковних судів, єпархіальних синодів, церковних маєтків. Вони й містяться у запропонованій книзі, котра вийшла друком у Львові у 1896 р.