Євген Карпінець

Усі ми є Божим народом, однією спільнотою, яка називається Церквою. Вона своїми початками сягає ще апостольських часів й існує до сьогодні. Церква – це Таїнство. Ми можемо вірити в неї, бути її невід’ємною частиною, але її таїнственної глибини у повноті не збагнемо ніколи, бо її центром і змістом є Бог, якого людина до кінця осягнути не змогла та й не зможе. Проте кращого середовища, щоб пізнати Творця і наблизитися до Нього, ніж Церква, немає.

Володимир Литвин

У цій статті ми звернемо увагу на таке явище, як «віртуальна спільнота», та спробуємо з'ясувати, яка її роль у житті людини, і чим вона відмінна від «живої». Саме слово «спільнота» означає зібрання людей, які мають багато спільного між собою, в тому числі спільні прагнення, цілі. З приходом у світ науково-технічного прогресу чимало спільнот почало формуватись через глобальну Інтернет мережу. Це так звані віртуальні спільноти, в якій учасники спілкуються один з одним за допомогою веб-технологій у мережі Інтернет.

Володимир Тухлян

Сучасний світ часто порівнюють з супермаркетом: він пропонує людині надзвичайно широкий вибір дуже різних справ. Не винятком є й релігійна сфера. Сучасна людина може легко розгубитися перед різноманіттям релігій, церков, сект, культів... У неї може скластися хибне враження, що для того, щоб повноцінно розвиватися у духовній сфері, їй достатньо просто вибрати якусь одну з цих релігійних організацій.

Остап Черхавський

2018 рік є особливим для Самбірсько-Дрогобицької єпархії, адже саме цей рік Декретом владики Ярослава (Приріза) від 14 січня 2018 р. був проголошений роком святкування ювілею з нагоди її 25-ліття. Цей ювілей, за словами владики Ярослава, є чудовою нагодою молитовно скласти Богові подяку за все те, що Його благодаттю вдалося здійснити для зростання нашої єпархії.

о. Роман Федько

За останніх 25 років ми є свідками того, як при наших парафіях з’явилися різного роду молитовні братства та спільноти, які, здається, трохи дублюють саму роль парафіяльної спільноти, яка споконвіку збирає людей на молитву і провадить її. За таких умов, здавалося б, збиратися тільки на молитву в парафіяльній спільноті, як в малій Церкві без великої Церкви, тобто всієї громади, нема потреби?

Іван Гавриляк

Останнім часом все частіше можна почути скарги на те, яким поганим є наше суспільство. При цьому лунають різні версії стосовно того, хто винен. Доходить до того, що звинувачують навіть Бога. Розібратися у цьому нам допоможе Святе Письмо. Для початку згадаймо Вавилонську вежу. На перший погляд, ця подія розпочинається з доволі позитивного задуму, та й мета людей є зрозумілою – вони хочуть збудувати вежу.

Андрій Нискогуз

Сенкевич починає з тієї хвилі, коли завершується Новий Завіт. В 61-62 рр. апостол Павло прибуває до Риму. Обрив. Кінець хронологічних рамок Нового Завіту Саме з цього року розпочинає оповідь Сенкевич. Він подає яскраву багатопланову панораму римської імперії. Тут і звільнені від рабства, і раби, і патриції, і царедворці, і сам імператор, і чиновники, і сенат. І ось на цьому тлі, за парадним фасадом могутньої держави, ми відчуваємо гниття, кризу духовну, політичну – і навіть економічну. І ось з’являється християнство, як маленьке русло, маленька річечка, і йому належить майбутнє, бо в ньому закладені зерна духа, зерна віри, зерна моральності. Сенкевич аж ніяк не ідеалізує християн. Він показує, що й серед них є люди різного покрою: є і фанатики, і добрі, і неосвічені, і грамотні – усілякі. Але провадить їх Христос. Тому вони зносять найважче переслідування імперії, вони йдуть назустріч масовим гонінням, гинуть, а на чолі з ними гинуть і апостоли Петро і Павло. (о. Олександр Мень)