Витівський Дмитро

Що таке успіх? Це мета життя більшості людей сучасності. Кожен із нас може впевнено сказати, чи задоволений він тим, що відбувається в його житті зараз, чи ні. У цьому розібратися досить легко, хоч і не завжди людина розуміє умови такого задоволення. Насправді величезний вплив на людину у вирішенні цього питання має оточення, локальна та всесвітня культура, на які своєю чергою впливали мислителі впродовж історії. Тому стає зрозуміло, що не все так просто в проблематиці досягнення омріяного успіху.
Одним із головних героїв книги «Монах, який продав свій “Феррарі”», яку ми будемо оглядати в цій статті, є Джуліан Ментл, висококласний адвокат, котрий став мільйонером. «Він був витривалим, вимогливим і готовим працювати по вісімнадцять годин на добу, щоб досягти успіху, для якого, на його думку, він був народжений» (с. 10), − так описує героя автор цієї книги-бестселера Робін Шарма. «Його скандальні витівки у залі суду регулярно з’являлися на перших шпальтах газет. Натовпи багатих і знаменитих стікалися до нього в пошуках видатного юриста, нахрапистого тактика. [...] Безшабашні п’яні витівки з компанією хуліганистих брокерів, яку він називав своєю «підривною командою», вже стали легендою у нашій фірмі» (с. 11), − продовжує автор. Усе це складає образ однозначно успішної людини за всіма сучасними мірками.

Білий Дмитро

Сучасна людина, живучи в глобальному світі, дбає про накопичення певних матеріальних дібр і статків. Кожен чимось володіє, кудись укладає свої зароблені кошти, певним чином користується природними ресурсами. Праця в різних сферах також передбачає стосунки між роботодавцем та працівником, який докладає зусиль до виконання роботи, тобто витрачає певні фізичні чи інтелектуальні ресурси. Однак може існувати небезпека неправильного використання таких необхідних, але вичерпних ресурсів. Як же християнин XXI століття має користуватися ресурсами, невід’ємною складовою повсякденного життя? У цій статті розглянемо позицію Церкви Христової стосовно цього питання.
Згідно з книгою Буття дізнаємося, що Господь, творячи людину, дав їй владу панувати над іншим творінням. У богослужбовій традиції Церкви творіння постає як особовий дар Бога людині. Праця була благословенням Господа, Який дав заповідь прародичам: «Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28 б). У праці людина використовує і реалізовує частину своїх природних здібностей . Проте працю можна використати і проти людини, можна її карати табірною системою праці, із праці можна зробити засіб пригнічення людини. Після гріхопадіння люди втрачають гармонію не тільки в стосунках із Творцем, між собою, але й із навколишнім середовищем. Причини панування та експлуатації ресурсів світу пов’язані з «первородним гріхом» Адама. Це наслідок егоїзму й жадібності. Лише через літургійний досвід людина уникає спокуси зведення творіння до задоволення власних потреб .

22 травня 2025 року в Дрогобицькій духовній семінарії завершився черговий навчальний рік для учасників Малої семінарії та Підготовчих курсів. Цей день став важливою підсумковою подією для всіх слухачів програм, адже саме тоді вони складали підсумкові випробування, демонструючи знання та навички, здобуті протягом навчання. Особливе значення завершення року мало для тих восьми юнаків, які успішно закінчили трирічний цикл формації та стали випускниками Малої семінарії.

22 травня завершилося навчання на Підготовчому курсі при Дрогобицькій духовній семінарії. Протягом навчального року юнаки мали нагоду поглибити свої знання у фундаментальних дисциплінах, необхідних для вступу до семінарії, а також ближче познайомитися з життям семінарійної спільноти.

20 травня 2026 р. Б., напередодні величного свята Христового Вознесіння, у катедральному храмі Пресвятої Трійці браття Дрогобицької семінарії спільно із парафіяльною спільнотою помолились Вечірню із Литією. Очолив урочисте богослужіння преосвященний владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, у співслужінні семінарійного та парафіяльного духовенства.

Кравчук Віталій

Питання людської праці є актуальним завжди, у будь-який історичний час. Вона є сталим складовим елементом і суспільного життя, і навчання Церкви. Питання праці з давніх-давен належало до вчення Церкви, до її науки про людину, про суспільне життя, тобто до її соціальної доктрини, яку Церква опрацьовувала згідно з потребами різних епох . У цій статті ми розглянемо те, якими згідно з християнським віровченням повинні бути відносини працедавця і працівника в теперішній епосі.
Суспільство, а також політика, економіка, праця, право, культура не становлять виключно світську та земну дійсність, а отже, не стоять осторонь справи спасіння. Першу соціальну енцикліку Rerumnovarum папа Лев ХІІІ проголосив у 1891 р. у відповідь на виклики часу, реагуючи на важкі умови праці найманих робітників. Розглядаючи робітниче питання, ця енцикліка досліджує усі його соціальні й політичні виміри, аби дати належну оцінку у світлі християнського віровчення. У наступні роки римські понтифіки й інші ієрархи знову і знову зверталися до питання праці як засадничого блага людської особи, основної складової економічної діяльності та ключа до розв’язання соціального питання.

Хомин Василь

 

Церква вчить, що у світлі Божественного Одкровення економічну діяльність людини слід розглядати та здійснювати як вдячну відповідь на покликання, призначене Богом кожній людині. Згідно з ученням Церкви, якщо економічна діяльність і матеріальний прогрес будуть слугувати людині та суспільству через віру, надію і любов, то навіть економіка й прогрес можуть стати місцем спасіння та освячення. Плекаючи любов і солідарність у цих сферах, людина зможе багатіти в Бозі .

Економічний ріст – це збільшення продуктивної здатності національної економіки впродовж тривалого періоду. Згідно з соціальною доктриною Церкви, мета економіки – створювати багатство та сприяти його постійному збільшенню не лише в кількісному, а й у якісному вимірі. Коли таку діяльність спрямовують на цілісний і солідарний розвиток людини та суспільства, у якому вона живе й працює, то з моральної точки зору ця діяльність є правильною, бо моральна складова економіки вказує на те, що економічна ефективність і сприяння солідарному розвитку людства – це не дві окремі чи альтеративні мети, а одна й неподільна.

16 травня 2026 р. Б. Дрогобицька семінарія урочисто відсвяткувала свій храмовий празник блаженних священномучеників Северина, Якима та Віталія, ієромонахів дрогобицьких. Святкову Божественну Літургію очолив о. Мирон Бендик, ректор ДДС, у співслужінні викладацького складу та управи семінарії.

14 травня 2026 р.Б. Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав завітав до Дрогобича з пастирським візитом, приуроченим до 90-річчя від дня народження владики Юліяна Вороновського — видатного пастиря, чия пам'ять і досі живе в серцях вірних цього краю.

Білий Дмитро

Сучасна людина, живучи в глобальному світі, дбає про накопичення певних матеріальних дібр і статків. Кожен чимось володіє, кудись укладає свої зароблені кошти, певним чином користується природними ресурсами. Праця в різних сферах також передбачає стосунки між роботодавцем та працівником, який докладає зусиль до виконання роботи, тобто витрачає певні фізичні чи інтелектуальні ресурси. Однак може існувати небезпека неправильного використання таких необхідних, але вичерпних ресурсів. Як же християнин XXI століття має користуватися ресурсами, невід’ємною складовою повсякденного життя? У цій статті розглянемо позицію Церкви Христової стосовно цього питання.
Згідно з книгою Буття дізнаємося, що Господь, творячи людину, дав їй владу панувати над іншим творінням. У богослужбовій традиції Церкви творіння постає як особовий дар Бога людині. Праця була благословенням Господа, Який дав заповідь прародичам: «Пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звіром, що рухається по землі» (Бут 1, 28 б). У праці людина використовує і реалізовує частину своїх природних здібностей . Проте працю можна використати і проти людини, можна її карати табірною системою праці, із праці можна зробити засіб пригнічення людини. Після гріхопадіння люди втрачають гармонію не тільки в стосунках із Творцем, між собою, але й із навколишнім середовищем. Причини панування та експлуатації ресурсів світу пов’язані з «первородним гріхом» Адама. Це наслідок егоїзму й жадібності. Лише через літургійний досвід людина уникає спокуси зведення творіння до задоволення власних потреб .