Витівський Дмитро

«У премудрості усе ти створив» (Пс 104, 24 ). «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1, 27). «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут 1, 31). Людина, як вінець творіння, отримала від Бога великий дар – життя. Усвідомлення цього заставляє нас із вдячністю промовляти: «Благослови, душе моя, Господа!» (Пс 104, 1).
ХХ століття. Дві світові війни. Концтабори. Голокост. Голодомор. Великий терор. Невинні жертви. Репресії, депортації, розстріли. Кожне з цих слів заставляє нас зупинитися і смиренно замовкнути. Гілберт Кіт Честертон, англійський письменник, в одному зі своїх творів зміг тонко описати вплив усвідомлення людської смертності на героїв: «На секунду в кімнаті запанувала важка тиша. Можливо, так надприродно діє слово «смерть» і кожен з цих порожніх людей заглянув цієї миті у свою душу і побачив, що вона маленька, як зморщена горошина» .

Щось точно пішло не туди, але що саме? Бог дав людині свободу вибору. Чому ж вона скористалася нею саме так? Що могло змусити гітлерівську Німеччину винищити близько шести мільйонів євреїв , а сталінський СРСР – убити таку ж кількість цивільних ? Що зараз заставляє росіян випускати ракети в торговий центр, переїжджати танком машину простого цивільного з водієм усередині чи навіть убивати малих дітей? Здавалося б, немає у світі такої сили, що могла б із простолюду зробити холоднокровних убивць. Звідки це зло всередині того, що в Божих «очах» є «дуже добрим»?
Усім диктаторам на своєму шляху до становлення необхідно знайти відповідь на одне питання: що може «керувати» людиною? Що може заставити підданих чинити так, як хоче цього правитель, а ще й зробити це настільки майстерно, аби ті його не «скинули з місця»?
За діями людства, як правило, стоїть якась думка чи ідея, хороша чи погана. Наприклад, в основі більшості революцій лежить гарне бажання – бажання свободи, бажання змінити щось на краще. Усі ми добре пам’ятаємо Революцію гідності, що вже стала символом нашої визвольної боротьби. Так було і з «Лєнінською» революцією 1917 року, яка, проте, спричинила появу більшовицького режиму. Чому? Як писав грецький філософ Платон: «Надмірна свобода, здається, не перетворюється ні в що інше, як у надмірне рабство. І для окремої людини, і для держави. Отже, цілком природно, що тиранія постає ні з якого іншого устрою, а тільки з демократії, тобто з безмежної свободи – найбільша й найдикіша неволя» .
Чому з доброго наміру виходять мільйони жертв? Бо з ідеї творять ідеологію, яка з часом перестає нагадувати початкову благу думку, але всі вже змушені «йти до кінця», рухаючись інерційно за натовпом. Так вони до свого кінця і приходять. Може здатися, що ідеології – це пережиток минулого, надбання «примітивних» предків. Проте так думали і за феномен війни, що, на превеликий жаль, не завадило розвернутися повномасштабному конфлікту в центрі Європи. Хоч форми ідеологій змінилися, сама їх наявність – очевидна. «Расизм», «фемінізм», «трансгендеризм», «консерватизм» і ще багато не одразу зрозумілих «измів» наповнюють уми молодих людей, які не знають, що з цим робити, тому, як і століття тому, «змушені» інерційно рухатися за натовпом.
Чому ж ідеології підхоплюються? Одним подобається вірити в пусті обіцянки очільників «революційних» поглядів, а іншим – бути цими очільниками. Джордан Пітерсон, який присвятив немало часу вивченню природи ідеологій і їх наслідків у ХХ столітті , написав: «Ідеологія починається з кількох абстракцій, у яких узагальнена картина показує великі шматки світу, нерозбірливо змішані докупи» . «Таке теоретизування особливо приваблює тямущих, проте ледащих» . Норман Дойдж, канадський психоаналітик, так виразився щодо цієї теми: «Ідеології – це замінники істинних знань, а ідеологи завжди небезпечні, коли приходять до влади, бо похід а-ля «я знаю все» ніяк не узгоджується зі складністю людського існування. Ба більше, коли їхні хитромудрі соціальні плани не спрацьовують, ідеологи звинувачують кого завгодно, тільки не себе» . Тобто проблема у світоглядних поглядах псевдоінтелектуалів, які не можуть цілком охопити проблему людського щастя, але все ж намагаються це зробити. Звісно, воно приречено на крах, та, на жаль, сам процес уже не так легко спинити.
Саме таким був і комунізм. Із цими знаннями виникає питання: як донести це іншим людям? Як довести їм, що ідеологія не приведе людство до щасливого існування? Це нелегко. Але Джордж Орвелл (1903-1950) відчув бажання спробувати. Він зрозумів, що сталінський режим далекий від ідеалу соціалізму, та, будучи британським журналістом, побачив у цій проблемі вільне місце для своєї ролі. У 1940-их роках він написав: «Мені дуже важливо, щоб люди на Заході, європейці побачили радянський режим таким, яким він є... Назагал робітники та інтелігенти у такій країні як Англія не розуміють, що сьогоднішній СРСР зовсім інший, ніж у 1917 році: частково через те, що не хочуть цього зрозуміти» (с. 8 ).
Орвелл вирішив перенести систему комунізму на «мову» звірів, написавши твір «Колгосп тварин». «Вже деякий час у мене в голові вертівся цей задум, аж якось (жив я тоді у невеликому селі) я побачив, як малий хлопчик років десяти гнав по вузькій доріжці величезну їздову коняку, і, як тільки вона намагалася звернути з доріжки, він нещадно її лупцював. Я подумав, що якби тільки оці тварини усвідомлювали свою силу, ми б не змогли над ними панувати, і подумав, що людина експлуатує тварин майже так само, як заможні класи експлуатують пролетаріат» (с. 9-10).
Автор почав свій твір із появи у фермі «Садиба» передвісника революції – породистої свині, кнура, якого називали старим Майором. У своїй передсмертній промові він закликав усіх тварин повставати проти людського гніту над ними. «Жодна тварина в Англії не є вільною. Життя тварини – це злидні й рабство; отака вона, очевидна правда» (с. 16). «Позбудьмося Людини, і плоди нашої праці належатимуть лише нам самим. І вже чи не наступного світанку ми стали б багатими і вільними» (с. 17-18). У цьому творі є і «зла сила», проти якої повстануть усі тварини колгоспу – містер Джонс, власник ферми «Садиба». Результатом революції і стало його вигнання разом із іншими працівниками. Є тут і ті, хто по звершенні революції знаходить собі «тепле місце»: «У квітні Колгосп проголосили республікою, і одразу виникла потреба в президенті. Наполеон (ім’я свині) був єдиним кандидатом, і його одноголосно обрали» (с. 91). На жаль, це дуже нам нагадує і сучасну Росію.
Після повстання тварини взялися до творення своїх правил, із чого сформували цілу науку – Тваринізм. Основою була відраза до всього людського. Наприклад, не можна було жити в уже пустому будинку містера Джонса, спати в ліжках, а постійним гаслом овець було: «Чотири ноги – добре, дві ноги – погано» (с. 56).
Автор описує, як з часом життя ферми погіршується, проте командування, яке свині повністю підібгали під свої ратиці, стійко наголошувало на статистичному розвитку колгоспу без людей. «Часом старші тварини ворушили пригаслу пам’ять, силкуючись порівняти, коли було краще: до Повстання, коли прогнали Джонса, чи тепер. І ніяк не могли пригадати. У них не було з чим порівняти їхнє теперішнє життя. Судити про це можна було хіба з Пищикових (ім’я постійного спікера) цифр, які незаперечно свідчили, що життя дедалі покращується» (с. 100). «Принаймні він переконливо всім доводив, що то їм тільки здається, ніби бракує їжі» (с. 88). Постійним контраргументом на цілком виправдані скарги тварин було нагадування про «нестерпність» життя за присутності на фермі містера Джонса. «Може, їхнє життя й тяжке, і не всі надії збулися, та кожен усвідомлював, що вони не такі, як інші» (с. 101).
Як би там не було, свині – це свині. Тому командування колгоспу почало зловживати владою. Вони зробили свій «штаб» у будинку, хоч виступали проти цього спочатку. «Декого це спантеличило, але Пищик швидко їх переконав, що їм зраджує пам’ять» (с. 78). Переписували правила Тваринізму, крали продукти для своїх гулянь, вручали собі ж нагороди. Президент Наполеон перестав часто з’являтися на публіку, виховав собі в охорону великих і страшних псів, що починали загрозливо гарчати кожного разу, як хтось відкривав свого рота.
Згодом тварини зрозуміли, що духом свободи, за який вони так боролися, «і не пахне». Але було вже пізно. Глянувши на стіну, на якій були написані «догми» Тваринізму, всі побачили, що «тепер там була одна-єдина заповідь, і вона провіщала: усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші» (с. 103).
Можна було б подумати, що «Колгосп тварин» уже не актуальний для нас, «вищих» людей ХХІ століття. Проте зараз, наприклад, у США, у штаті Орегон, дитина віком до 15 років може за кошти платників податків зробити операцію «зі зміни статі» без згоди батьків , за цей рік у світі вже було зроблено понад 30 млн абортів , а навіть після початку жахливої війни 24 лютого 83% росіян підтримували політику Путіна . Усе це діється в рамках гендерної ідеології, радикального фемінізму із закликом «моє тіло – моє право» та російського тоталітарного рашизму відповідно. Насправді дуже мало людей може розпізнати всепоглинаюче ідеологічне середовище, бо в ньому виростає і живе. Те саме, на жаль, варто сказати і про Україну. Ґабріела Кубі, німецька письменниця та дослідниця соціології, пише: «Тоталітарність змінила костюм і з’являється нині в одязі свободи, толерантності, справедливості, антидискримінації та багатоманітності – ідеологічні декорації, які під час розгляду зблизька виявляються усіченими чи спотвореними поняттями» .
Тому варто завжди бути уважним і не боятися відстоювати власну думку. А найважливіше – пам’ятати, Хто нас створив. «Яка ж користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж саму погубить або пошкодить? (Лк 9, 25). «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Йо 16, 33).

«Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші»Â // СЛОВО №3 (91), вересень-листопад 2022