ВСТУП
Вчення про Пресвяту Трійцю є центральним догматом християнської віри, який визначає розуміння Бога як єдиного за сутністю, але троїчного в Особах - Отця, Сина і Святого Духа. Формування тринітарного догмату стало результатом тривалого богословського пошуку, який тривав протягом перших чотирьох століть християнської історії та супроводжувався гострими дискусіями, подоланням єресей і творенням точної богословської термінології. Особливе місце в цьому процесі належить святителю Василію Великому - одному з найвизначніших Отців Церкви IV століття, чий внесок у розвиток тринітарного богослов'я важко переоцінити. Актуальність дослідження тринітарного вчення Василія Великого зумовлена кількома факторами.

Мисак Ярослав

Слово «підприємництво» передбачає виробництво товарів чи надання послуг і, згідно з цим, всю економічну діяльність, метою якої є отримання прибутку. А слово «соціальне» означає, що підприємство виконує також соціальну функцію. Соціальне підприємництво перебуває на стику традиційного підприємництва і благодійності. Таке підприємництво бере від благодійності соціальну спрямованість, а від бізнесу – підприємницький підхід. Соціальне підприємництво отримує дохід від власної діяльності, метою якої є пом’якшення або розв’язання важливих соціальних проблем: допомагати бідним, дати роботу певній групі людей, зменшити негативний вплив на екологію, фінансувати благодійну ініціативу та ін. Люди, які займаються цим бізнесом, мотивовані не стільки заробітком, як насамперед моральною складовою. Безперечно, що метою більшості суб’єктів господарювання є отримання прибутку. Але у випадку соціального підприємства це не є основним мотивом. Достатньо, щоб проєкт був окупним. Цей вид діяльності в центрі свого існування ставить людину з її конкретними задоволеннями соціальних потреб. Тут здійснюється християнська місія грошей як засобу, інструменту допомоги та служіння.

Григель Юрій

 

Під час богослужінь ми часто чуємо моління за жертводавців та ктиторів. На першу згадку про фундаторів натрапляємо в тексті Проскомидії (першої частини Божественної Літургії), де священник вирізає частиці «за блаженну пам’ять і відпущення гріхів блаженних фундаторів святого храму цього». Протягом літургійного року Церква декілька разів має вселенське поминання померлих, яке промовляється під час Мирної ектенії на Божественній Літургії. Там також є спомин про «ктиторів і благодітелів святого храму цього». Ще одна згадка відбувається під час Великого входу .

ВСТУП
Іконоборство у Візантії належить до найскладніших і водночас найцікавіших явищ в історії імперії. На перший погляд може здаватися, що йдеться лише про суперечку довкола ікон, однак глибший аналіз відкриває значно ширший контекст. Іконоборство порушує питання взаємин між Церквою та державою, ролі імператора у формуванні релігійної політики, а також межі втручання світської влади у сферу віри. Попри значну кількість досліджень, дискусії про природу цього явища тривають: науковці й досі не дійшли єдиної думки щодо того, чи було іконоборство насамперед релігійним рухом, чи радше політичною концепцією, яка використовувала богословські аргументи як інструмент впливу.

Петруняк Тарас

Господь Бог дав людині 10 заповідей, які є своєрідною конституцією та певною формою контакту Творця зі Своїм творінням і покликані впорядкувати людський спосіб життя. Однак часто ми дуже вузько сприймаємо ці заповіді. Тому пропоную розглянути декалог у світлі економіки.
1. Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене
Найперша заповідь, яку дає Господь людині, спрямована для усвідомлення того, що Господь Бог – єдиний Творець і Володар світу. Ця заповідь має усунути багатобожжя, яке було притаманне тогочасному суспільству. Здавалось би, сьогодні немає зовнішніх проявів багатобожжя, проте часто на місце Бога ми можемо поставити матеріальні блага, великі статки та банківські рахунки. На жаль, мусимо з прикрістю констатувати: «Сьогодні не люди мають гроші, а гроші мають людей». Причиною цього є те, що тимчасові блага стають більшим пріоритетом у нашому житті, аніж Господь Бог. Нерухомість чи гроші не є злом самі собою, однак усе залежить від того, як ми ними користуємося. Якщо ми є понад матеріальними благами й уміємо розумно ними оперувати, то стаємо подібними до слуги з євангельської притчі про міни, який за наказом пана «промишляти ними»(Лк 19,13) згодом «придбав десять інших»(Лк 19,16). Але коли матеріальні речі панують над нами, ми стаємо їхніми заручниками, а вони стають для нас богом і забирають від нас великий дар свободи. Тому так важливо правильно користуватися власними статками. Прикладом для нас може бути митрополит Андрей Шептицький. Він, незважаючи на те, що походив із багатої графської родини і мав чималі статки, не був до них прив’язаний, а мудро використовував їх, інвестуючи в розвиток суспільства та Церкви.

Фурів Степан

Українська Греко-Католицька Церква відіграє важливу роль у розвитку суспільства. Серед різноманітних інститутів вона займає окреме й важливе місце та володіє високим рівнем довіри громадян. Проте, як і будь-яка організація, УГКЦ для належного функціонування і успішного здійснення своєї християнської місії потребує також належним чином організувати свою діяльність, особливо фінансову та господарську.
Для звершення своєї місії через відправу богослужінь, уділення Св. Тайн, проповідування Божого слова Церква потребує й видимих матеріальних засобів, які необхідні для будування храмів, видавання релігійної літератури, виховання молодого покоління душпастирів, здійснення доброчинної діяльності… Звідси обов’язок грошової пожертви є важливою складовою в питанні належного розвитку Церкви та здійсненні нею серед вірних спасительного Божого діла.

ВСТУП
Наприкінці XIX ст., коли перші галицькі переселенці почали прибувати до Бразилії та Аргентини, перед Українською Греко-Католицькою Церквою постало нове і непросте завдання: збудувати власні церковні структури на іншому кінці світу — без коштів, без постійного духовенства, у юрисдикційній залежності від латинської ієрархії, в умовах тропічного клімату і мовного бар'єру. Те, що це завдання зрештою виявилося виконаним, є однією з найпромовистіших сторінок в історії УГКЦ. Від перших дерев'яних каплиць 1890-х рр. до Куритибської архиєпархії-митрополії (2014) і Єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (1978) пролягає шлях завдовжки більш як сто років — шлях заснування і розвитку церковних структур серед найчисельніших груп українських переселенців поза межами батьківщини.

ВСТУП
Книга Одкровення Йоана Богослова, або ж, як пише сам Йоан: «Одкровення Ісуса Христа, що дав йому Бог – показати слугам своїм» (Од 1, 1), оповита різними легендами та міфами навіть серед християн. Це найменш досліджувана книга Нового Завіту. Проте, якщо в неї зануритися, ми можемо відчитати слова надії, які Бог спрямовує до нас.

Захаряк Павло

Святий Миколай Мирлікійський
Народився у 257 році після Різдва Христового в Малій Азії, у мирлікійському місті Патарі, у ревній християнській родині Феофана й Нонни, людей благородних і заможних, які вирізнялися добропорядністю та милосердям. Довго його батьки не мали дітей, та в нагороду за праведне життя Господь подарував їм сина. Народився святий Миколай у важкий час, коли в усій Римській імперії переслідували та вбивали християн. Освітою юнака зайнявся його стрийко, єпископ м. Патар – Миколай, який і висвятив його на священника. Уже священником Миколай засяяв усім блиском чеснот. Після смерті батьки залишили йому в спадок великі статки, які він став ділити між бідними і тими, хто потребував. Сталося тоді, що один колись заможний, а згодом збіднілий мешканець Патара не міг видати своїх трьох дочок заміж, бо не надбав приданого. Святий Миколай, довідавшись про це, вночі підкинув йому велику суму грошей золотом. Коли той батько видав першу дочку, то якогось дня знайшов у вікні придане для другої, а потім для третьої. Але тоді він підстеріг, що це святий Миколай потай приходить йому на поміч, і вістка про це поширилася по всіх околицях.

6–7 липня 2026 року Божого у Дрогобицькій духовній семінарії відбулися вступні іспити для юнаків, які відчувають у своєму серці покликання до священничого служіння та прагнуть розпочати формацію до майбутнього душпастирського служіння. З благословення преосвященного владики Ярослава, єпископа Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ, вступні випробування проводила приймальна комісія, до складу якої увійшли представники ректорату семінарії та духовенство єпархії. Комісія оцінювала не лише рівень знань абітурієнтів, але й їхню духовну зрілість, мотивацію та готовність відповідально відповісти на Божий поклик.