Мисак Ярослав

Слово «підприємництво» передбачає виробництво товарів чи надання послуг і, згідно з цим, всю економічну діяльність, метою якої є отримання прибутку. А слово «соціальне» означає, що підприємство виконує також соціальну функцію. Соціальне підприємництво перебуває на стику традиційного підприємництва і благодійності. Таке підприємництво бере від благодійності соціальну спрямованість, а від бізнесу – підприємницький підхід. Соціальне підприємництво отримує дохід від власної діяльності, метою якої є пом’якшення або розв’язання важливих соціальних проблем: допомагати бідним, дати роботу певній групі людей, зменшити негативний вплив на екологію, фінансувати благодійну ініціативу та ін. Люди, які займаються цим бізнесом, мотивовані не стільки заробітком, як насамперед моральною складовою. Безперечно, що метою більшості суб’єктів господарювання є отримання прибутку. Але у випадку соціального підприємства це не є основним мотивом. Достатньо, щоб проєкт був окупним. Цей вид діяльності в центрі свого існування ставить людину з її конкретними задоволеннями соціальних потреб. Тут здійснюється християнська місія грошей як засобу, інструменту допомоги та служіння.

Завдання соціальних підприємств є досить важливі. Вони вирішують проблему соціальної ізольованості, зокрема працевлаштування безробітних, людей з обмеженими можливостями та соціально вразливих категорій населення. У центрі їх уваги – проблема виїзду працездатного населення за кордон; проблема байдужості жителів, залучення їх до участі в соціальних ініціативах, об’єднання навколо вирішення соціальних проблем. Створення нових соціальних послуг, які залишаються поза увагою великого бізнесу у зв’язку з малоприбутковістю, непопулярністю чи відсутністю професійної підготовки .
Церква завжди радо відгукувалася і реагувала на потреби бідних та тих, хто потребує допомоги. Перші недільні школи, перші книги, бібліотеки та книгарні, перша лікарня, перші будинки для виховання сиріт та бідних дітей – усе це та багато іншого віддавна було пріоритетом для християн. На початку ХХ століття в Галичині саме священники дуже часто ставали засновниками та керівниками кооперативів, позичкових (кредитних) кас, які слугували основою добробуту українців. Надзвичайно велику роль у фінансовій діяльності Церкви відігравали інвестиційні проєкти Митрополита Андрея Шептицького.
І сьогодні Церква цілком підтримує візію соціального підприємництва. Як сказано в Компендіумі Соціальної доктрини Церкви, «підприємства повинні служити спільному благу, створюючи корисні товари і послуги» . Нині такі проєкти в Церкві не є примхою чи трендом, а вимогою часу.
УГКЦ шукає методи ефективного залучення ресурсів для реалізації своєї соціальної місії, прагне вирішення соціальних проблем, принесення користі суспільству. Втілюючи ідею соціального підприємництва, духовенство й миряни виходять із принципів, закладених Митрополитом Андреєм. Зокрема, у посланні «Як будувати рідну хату» він ставить громаду та громадські об’єднання в основу державотворчих процесів і прагнень спільного блага. Андрей Шептицький у центрі економіки ставив людину; не бажання максимального фінансового прибутку, а особливий дар творчості, що генетично закладений у кожній особистості. Для митрополита показником реального прибутку був усебічний розвиток людини й суспільства, реалізація здібностей і мистецтво громадської співпраці.
Тому сучасний соціальний бізнес ставить собі за мету духовний і матеріальний розвиток громад через пошук можливостей і реалізацію свого потенціалу. Рівночасно це творчий, відважний пошук ціннісних засад, етичних принципів господарювання і відповідальне їх втілення в підприємницьку діяльність. Соціальне підприємництво має потужний потенціал для об’єднання християнських цінностей та ефективних ділових, управлінських практик із метою сприяння спільному благу та розбудові Церкви.
В Україні УГКЦ закликає «сприяти соціальному служінню священників та заохочувати до нього» , розвиває соціальне підприємництво різноманітних напрямків при різних церковних структурах. Наприклад, це реколекційно-відпочинкові та реабілітаційні комплекси, пральні, пекарні та заклади харчування для різних соціальних груп, організації виробництва та продажу харчових продуктів і обрядових предметів, написання і видавництва книжок. Цікавими є діяльність церковних фермерських господарств і фірм, які займаються альтернативною енергетикою, включно із гідроелектростанціями та сонячними батареями. Значна частина церковних соціальних підприємств також працює в освітніх проєктах: дитячі садочки, школи, навчальні майстерні, спортивні гуртки й таборові центри. Активно розвиваються такі комунікаційні платформи як: медійний ресурс «Живе Телебачення», фестиваль «Вітер На-дії», християнська інформаційна платформа «Дивенсвіт» .
Засновниками соціальних підприємств виступають як патріарші структури (наприклад, проєкт виробництва церковної продукції «Вервиця єдності», реколекційний та готельний комплекс «Патріарший дім», інтернет-магазин, що є цифровою платформою реалізації товарів соціальних підприємств, «Церковна крамниця», Бюро УГКЦ з питань екології із екоінноваційними проєктами, Патріарший паломницький центр, що є туристичним і паломницьким партнером для подорожей Україною та світом), так і монастирі та чернечі інститути (свічкова майстерня «Тавор» Монастиря Студійського Уставу, вирощування шампіньйонів, лохини, виготовлення макаронів сестрами Пресвятої Родини при монастирі в Гошеві), єпархіальні та парафіяльні ініціативи (Шпиталь митрополита Андрея Шептицького у Львові, фермерське господарство Карітасу – Тернопіль, Равликова ферма в Краматорську тощо). Усіх їх об’єднує позитивний соціальний вплив, який здійснюють усі ці активності .
Окрім соціальної місії, формула соціального підприємництва несе в собі надзвичайно глибокий зміст − кожен на своєму місці й у своєму середовищі може зробити максимум для «переображення» своєї парафіяльної громади. Подібно до Шептицького нам слід оновити мислення від установки «ми не можемо нічого зробити» чи «має прийти хтось і покращити моє життя» до – «я відповідальний за своє життя і життя своєї громади», або ж «ми невелика спільнота, але ми впливаємо чи хочемо впливати на глобальний порядок денний». А зміни мислення та самосприйняття українців залежать не від кількості нагромадженого капіталу, а від інвестування в освіту та культуру, як основні сфери розвитку та існування народу .
У нас є все необхідне для досягнення успіху і все залежить від нас: чи наважимося сприйняти себе як господарів своєї землі, чи зреалізуємо це, чи здатні генерувати нові ідеї та використовувати наявні ресурси, чи доростемо до застосування підходу «мудрість − творчість − добробут», а не лише «інвестиції − бізнес − прибуток». Якраз соціальні підприємництва, створені Церквою, можуть бути гарним взірцем для виховання сучасного бізнесу.

Церква і соціальне підприємництво // СЛОВО №2 (90), червень-серпень 2022