Тарас Рисей

Уже із заголовку статті відчутно певну антиномію, адже мирянин і підпілля – дещо несумісні поняття. Служіння мирян, насамперед, визначається християнським виходом у світ, яким би він не був жахливим і лякаючим. Але так може здатися лише тим, хто підпілля УГКЦ розглядає як «втечу від тоталітарного світу» і не більше. Натомість, справжня сутність християнського підпілля характеризується одночасно готовністю свідчення Христової Істини, а з иншого боку – прагненням зберегти Церкву в її недоторканній повноті. Тому і не дивно, що діяльність УГКЦ у ті часи супроводжується наростаючою динамікою – безустанним наступом і відходом.

Підготував Андрій КОСАР

Уже протягом півтора століття точаться дискусії у лоні УГКЦ щодо використання терміну „православний” у її богослужінні*. Диспути велися на різних рівнях: поміж єпископами, серед священиків а також між вірними. І хоча на даний час питання вжитку терміну „православний” у богослужінні УГКЦ вже не викликає гострих дискусій, як це було буквально десять років тому, та все-таки у деяких місцевостях цей термін і надалі не вживається у богослужінні, а спроби відновити його використання зустрічають спротив серед народу. А це, в свою чергу, означає, що для свідомості деяких людей слово „православний” ще дотепер продовжує бути чужим. Причиною цього є зміна значення слова, яка, можемо припустити, відбулася всередині ХІХ ст., бо саме із цього моменту починають лунати пропозиції щодо заміни слова „православний” на слово „правовірний” або повністю вилучити це слово з богослужбового вжитку.
Для того, щоб розкрити первинне значення цього слова, – а це зможемо зробити лише тоді, коли з’ясуємо деякі моменти його походження

Олег ЧУПА

Питання першості Римського Патріарха було і залишається одним із найбільш контроверсійних моментів християнського богослов’я, зокрема еклезіології. Св. Йосафат виясненню Петрового служіння приділяв велику увагу, оскільки від самих початків свого існування Київська Церква вважала своє сопричастя із Римською Церквою благословенним даром1. У „Катgхизмh”, який був призначений для вірних, а отже мусів бути написаний доступною мовою та наповнений зрозумілими аргументами, він коротко і ясно подає розуміння служіння Римського Патріарха. Робить це св. Йосафат, з’ясовуючи Символ Віри, зокрема поняття вселенськості Церкви.

Розмовляв Сергій ПАЛАМАРЧУК

«Добре було би мати семінарію на Сході…»

Розмовляв Сергій Паламарчук

«Йдіть і навчіть не тільки галичан, не тільки українців, не тільки слов’ян…»