о. Олег КЕКОШ

ІІ Ватиканський Собор у Декларації про християнське виховання наголошує на потребі душпастирства академічної молоді (ДХВ-10). Ідеться про те, щоб належно приготовані священики, монахи й монахині та світські спеціалісти надавали молоді (студентам) духовну, моральну та інтелектуальну підтримку. Церква називає молодих людей своєю надією і не боїться ставити їм відповідальні завдання у справі євангелізації. Власне, з молодими людьми Церква пов’язує надію на майбутнє: своє і світу. У цьому контексті дуже важливою справою є відповідна формація і виховання молодого покоління так, щоб різносторонньо розвиваючи свою особистість у співпраці з душпастирями, молода людина ставала Христовим апостолом у своєму середовищі. Апостольство мало б полягати у формуванні цього середовища (академічного, домашнього...) у християнському дусі, доповнюючи свідоцтво життя свідченням слова і жертвенної любові.

Микола ВИТІВСЬКИЙ

«Вконтакті», «Facebook», «Twitter», «Connect», «Однокласники», «Skype», «Friendster»… Цей перелік можна було б ще продовжувати, але, думаю, що й без того кожен молодий читач вже зрозумів, про що йтиме мова в цій статті… Тож як охарактеризувати популярне тепер явище «соціальні мережі»? Це ще один здобуток цивілізації і технологічного прогресу, чи засіб масового (особливо для молоді) регресу? Більша частина молоді, очевидно, сприймає таке явище дуже позитивно напротивагу їхнім батькам, котрі часто не можуть, в прямому сенсі, вигнати своїх дітей з-за комп’ютера. Отож, спробуймо трішки поговорити про конфліктне тепер питання і висвітлити його якомога об’єктивніше…

Роман СЛАВИЧ

У цій частині Літургії Господь сподобляє нас зі сміливістю призивати Його «Небесного Бога Отця, і мовити: Отче наш». Словами Господньої молитви ми визнаємо Бога своїм Отцем і так входимо у синівські відносини з Ним. Особливість цієї молитви полягає в тому, що її дав нам Сам Ісус Христос, Син Божий (див. Мт. 6, 9). Бог є нашим Батьком, ми – Його діти, а поміж собою - брати і сестри. Ніхто інший не міг це об’явити в повноті так, як Той, Хто сам є Сином – Ісус Христос, Котрий своїм життям проповідував і про наше Боже синівство (див. Еф. 1, 5). Через гріхопадіння ми втратили, а радше, відмовилися від цього покликання і забули про нього. Проте Христос своєю смертю і воскресінням, якими визволив людський рід з-під влади гріха, повертає нам його. Цей синівський характер Господньої молитви відповідає пережиттю власного спасіння як усиновлення тих, хто спасається Богом Отцем у Христі. Отож, можемо поставити знак «рівності» між спасінням і богоусиновленням.

Антон Борис

Щодня народжується нова людська особа, і з кожним днем вона розвивається, починає ходити, дорослішає… Тоді її батьки замислюються над майбутнім своєї дитини. Наведемо декілька запитань, які постають перед ними. Яке майбутнє чекає дитину? У яку школу її віддати? Чи привести її на якісь додаткові заняття?.. Запитань чимало і їх з часом виникає ще більше. Тому наша стаття є спробою дати одну відповідь на всі ці запитання батьків про майбутнє дитини. Для цього варто задуматися над тим, що вона могла б робити в майбутньому, тобто потрібно торкнутися теми покликання.

Петро МАКОВЕЦЬКИЙ

Вислів «Сучасна українська література» – багатозначний. Часто під ним мають на увазі сукупність творів, написаних від часу здобуття Україною незалежності у 1991 році. Таке трактування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Зважаючи на свободу, відкритість українського суспільства до чужоземних впливів та значно ширших контактів із літературами інших країн, сучасна українська література зробила крок вперед. І цей крок позначився зверненням до досі заборонених тем (Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка тощо), використанням нових стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангардизму, нецензурної лексики, суржика), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті.

диякон Дмитро СЕНЕЙКО

У нашій державі жоден день не можна прожити спокійно. Це рефлекторно відображає українська преса. Коли вітчизняні ЗМІ, а з ними і вся громадськість, стереотипно заявляють про Україну, що вона – одна з перших у світі за рівнем освіченості населення і належить до лідерів серед чисельності шкільного та студентського населення країни – ми в це віримо і, водночас, спостерігаємо на досвіді в переповнених в останні дні тижня маршрутних таксі. Однак у нещодавньому номері «Експресу» описана цікава статистика: виявляється, кожен п’ятий українець… – не навчається. Коли б ці два, здавалось би, протилежні один одному факти – похвальбу освіти в Україні та неосвіченості кожного п’ятого громадянина нашої держави – почув пересічний європеєць , він би звинуватив наше суспільство в соціальному безладі.

Диякон Михайло ОЛІЙНИК

Особливе місце в церковно-культурній спадщині України займає іконописна творчість митців Самбірського іконописного осередку другої половини XVI ст., який став гідним спадкоємцем Перемиської школи, продовжуючи її давні традиції на теренах Бойківського краю та поза його межами. До вивчення творів цього осередку звертався не один науковець, проте найґрунтовнішими є дослідження Лева Скопа. Будучи багатолітнім реставратором, іконописцем і дослідником вітчизняного (та й не лише) іконопису, він уміє заглибитися в суть творчих і суспільно-церковних процесів різних епох, вдало зіставляти, порівнювати та аналізувати особливості творів церковного малярства різних країн і різних століть. Інтуїція реставратора-дослідника та іконописця допомагає віднаходити, атрибутувати та аналізувати малярство різних шкіл та окремих авторів.