Ярослав Мисак

Будучи ще малим хлопчиною та щонеділі відвідуючи Літургію у парафіяльному храмі, я щиро вірив, що близько двох тисяч років тому Христос одягався так само, як наш священник, служив таку ж службу Божу у подібному храмі, і так служать всі священники у всьому світі. Насправді ж від часів Спасителя і дотепер пройшло немало часу і багато що змінилося. Впродовж історії існувало чимало церковних традицій і звичаїв. І зараз різні народи по-різному моляться і почитають одного й того ж Творця, будучи об’єднаними в єдиній Христовій Церкві. Чому так є? Цьому ми завдячуємо особливому методу християнської проповіді, завдяки якій постали різні обряди й традиції, які враховують культурні особливості народностей і місцевості. Це – інкультурація.

Володимир Литвин

Господь створив у цьому світі усі необхідні для людини умови, щоб вона змогла стати його повноправним володарем. Саме поняття «культура» має подвійне значення. Воно походить від сакрального поняття «культу», тобто комплексу дій, поведінки людини по відношенню до Бога чи божества. Також воно пов’язане з «культивуванням» землі, окультуренням людиною природи. Таким чином у культурі тісно сплелися прослава Бога і облагородження навколишнього середовища . Ці два значення взаємодоповнюються.

Дмитро Білий

Дорогий читачу, у цій статті пропоную твоїй увазі твір видатного письменника Ернеста Гемінґвея «Фієста. І сонце сходить». Ця книга розповідає про людей, які в післявоєнний період намагаються відшукати сенс життя. Однак, на жаль, вони помилково шукають щастя в пристрастях, які спочатку приносять тілесне задоволення, а згодом убивають навіть бажання жити. Ця книга про те, як людина використовує свій дорогоцінний час для творення культури споживацтва, яка є культурою смерти — не життя.

Микола Цмоканич

«Після любові до Бога й родини повинна бути любов до свого українського народу й батьківщини. Зі своїм народом та батьківщиною ти зв’язаний не тільки спільною вірою, що її вважаємо найбільшим добром s і святим обрядом, яким дорожимо, – але ще і спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… І цілою віковою минувшиною, і спільною українською кров'ю, і спільним добром, і спільною майбутністю… І спільним бажанням та потребами, і спільними терпіннями і злиднями» (Митрополит Андрей Шептицький, Пастирське послання до духовенства та вірних Найбільша Заповідь, 1901).

Святослав Радик

Отець Микола Кондрат народився 16 травня 1876 року в селі Струсів, яке зараз знаходься в Теребовлянському районі. Закінчивши початкову школу, він почав навчатись у середній школі,яку вели отці-салезіяни. Вона знаходилась у Львові. Коли Микола закінчив перші два гімназійні класи, владика Сильвестр Сембратович відправив юнака до Риму на навчання в Колегіумі De Propaganda Fide (Поширення віри). З навчанням у майбутнього пастиря все складалося добре ще з дитинства, він мав доволі велику зацікавленість у науці, а тому незабаром зміг отримати два докторати: один з філософії в 1895 році, а другий - з богослов’я в 1899.

Роман Крайчик

Молитва – це досвід розмови з Богом. У своєму молитовному спілкуванні з Господом ми зазвичай ставимо перед собою мету нашого звернення. Молитва може бути нашим прибіганням до Небесного Отця у важких обставинах життя; проханням про одужання, мудрість, мужність, терпеливість, розсудливість; подякою Творцеві за Його добродійства і багато іншого. Можемо зауважити, що у приватній молитві ми звертаємось до Всевишнього з особистими зверненнями чи проханнями за своїх рідних, друзів. Успільнотних моліннях Свята Церква пропонує не так молитву за себе або у власних наміреннях, а насамперед закликає стати учасником літургійного предстояння (λειτουργία – з гр. – спільна справа), молитви Церкви, у якій Божий люд єднається навколо Божого престолу.

Роман Ковівчак

На землі живуть тисячі різних народів, але кожен з них має притаманні лише їм особливості. Саме з цих характерних рис впродовж багатьох століть твориться культура етносу. Звичаї – це ті прикмети, за якими можна розпізнати окремо взятий народ. Саме традиції та рідна мова є вирішальними і об’єднавчими чинниками для будь-якої нації. Не заслуговувало поваги у світі лише те населення, яке з певних причин розгублювало або забувало свої традиції. Тарас Шевченко у своєму вірші «Розрита могила» звертається до України: «Чи ти рано до схід-сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?..». З його слів робимо висновок, що не навчати дітей традиційних устоїв предків – це для батьків такий же великий гріх, як не молитися до Бога.