|
Андрій КІТИК
Близько дві тисячі років тому Ісус Христос заснував на землі свою Церкву, збудувавши її, як сам засвідчив, на скелі, якою був апостол Петро. Згодом цей рибалка, перший серед рівних йому апостолів, став главою ще нечисельної тоді Церкви. «Господь же додавав щодня (до церкви) тих, що спасалися» (Ді. 2, 47) і дуже швидко Церква вийшла поза межі Єрусалиму і усієї Палестини та поширилась по всіх континентах.
Уже наприкінці IV ст. існувало кілька помісних Церков. Їх очолювали наступники апостолів, кожний з яких був для своєї Церкви Главою і Отцем, тобто Патріархом (від гр. pater – батько, отець). У першому тисячолітті існувало п’ять таких патріархатів або помісних Церков: Римська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська та Царгородська. Історія знає проголошення патріархатів і після розколу Церкви, який стався в 1054 р., причому як з’єдинених, так і нез’єдинених з Римською Церквою, яку очолює наступник апостола Петра. До перших належать Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська та Мелхітська Церкви. Прикладом других є Московська, Румунська, Сербська й інші.
|
|
|
Предстоятелі УГКЦ: деталі також промовляють |
 |
 |
 |
|
Петро МАКОВЕЦЬКИЙ
 Аналізуючи зовсім недавні події, чітко видно, що новина про обрання на Патріарха Синодом єпископів Української Греко-Католицької Церкви наймолодшого архиєрея, 40-річного Святослава (Шевчука), стала своєрідним «хітом» світових новин і наче блискавкою розсікла простір мас-медіа. Кожен вірний нашої Церкви відчув, що це правдивий знак від Бога. Багато з членів Синоду зазначили: «Ми відчували руку Святого Духа у цьому виборі». Прихильно зустріли цей вибір й вірні інших Церков і навіть далекі від релігії люди. Чим же особливим є цей вибір?
|
|
УГКЦ: віхи найновішої історії |
|
|
|
|
о. д-р Мирон БЕНДИК, ректор
Новітня історія нашої Церкви в Україні і на поселеннях надзвичайно багата подіями. Ця історія твориться нами і на наших очах. Фіксувати й аналізувати події є покликанням істориків Церкви. Мені хотілося б зосередити увагу на декількох ключових моментах останніх десятиліть, які, до того ж, виразилися у відповідних документах нашої Церкви. Доброю нагодою для цього є важливі річниці новітніх подій: 30 років від написання Патріархом Йосипом «Заповіту» (1981 р.), 20 років від повернення Патріарха Мирослава з Риму до Львова (1991 р.), 10 років від інтронізації Патріарха Любомира (2001 р.). А цього, 2011 року, почався перший рік патріаршого служіння нового предстоятеля Блаженнішого Святослава. Служіння патріархів Йосипа, Мирослава і Любомира наклало свій відбиток на сучасне обличчя нашої Церкви, а тому Патріарх Святослав перейняв від своїх попередників сформовану спадщину, яку тепер, з Божою допомогою, розвиватиме далі.
|
|
Отець Іван Могильницький– провісник національного відродження Галичини |
|
|
|
Микола ЦИБ Повернення великих постатей минулого до життя в пам’яті нащадків – це обов’язок кожного народу, а водночас – справа наполегливої й клопіткої праці. Великі діячі минулого не можуть повертатися будь-де. Найкраще, коли вони вертаються на те місце, де жили й творили. Тоді з’являється шанс відновити давню гармонію (нам завжди здається, що їх життя було саме гармонією...). З’являється можливість і для того, аби сила давньої величі без перешкод могла проникати в сьогодення.
|
о. Олег ЗИНИЧ
Наш світ щораз більше дивує новими утвореннями непоєднаних речей і понять: правда і брехня, відданість і продажність, праведність і гріх. Звідси й «нова» совість, свобода, «справжня» любов – усе нове, ексклюзивне щойно «спечене», без ГМО, ще й з привабливим рекламним слоганом: «Те, що вигідно, зручно, смачно тобі, – це твоє, і це правильно!». Бери і користуйся. Усе було б «добре», якби не «побічні ефекти» – шкряботіння в нутрі, що все це не справжнє, а черговий маркетинговий трюк «сильних світу цього», який суспільство безкритично, скажемо по-титомирівськи, «хаває». Наскільки люд залежний від цих лукавих смаколиків, не важко відповісти, досить озирнутись довкола. Хоча, звісно, є люди, які намагаються боротись із цим або уникати.
|
|
Гетьман Пилип Орлик та перша Конституція України |
|
|
|
|
Андрій ВАСИЛИКІВ
 В історії нашого народу є багато постатей, котрі заслуговують на визнання та повагу. Чимало з них, проявляючи у різних політичних чи ідеологічних обставинах патріотизм і відданість Батьківщині, стали заслужено називатися героями. Цього року минає триста років від написання гетьманом Пилипом Орликом «Конституції прав і свобод Війська Запорозького». У цій статті мова йтиме про особу гетьмана Пилипа Орлика як, без перебільшення, українського героя та політичного діяча.
|
|
Що означає бути милосердним? |
|
|
|
Антон БОРИС
Що таке милосердя? Це пережиток минулої епохи чи те, до чого є покликана кожна людина, незалежно від кольору шкіри, віку чи становища в суспільстві? Хотілося б виокремити дві думки з цього приводу. Хтось милосердя вважає сьогодні неактуальним і твердить, що воно є рисою слабохарактерної людини. Натомість чимало людей творення милосердя вважає справою всього свого життя. Задля справ милосердя ці люди жертвують усім: владою, місцем у суспільстві, матеріальними благами тощо. Отже, бачимо, що на милосердя, як і на любов, існує чимало різних поглядів.
|
|
Дволикість «християнина», або: «Я – християнин, але…» |
|
|
|
Дмитро СЕНЕЙКО
Сучасний світ з його нестримним інформаційним потоком, пропозиціями нових товарів чи послуг за меншу чи більшу ціну, гонитва за поповненням власних гаманців і банківських рахунків займає перше місце в житті й діяльності чи не більшості людей на земній кулі. Таке споживацтво входить у суперечність із християнством, яке через перо святого апостола Йоана Богослова радикально, однозначно й вичерпно твердить: «Не любіть світу, ні того, що в світі. Коли хтось любить світ, в того немає любові Отця…» (І Йо. 2, 15). Однак серед християн, зокрема частих й активних прихожан храму, такі настрої й темпи життя не лише трапляються, але інколи й переважають. Додані до цього зачахла гріховність, не висповідане роками сумління, мізерна за частотою й глибиною участь у Святих Таїнствах Церкви, повна відсутність духовного загартування через читання Святого Письма й духовної літератури, надмірне зацікавлення світськими проблемами і життям породжують у таких осіб примітивність і засміченість мислення, яке все більше «розуміє», «виправдовує» і «потурає» гріховним темпам життя інших людей. Якщо шановний читач бажає детальнішого пояснення, то у наступних рядках спробуємо висвітлити наболілий феномен сучасності серед наших ближніх – дволикість сучасних християн.
|
|
|
