Голик Дмитро

У 88-му номері нашого часопису ми вже розглядали величну постать святого Кипріяна Карфагеньського та Його твір De Ecclesiae Catholicae Unitate. Тому не будемо зупинятися на біографії цього святого, відсилаючи читача до цієї нашої статті. Згадаємо лише, що пастирська діяльність Кипріяна була перервана переслідуванням імператора Декія 250 р., яке спричинило численні втрати людських життів . Щойно гоніння завершилися, як розпочалися нові випробування, нове жахіття – страшна «чума». Євсевій Кесарійський у своїй Церковній Історії ось так описує ці події: «Війну замінила «чума», та наближався Великдень [...] однак людям теперішній час не здається сприятливим для святкування [...] Зараз повсюди чутно похоронний плач, усі побиваються» . Диякон Понтій, який описав житіє святого Кипріяна, пише: «Усі тремтіли, втікали, страхалися чуми, безбожно викидали своїх ближніх, начебто, позбувшись одного, позбулися своєї смерті [...] Тим часом над усім містом лежали вже не тіла, а трупи багатьох…» . У цьому фрагменті Понтій, розрізняючи тіла та трупи, має на увазі втрату благоговіння та пошани до померлих. Мертве тіло – це людина з ім'ям, історією, сім'єю, яка піклувалася про неї. Покинуті мертві трупи – це анонімні, напівзігнилі останки, які були покинуті на вулицях, а згодом скинуті в братські могили.

Кипріян Карфагенський «чуму» називає злом, а подекуди асоціює із самим дияволом. У романі-бестселері французького письменника Альберта Камю «Чума» висвітлено боротьбу людської спільноти проти ворога світового масштабу – німецького нацизму. Ця епідемія що раз то більше поширювалася по світу, забираючи невинні життя. У ХХІ ст. світ спостерігає жахливі наслідки нової «чуми», яка вторглася на територію України. Ми всі були приголомшені злочинами новітніх російських нацистів (Буча, Бородянка, Маріуполь, Краматорськ…), а тому опис диякона Понтія є для нас не лише історичною розповіддю, адже у нашій уяві залишаються живими кадри з вбитими рашистами мирних українців…

Важко собі уявити, якою нещадною була пошесть «чуми» у ІІІ ст., адже породжувала фізичну біль, смерть і, зрештою, поступове духовне тління. Вочевидь, саме ці події стали причиною для написання святим Кипріяном твору De mortalitate, в якому Словом Божим, гострим розумом на люблячим серцем єпископ надихає своїх вірних і звертає їхній погляд на Спасителя Ісуса Христа.
Твір De mortalitate зазвичай умовно поділяють на 26 параграфів та за своїм літературним стилем відносять до так званої потішаючої літератури . Вочевидь громадяни міста Карфаген по-різному переживали смерть: безпорадність і відчай витісняли віру і надію, а терпеливість поступово почала зникати. У цій ситуації Кипріян насамперед закликає не втрачати віри в Господа, навчає правильної постави щодо смертності та пригадує тим, які б могли зневіритися у Божому Промислі, що їхнім обов’язком є витривати в цьому допусті з надією на вічну нагороду .
«Незважаючи на те, що в багатьох із вас [...] є тверда віра і побожний дух, які як скала, стоять непохитно [...], я зауважую, що деякі не виявляють божественної та непереможної сили своїх сердець, і цим не можна знехтувати» (Про смертність, 1) . Ось такими словами Кипріян розпочинає світ трактат, насамперед адресуючи його тим, хто похитнувся у вірі і опустив руки. Особисто для святого «чума» передвіщає кінець земного життя і прихід Царства Небесного, яке для вірних християн не має асоціюватися зі страхом, а з радістю. За словами святого Кипріяна, «ми повинні настановляти себе, щоб бурі та смути цього світу анітрохи не турбували і не бентежили нас. Бо Господь сповістив, що все це станеться, готуючи і підбадьорюючи люд до майбутніх лихоліть; Він чітко передбачив, що будуть по місцях війни, голод, землетруси і смерть. І ось сказане здійснюється! Коли ж починає здійснюватися, те що було сказане, то за ним послідує й обіцяне; а Господь Сам дав обітницю: “Коли побачите, що це збувається, знайте, що Царство Боже близько” (Лк 21, 31)» (Про смертність, 2).
Кипріян у своєму творі чітко розмежовує християн і язичників, стверджуючи, що поки перші живуть у світі і ще не зодягнулися в ризу нетління та безсмертя, неминуче будуть піддані тілесним бідам. Християнин по природі покликаний страждати більше, ніж інші люди, адже йому доводиться боротися з нападами самого диявола. Часто Бог допускає у нашому житті випробування, та лиш для того, щоб ми стали ближчими до нього і ще палкіше відчули Його любов і повірили в Нього. Приклад Йова має надзвичайно особливе значення в цьому контексті, оскільки одним із випробувань Йова, про що Кипріан прямо говорить, це втрата його дітей. Та Йов все продовжував говорити: «Нехай ім’я Господнє буде благословенне» (Йов 1, 21). Зрештою, кожен із нас з журбою і великим смутком в серці ставиться до втрати близьких, дорогих нам людей, молодих військових, невинно вбитих на війні мирних мешканців, дітей, матерів... Ось що про це каже Кипріян: «Ми не повинні одягати траурної одежі тут, якщо вони вже одягнулися там у світлі ризи, адже в такому випадку оплакуємо тих, які, за нашими словами, живуть вже в Господа, і таким чином, не виправдовуємо серцем і щирим свідченням тієї віри, яку проповідуємо устами […] той, хто має перейти в оселю Христову і в славу Небесного Царства, не повинен плакати і журитися, а радше радіти своїм переходом і переселенням у вічне життя» (Про смертність, 20; 22).
Ми часто забуваємо, що покликані виконувати Божу волю, а не свою власну, про що Господь настановляв нас молитися щодня. То ж наскільки нерозумно і безбожно чинимо ми, коли, просячи Бога «Нехай буде воля Його», чинимо опір у той час, як Він кличе нас до Себе . Святий Кипріян риторично запитує своїх вірних: «Навіщо ж нам просити і благати, нехай прийде Царство Небесне, коли нам подобається бути в полоні землі? Навіщо, у часто повторюваних молитвах, ми просимо про швидке настання дня Царства, якщо палко бажаємо служити тут на землі дияволу, ніж царювати на небі з Христом?» (Про смертність, 18).
Кипріян підкреслює важливість і користь випробувань для християнина, стверджуючи: «Керманич корабля пізнається під час бурі; воїн випробовується на війні. Тому немає чим хвалитися, коли немає випробувань і небезпеки. Істина та правда проявляється назовні під час зіткнення із стражданнями. Глибоко вкорінене дерево не колихається від вітрів; міцно збудований корабель не розбивається від ударів хвиль. Коли на току молотять хліб, то великі і зрілі зерна не розносяться вітром, а полова та кукіль від найменшого подиху розлітаються» (Про смертність, 12).
Настав час прояснити всю красу творчості та збагнути велич святого Кипріяна Карфагенського у світлі трагічних подій історії українського народу. У наш час людство також переживає багато викликів, випробувань та страждань. Часто ми задумуємося над тим, що народилися не в той час, чи не втому місці. Однак з перспективи Божого Промислу про святого Кипріяна можна з впевненістю ствердити, що він був людиною не лише свого місця і свого часу, але й тим, хто зумів одночасно дати відповіді на проблеми війни та епідемії, які актуальні впродовж усієї історії спасіння, аж до сьогоднішнього дня.
Воскресіння Господнє, як твердить Кипріян Карфагенський, є благословенним часом, який наближає нас, християн, до Господа. Попри численну кількість смертей, голосіння за померлими, страх, біль і страждання святий закликає нас «радіти і дорого цінувати дар теперішнього часу, в якому ми маємо можливість виразити кріпость нашої віри, перенісши тягар, прийти до Христа вузьким шляхом Христовим, а тоді на Його суді отримати нагороду життя і віри» (Про смертність, 22). Наша зустріч з Богом – це таїнственна зустріч Божественної любові, адже законодавець – сам Бог, суддя – Бог, Спаситель – Бог в Христі, захисник – Бог…
Тому християни не повинні страхатися смерті, бо це мить зустрічі з Христом, з Любов’ю. «Хто знаходячись в чужій країні, на квапився б повернутися в свою Батьківщину, де нас очікує безліч люблячих нас, – очікують батьки, брати, діти, ті котрі, не боячись вже за свою безпеку, дбають ще й про наше спасіння. Побачити їх, обійняти – о, яка радість для них – а разом і для нас! Там славний лик апостолів; там сонми радіючих пророків; там безліч мучеників, увінчаних за перемогу в боротьбі та стражданні; там діви, що силою ціломудреності перемогли пожадливості тіла. До них поспішаємо, улюблені брати, з нестримною любов'ю, з полум'яним бажанням – бути чим швидше разом з ними, а найголовніше швидше прийти до Господа нашого Ісуса Христа» (Про смертність, 26). Хай Всемогутній Бог за молитвами святого Кипріяна Карфагенського та за заступництвом Пресвятого Богородиці провадить український народ та дасть перемогу над новітньою епідемією «чуми».

Постава християнина перед лицем смерті у творі святого Кипріяна «Про смертність» // СЛОВО №4 (89), березень-травень 2022