Захаряк Павло

 

Діяння апостолів є п'ятою книгою Нового Завіту, у якій розповідається про життя Ранньої Церкви та її поширення Римською імперією. Книга описує служіння і діяльність апостолів та учнів у Єрусалимі й інших регіонах після смерті, воскресіння та вознесіння Христа. Тут описано ключові події, які формували Церкву в період її становлення. Однією з них є собор апостолів у Єрусалимі.
Апостольський Собор – ранньохристиянське церковне зібрання, що відбулося близько 49 року (за іншими даними – у 50 або 51 році) в Єрусалимі за участю апостолів. Воно було скликане для вирішення суперечки між апостолом Павлом і деякими юдеями-християнами про те, яким чином християни повинні дотримуватися Закону Мойсея . Це не перший апостольський собор, бо апостоли збиралися і раніше, зокрема для обрання 12-го апостола на місце Юди Іскаріота, що зрадив Христа. Тоді методом жеребкування було обрано Матія, котрий належав до 70-ти Христових учнів (Ді 1, 13-26).

Єрусалимський собор був важливою подією в історії християнства. Рішення собору полягало в тому, що новонаверненим із юдаїзму християнам було необов'язково виконувати старозавітний припис про обрізання чоловіків. Видалення крайньої плоті було релігійним обрядом, який вимагався від усіх нащадків Авраама на знак Завіту, укладеного Богом із вибраним народом (Бут 17, 9-14; Ді 7, 8). Закон Мойсея проголошував цей закон (Лев 12, 2-3), тому євреї впродовж століть практикують обрізання . Ісус Христос також був обрізаний, хоч як Бог і Законодавець не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу. Восьмого дня після народження Він зволив виконати обряд обрізання, адже Син Божий не прийшов, щоб скасувати закон, а щоб його доповнити (Мт. 5,17).
Головне запитання, яке постало перед Церквою після Вознесіння Христа, полягало в тому, чи можуть язичники спастися, не ставши попередньо юдеями та не дотримуючись усіх приписів Мойсеєвого Закону. Про це йдеться в 15-ій главі книги Діянь, із якої дізнаємося про існування трьох етапів розвитку дискусій стосовно цього: 1) незгода, яка виникнула (15, 1-5); 2)тривалі суперечки (15, 6-2) та 3) рішення, яке було прийнято апостолами (15, 22-35).
Христова Церква в Єрусалимі складалася з людей єврейського походження. Багато єврейських християн вважало, що належати до Церкви повинні виключно ті, хто слідує єврейським законам, уключаючи також обрізання для чоловіків. Натомість Церква, яка була заснована в сирійській Антіохії (на північ від землі Ізраїлю), поступово ставала важливим центром християнства, охоплюючи тих, хто колись був поганином і не належав до вибраного народу. Саме з цього міста починалася подорож апостола Павла, котрий із ревного переслідувача християн став найвизначнішим християнським місіонером, «апостолом народів» та одним із перших богословів християнства. Він не був особисто знайомий із Христом, натомість мав видіння Христа по дорозі до Дамаску, після якого навернувся.
Антіохійські християни були греками, римлянами, галлами тощо. Однак ревні охоронці Мойсеєвого закону, які прибули з Єрусалиму та належали до оточення апостола Якова (Гал 2, 12), стали переконувати християн із язичників: «Коли ви не обріжетеся за звичаєм Мойсея, не зможете спастися» (Ді 15, 1). Однак, як свідчить апостол Павло, для Христа немає «ні юдея, ні грека, нема невільника, ні вільного…» (Гал 3, 28). Павло від поган не вимагав нічого, крім віри в Христа, тобто свідомого, цілісного навернення і нового життя «у Христі». Це викликало спротив та осуд частини юдео-християн, яка продовжувала вважати виконання Мойсеєвого Закону обов’язковим для всіх, без винятку, членів Церкви. Почався тривалий і неприємний конфлікт, для вирішення якого антіохійські християни доручили апостолам Павлу та Варнаві в супроводі новонаверненого грека Тита піти в Єрусалим до апостолів (Ді 15, 2) і розв’язати спірне питання за допомогою авторитетної Єрусалимської Церкви, яка вважається материнською Церквою, адже там зародилося християнство. У ті часи чимало єрусалимських християн ще особисто знали Ісуса й безпосередньо чули Його вчення .
Прибувши до Єрусалиму, представники Антіохійської Церкви докладно відзвітували про свою місіонерську діяльність і розповіли, як Бог їх благословив і які знаки та чуда вчинив через них між поганами (Ді 15,12). Деякі місцеві з секти фарисеїв стверджували, що прибулих треба обрізати та наказати, щоб берегли Закон Мойсея (Ді 15, 4-5). Тоді апостоли та пресвітери зібралися для укладання умов, згідно з якими язичники можуть стати членами Христової Церкви: вимагати від них обрізання й виконання Мойсеєвого Закону чи ні .
Першим виступив апостол Петро – найавторитетніший учень Христа, перший серед 12-и апостолів, якому Христос сказав: «Ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт.16,18). Його промова зводилася до твердження, що між юдео-християнами та поганами немає ніякої різниці, бо Бог очистив вірою серця їхні (Ді 15, 7-11). Петро нагадав зібранню, що проблема, яку вони обговорювали, була вже вирішена майже десять років тому, коли Господь привів його до дому поганина Корнилія (Ді 10). Петро мав видіння під час молитви, тоді Бог наказав йому споживати страви, які в юдейському народі вважалися нечистими: «Що Бог очистив, ти не погань» (Ді10, 16). Він зазначив, що Бог дарував благодать дому Корнилія і показав Своє прийняття цих язичників, пославши на них Святого Духа, так само, як Святий Дух зійшов на перших християн у П’ятдесятницю. І все це Бог зробив, не вимагаючи від них дотримання обрізання та інших приписів Мойсеєвого Закону. Петро закінчив, запитуючи: «Чому ж тоді ми повинні нав’язувати язичникам ці правила та висувати до них вимоги, яких сам Бог не висуває?» Він сказав, що навіть євреї не спасаються ні обрізанням, ні дотриманням Закону; усі, хто відчуває спасіння, спасаються благодаттю нашого Господа Ісуса Христа.
На рішення в цьому спірному питанні вплинула і позиція апостола Якова, котрого під час собору Павло визнав одним зі «стовпів» (Гал 2,9) або лідерів Церкви поряд із Петром та Іваном. Тоді як Петро був загальним лідером ранньої Церкви, Яків діяв як місцевий лідер гілки єврейських християн у Єрусалимі. Апостол Яків у очах юдеїв був праведником, Йому без нарікань і з довірою покорялася вся Церква євреїв – християн. Він засвідчив, що великою перед Богом справою є покликання до спасіння язичників і що відтепер не лише євреї, але і язичники покликані бути Народом Божим, боз цим згідне і вчення пророків .
У цьому ж дусі було складене Послання до християн Антіохії, Сирії і Кілікії, у котрому виклали постанову Апостольського Собору: «Подобалось бо Святому Духові й нам ніякого більше не накладати на вас тягару, крім цього необхідного: стримуватися від ідоложертвенного м'яса, крови, душенини та розпусти. Ви добре зробите, коли будете берегтися цього» (Ді 15, 28-29). Отже, від християн із язичників очікувалося дотримання цих чотирьох приписів Закону Мойсея. Їх не примушували обрізуватися. Таким чином Закон Мойсея не було повністю скасовано. Моральні приписи продовжували мати силу. Рішення лідерів на Єрусалимському соборі було ратифіковано, тобто затверджено, Святим Духом (див. Ді15, 28), і це рішення стало компромісом для обох сторін. Єврейські християни, з одного боку, хотіли, щоб члени-язичники були зобов’язані дотримуватися всього закону Мойсея. Християни-язичники, з іншого боку, бажали повної свободи від Мойсеєвих постанов, особливо від обрізання. Лідери прийшли до натхненного рішення, котре, як вони сподівалися, заспокоїть обидві сторони .
Щоправда, схоже, що не всі та не повсюдно прийняли цю постанову Апостольського собору. Рішення, яке звільняло християн із поганів від дотримання єврейських звичаїв, залишило в ревнителів закону глухе незадоволення щодо апостола Павла. Йому довелося ще багато потерпіти вiд юдео-християн.
Апостольський Собор має важливе та глибоке значення в історії Християнської Церкви. Це – перший відомий своїми постановами собор, який сягає витоків християнства. Приймаючи рішення, його учасники покликалися не лише на власний авторитет, силу аргументації чи арифметичне співвідношення сил, але на натхнення Святого Духа, який провадить Церквою (Ді 15, 28). Згодом і про Отців Собору в Нікеї 325 року, а також інших Вселенських Соборів, стали говорити: «Не вони промовляли, але сам Дух Бога й Отця». Ці слова ставлять Вселенські Собори в один ряд із Апостольським Собором.

СЛОВО №4 (92), грудень-лютий 2022-2023