Антон БОРИС

Святість життя, як постійний пошук Бога, Його волі, як вдячність за любов, яку Він показав на хресті, починається з бажання наслідувати свого Спаса та Його любов. Історія нашої Церкви складається з різних подій. Як відомо, історію творить людина. Саме її вчинки визначають вектор історичного розвитку. Про життя людей, котрі змінювали цей вектор у напрямку до Бога, відомо майже все від моменту їх народження аж до смерті. Їхнє життя сповнене чеснотами, які ми прагнемо наслідувати. Особливо захоплює любов до Бога, своєї Батьківщини, інших людей. Саме завдяки цій любові, вони не боялись віддати задля блага народу навіть власне життя. Безсумнівно, життя таких людей варте наслідування, хоч, здебільшого, те, що вони зробили для Батьківщини й Церкви, – було ціною власної крові. Свята Церква проголошує їх святими, або мучениками.

Мандруючи сторінками історії Української Греко-Католицької Церкви, не можна не зауважити великого числа подвижників, котрі терпіли жорстокі катування та проливали свою кров задля любові до Христа, до рідної Церкви та українського народу. Серед їх числа єпископи, священики, монахи та монахині, а також миряни, котрі гинули як мученики за віру. Яскравими є і постаті бердичівських ісповідників, котрі заслуговують на велику пошану і любов з боку українських греко-католиків, адже саме вони у XVIII ст. задля збереження унії для Української Церкви прийняли мученицьку смерть у в’язницях Бердичева, Умані, Білої Церкви та інших міст Правобережної України.

У колишньому передмісті старого Дрогобича вже більш як п’ятсот років велично стоїть дерев’яна церква Святого Юрія Побідоносця. Її часом так і називають – Святий Юр. Мальовничі барокові бані, унікальні розписи, збережений іконостас, внутрішня каплиця Введення в храм Пресвятої Богородиці,– все це надає старовинному святоюрському храму своєї унікальності, неповторності та невимовної краси.

Розмовляв Петро ВОЙТОВИЧ

Цей рік у житті Дрогобицької духовної семінарії особливий, бо ювілейний. Семінарія святкує своє п’ятнадцятиліття. За останні роки свого існування, які також правильно буде назвати першими, з огляду на порівняно невеликий період діяльності, вона зазнала чимало змін. Святкуючи цей ювілей, хочеться повернутися до початків її заснування, поспілкуватися з людьми, котрі були свідками цих подій і брали в них участь, і, найосновніше – почерпнути з цього позитивний досвід, який буде корисний нам у майбутньому. Ми спілкувалися з о. Василем Поточняком, котрий був першим префектом семінарії, свідком і учасником цих подій.

Ігор ГАЙДУК

Отець, про котрого йтиметься далі, був скромним пастирем. Життя парохії було одним іх пріоритетних напрямів його служіння. Абсолютна безкорисливість свідчить про смиренномудріє і те, що він ніколи не прагнув кар’єри. Так і залишився скромним пастирем, що робив великі справи, у пам’яті всіх, хто знав його. Характерним для отця Кирила було те, що він цілковито віддавався людям з любові до Бога.

Якщо б на вулиці, чи ринку запитати у звичайних перехожих: «Що таке Фен-Шуй?», то, швидше за все, правильну відповідь дали б не всі. Хоча так само мало буде й таких, котрі ніколи не чули цього, дивного для вуха українця слова. Чомусь вже так склалося, що ми байдуже ставимося до речей, які приходять у нашу рідну українську хату ззовні. Добрі вони, чи ні – нам байдуже, це питання не до нас. Тоді ж до кого? Прогулюючись містом, яке налічує нехай дві-три сотні тисяч населення, обов’язково натрапимо на оголошення, зміст якого стосуватиметься китайської практики оволодіння простором – саме в цьому допомагає славнозвісний «Фен-Шуй».

о. Юрій ХАМУЛЯК

Соціологічні дослідження свідчать, що у першій половині XX ст. стався масовий примусовий відхід різних груп населення, особливо молоді, від релігії та Церкви. Повна атеїзація населення при тоталітаризмі комуністичної влади залишили настільки сильний відбиток у ментальності людей, що сам емоційний тиск та психологічне насильство починає сприйматись як належне, без жодних застережень. Тривожність, невпевненість, нездорова емоційність, підкореність чужій волі та делегування відповідальності за своє життя комусь, хто «знає більше» – ось плоди тоталітарного режиму.