|
о. д-р Мирон Бендик, ректор ДДС
Те, що нас турбує, – це не лише щоденні проблеми матеріального виживання, лікування, харчування… Чи то в розмовах із друзями, чи на самоті ми ставимо й інші питання: для чого ми тут живемо, який особливий внесок ми хотіли б зробити в життя наших близьких, яких цілей хотіли б досягнути… І ці питання не менш важливі від щоденних проблем. Ми шукаємо відповідей, сумніваємося, помиляємося, мучимося від невизначеності. Тоді звертаємося до друзів, яким довіряємо. Можливо, вони знають відповіді?
|
|
Степан Фурів
У перших століттях християни вели чисте і святе земне життя, щоб осягнути вічне, до якого закликає Євангеліє. Багато з них шукало різні способи, щоб стати ближчим до Бога. Вони добровільно відмовлялися від майна, роздаючи його бідним, приймали на себе обітницю дівицтва і проводили час у безперервній молитві, пості, стриманості та праці. Ці та інші практики згодом стали основою чернечого життя. Як постало чернецтво? Яка його мета? Це ми й намагатимемося з’ясувати у цій статті.
|
|
Смирення – чеснота сильних |
|
|
|
|
Тарас Фаль
Смирення – це одна з чеснот, яку християнин здобуває у своєму духовному житті, переходячи через щоденні перипетії, випробування та різного роду виклики, беручи на себе Христове ярмо, бо Він лагідний і сумирний серцем (пор. Мт 11,29-30). Смирення – це полегша для душ наших. Смирення – це визнання власної людської немочі у порівнянні з Божою величчю. Смирення – це вияв покори не тільки назовні, але й постійний стан духа, в якому людина перебуває, відчуваючи мир та спокій.
|
|
о. Олег Чупа, викладач ДДС
Від початку Великого посту і аж до свята Пасхи Христової богослужбові молитви регулярно звертають нашу увагу на те, як ми ставимось до наших ближніх. У переддень Великого посту – Сиропусну неділю – у церквах відбувається Чин прощення, адже отримати користь від Чотиридесятниці можливо лише з вільним від образи серцем. У часі Великого посту Церква щодня запрошує просити у Бога словами св. Єфрема Сирійця чесноти любові та відваги не осуджувати падінь ближнього. Врешті-решт, у свято Пасхи і Світлий тиждень ми чуємо в храмах заклик: «І тим, що ненавидять нас, простім все з Воскресінням!». Чому так багато в цей час мовиться про любов і прощення? Чому нам постійно пригадують про кривдників і ненависть до них? Хіба не достатньо раз про це сказати і більше до цього не повертатись?
|
|
Отче, я знову був розсіяний на молитві |
|
|
|
|
Ярослав Мисак
«Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться Ім'я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний…». Ой, Господи! Та це ж знову піднялась ціна на хліб; за кого б то віддати свій голос на виборах? а на роботі ще дуже багато недокінчених справ; я ще досі почуваюсь фантастично від зустрічі/фільму; а цікаво, яка завтра буде погода?..., – часто під час нашої молитви зауважуємо, що устами промовляємо текст молитви, але думки наші розпорошені по цілому світі, лиш би не в молитві. Тому задамося питаннями: чому з нами так завжди є?, скільки разів маємо з цього сповідатися?, що ж маємо робити, аби такого розсіяння уваги уникнути?
|
|
Господи, навчи нас молитись |
|
|
|
|
Остап Черхавський
Що ж таке молитва? На перший погляд, це просте запитання з усім відомою відповіддю – розмова з Богом. На жаль, ця відповідь хоч у своїй суті і є правильною, проте для багатьох людей, навіть тих, які вважають себе практикуючими християнами, не є до кінця усвідомленою. Сприймаючи молитву в такий поверхневий спосіб, ми, як правило, її збіднюємо, зводимо до споживацького монологу, спрямованого на випрошування в Бога тимчасових земних благ або до релігійного обов’язку, який потрібно виконувати, щоб заспокоїти сумління, або ж до інших невластивих речей. При такому підході втрачається її основне призначення – єднання з Богом і, як наслідок, обожествлення людини.
|
|
Олег Шагала
Джерелом християнського буття є Святий Дух, тому наше життя у Христі називаємо духовним. Усі християни без винятку мають благодать покликання, а разом з тим і можливість прожити щасливе та повноцінне життя. Господь Бог обдаровує нас всіма необхідними дарами для реалізації цього задуму, натомість людина, згідно власної свободи, має можливість їх прийняти і, докладаючи зусиль, розвинути та примножити.
|
|
|